"Ми маємо знати історію": як луганчанка запустила освітній проєкт

Від походів у музеї до освітнього проєкту

Зі свого рідного міста Сорокине Наталя Омельчук виїхала у серпні 2014 року. У Києві влаштувалась на роботу у школу вчителькою історії України. Каже, що їй не завжди подобалась програма, за якою потрібно навчати дітей. У тому ж році стався момент, після якого жінка вирішила спробувати змінити підхід до вивчення історії України у школі.

“Я дуже добре пам'ятаю той урок. Це був сьомий клас, тема уроку — середньовічна Україна. Ми відкриваємо підручники, і я розумію, що все, що тут зображено на фотографіях, — це все стоїть в Києві. Я запитую дітей, чи бачили вони ці будівлі з фото, і виявилось, що ніхто нічого не бачив. Тоді ми з класними керівниками організували суботню екскурсію по тих місцях, про які ми читали в підручнику. Це була перша спроба і досвід проведення такої активності ще задовго до створення проєкту “Спогади в коробках”. Після цього періодично набирала групи для таких екскурсій у музеї, на яких ми більше заглиблювались в тему”, — розповідає Наталя.

Після цього жінка ще час від часу організовувала тематичні походи в музеї, де діти могли побачити на власні очі артефакти часів, про які вони читають у підручниках. І вже у 2021 році це переросло в освітній проєкт, який функціонує та розвивається досі. Більше про нього розповідаємо далі.

Скласти історію України в коробку

Наталя Омельчук самостійно працює над створенням програми для свого освітнього проєкту. Є розроблені курси для дітей та для дорослих. Тема курсів — вступ до історії України. Перед початком повномасштабного вторгнення жінка працювала з трьома альтернативними школами, ще дві звернулись до історикині, щоб вона викладала у них у наступному навчальному році. 

Але 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення і тоді було не до освітнього проєкту. На той час Наталя з сім’єю жили у Ворзелі Київської області. У перші дні повномасштабного вторгнення жінка допомагала з евакуацією жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства та проживали у шелтері.

“Я працювала там соціальною працівницею та адміністраторкою. На момент вторгнення у нас перебувало 8 жінок і 10 дітей. З одного боку я розуміла небезпеку, а з іншого — ніхто окрім мене не врятував би цих людей”, — згадує Наталя.

Сім’я тоді опинилась у російській окупації та змогла виїхати з Ворзеля у березні 2022 року. Наталя каже, що це був важкий період. Тоді вона з дітьми виїхали до Польщі.

У Варшаві жінці було важко прийняти те, що все напрацьоване за два роки перестало мати сенс, адже “ну яка історія України в Польщі?”

Та згодом Наталя поговорила з однією науковицею про те, що робити з проєктом і ця розмова надихнула жінку спробувати викладати свої курси в Польщі для дітей. Адже тоді тут було дуже багато українців з дітьми, яким потрібно було продовжувати навчання. Тоді Наталя почала досліджувати, які музеї є у Варшаві і як можна адаптувати свій курс тут. Так з’явився проєкт, який почав далі працювати та розвиватись.

“Основна ідея проєкту — це коли музеї стають освітнім простором, учні — дослідниками, експонати — джерелом знань. Тобто ми не читаємо книжку на моїх уроках. Ми проходимо в музей, говоримо з науковцями, розглядаємо і досліджуємо те, що стоїть в експозиції й в такий спосіб досліджуємо історію. По суті це така жива розмова і живе дослідження тут і зараз”, — розповідає історикиня.

Назва проєкту — “Спогади в коробках” — з’явилась теж з особистої історії Наталі. Жінка повернулась у Ворзель по зимові речі, які мала відвезти у Варшаву. Тут все було складено у коробки, які жінка почала передивлятись. І в якийсь момент зловила себе на думці, що пам’ятає історію кожної речі, та спогади, пов’язані з ними. так вирішила прив’язати цю назву до свого освітнього проєкту. 

“У Польщі цей проєкт був не як бізнес-модель, він трансформувався, але з іншого боку для мене це стало важливим досвідом, як адаптувати свою програму до будь-яких умов”, — резюмує Наталя.

Наталя пояснює, що зараз немає доступу до всіх музеїв через війну, тому вона почала створювати копії артефактів, які можна було б показати дітям. А також у цьому проєкті почали проводити тематичні майстер-класи, як от коли тема заняття була про історію писемності, то діти пробували самостійно писати тими предметами, якими писали за часів Київської русі — пером і чорнилами.

Влітку 2023 року жінка з родиною повернулись в Україну. Ідея з коробками продовжилась тут. За час навчання кожен учень може наповнити свою коробку артефактами, які пов’язані з певними історичними подіями. Таким чином дитина краще запам’ятовує матеріал, адже може розповісти історію кожного артефакту. Також багато  них діти створюють самостійно на майстер-класах. Таким чином дитина краще засвоює матеріал і під кінець навчання залишається з багажем коробки та знань.

За час існування проєкту Наталя створила робочий зошит для дітей, який пропонує школам в продаж. Жінка веде також курс з історії України для дорослих, де вона разом з учнями відвідують музеї Києва. Каже, що 8 з 12 занять проходять саме в музеях, і дорослим це дуже подобається. Розповідає, що у відгуках люди пишуть, що раніше не відвідували ці музеї та не думали, що це може бути так цікаво. 

Плани та амбіції проєкту

Проєкт активно розвивається та вдосконалюється. У планах Наталі створити курси не тільки для 5 класу, а і для старших класів також. Крім того, вона хоче адаптувати курс не тільки для Києва, а і для інших міст України та за кордоном. Адже, як каже Наталя, практично в кожному місті є музей стародавньої історії, історії середньовіччя, античності. Тому у кожному місті можна адаптувати такий курс і викладати історію цікаво і так, щоб це запам’ятовували діти. Також зараз багато українців живуть за кордоном, тож там теж є сенс створювати подібні курси з історії та викладати їх.

Зараз у тестовому онлайн-режимі Наталя працює з Брюсселем, містами Польщі, Чехії та декількома містами України. Також однією з цілей є створення онлайн-платформи з курсами з історії України. 

Наталя жартуючи каже, що літо у школах — це час канікул та відпочинку, а для неї це час, щоб подумати над планами на наступний навчальний рік і над тим, що ще  можна придумати в рамках проєкту “Спогади в коробках”. Зараз вона вже має невелику команду, яка спільно з нею працює над проєктом, і у планах тільки його зростання та розширення.

“Я розумію, що це важливо. Ми маємо знати історію”, — резюмує Наталя. 

Слідкувати за діяльністю проєкту “Спогади в коробках” можна за посиланням.

За проєктом у Варшаві можна слідкувати тут.

***