Зібралися з українськими прапорами під час окупації: як у Краматорську 10 років тому пройшов День вільних людей

Пропагандисти рф називають проросійських бойовиків, які захоплювали міську владу та правоохоронні органи у Краматорську, «мирними прибічниками федералізації». Вони видавали їх за «українців, які були проти змін в українській владі». Насправді ж це були завезені проросійські бойовики та проросійські українці, які розпочали заздалегідь сплановану операцію з розхитування української державності.

Пропагандисти так званих «днр» та «лнр», а також Кремля, тоді розповсюджували фейк про наче як повну підтримку росії мешканцями Донецької та Луганської областей. Але реальність інша. 17 квітня 2014 року в Краматорську, попри перебування в місті озброєних бойовиків, сотні мешканців вийшли на мітинг за єдину Україну. Східний Варіант пригадує, як це було.

«Вийшли показати, що Краматорськ — це Україна»

На початку 2014 року проросійські бойовики розпочали заздалегідь сплановану операцію окупації східних регіонів України. 12 квітня в Краматорську терористичні угрупування зайняли будівлі міської ради та відділу міліції, вивісивши прапори «донецької народної республіки». Невідомі озброєні люди називали себе «народними ополченцями», які нібито прийшли звільняти Донеччину від «київського режиму».

На той час ситуація в місті була напружена, тривога стояла прямо в повітрі. Про це пригадує мешканець Краматорська, волонтер та громадський діяч Олександр Іванов. Вулицями ходили російські спецпризначенці, які погрожували проукраїнським активістам та усім, хто з ними не погоджувався.

Олександр каже, що тоді інформацію про мітинг, який планувався на 17 квітня, одне одному передавали через «сарафанне радіо». Люди телефонували гарним знайомим, надійним друзям, які могли підтримати такий захід.

У той день, 17 квітня 2014 року, сотні краматорчан вийшли до «Літака» на вулиці Парковій. Символом акції став 40-метровий прапор України, який пошили спеціально для заходу. Серед учасників були чоловіки, жінки, діти, люди літнього віку.

Вони прийшли з державними стягами та гаслами «Краматорськ — це Україна!», «Україна — єдина!», «Слава українській армії», «Наша родина — Україна».

«Люди вийшли на вулицю, щоби показати, що “Краматорськ — Україная” й нам не потрібно ні “днр”, ні росія. Можливо, саме це й дало поштовх до того, що місто й не залишилося під довгою окупацією з боку терористів, бо вони розуміли, що в Краматорську не хочуть їх бачити, ми — місто Вільних людей. Зібралося доволі багато людей. Вони стояли вздовж вулиці Паркової. З одного боку проукраїнські, з іншого — маргінали та провокатори. А між людьми був кордон міліцейських», — пригадує Олександр Іванов.

Жоден з учасників та учасниць не знав, чим завершиться акція. Місто було під контролем проросійських бойовиків, які намагалися створити картинку «суцільної підтримки росії». На протилежному боці від українського мітингу в той день збиралися проросійські активісти. У них були прапори «днр» та рф. Були спроби провокування українських активістів.

«Були й провокації, і намагання прорвати кордон міліцейських, але правоохоронні органи відпрацювали відмінно. Хоч і було страшно, але все одно люди стояли й не розходилися, виражаючи свою позицію», — каже Олександр.

Традиція збиратися біля літака

У подальші роки виходити на українські мітинги 17 квітня стало доброю традицією для краматорців. Так виник День вільних людей. Щороку містяни виходили на мітинг за єдину Україну та український Краматорськ.

Олександр Іванов у наступні роки приєднався до громадської організації «Рух активних громадян «Разом», яку заснували небайдужі мешканці Краматорська. Учасники щорічно брали участь у мітингах у День вільних людей, були одними з організаторів, забезпечували технічну підтримку.

«І дотепер учасники перебувають у дружніх відносинах і відгукуються на заклики проведення подібних заходів. Сподіваюся, уже найближчим часом ми знову зберемося біля літака та пройдемо ходою через усе місто з нагоди перемоги!» — каже Олександр.

17 квітня стало знаковою подією для всіх краматорців. Це день єднання, сили та любові до України. Попри захоплення міських органів влади проросійськими бойовиками, краматорці не побоялися вийти та відкрито показати свою позицію.

Зараз за 20 км від Краматорська пролягає лінія фронту. Але місто тримається та живе. За минулі 10 років Краматорськ став одним із символів української державності та незламності.  Так само як і інші міста та села Донеччини.

***