"Спільнота Відновлення": як підприємці з Маріуполя відкрили сімейну майстерню неонових виробів у Одесі

«Спільнота Відновлення» — засноване Східним Варіантом ком’юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до «Спільноти Відновлення» та підтримайте Східний Варіант донейтом.

***

«20 лютого мені прийшло на пошту повідомлення, що мені погодили грантову заявку. Через 4 дні розпочалася повномасштабна війна»

У Маріуполі Катерина деякий час працювала вихователькою в дитячому садочку, але наважилася піти з роботи та відкрити власну справу. Нею стало декорування свят повітряними кульками. Катерина працювала вдома, а її чоловік Андрій розвозив замовлення клієнтам та клієнткам. Підприємиця згадує, що це був успішний бізнес, який постійно розвивався і не стояв на місці.

Катерині подобалося приносити свято в домівки людей. Вона каже, що це була професія мрії.

«Коли приходили гості, коли забирали кульки, вони були щасливими. Це дуже позитивна професія. Там ніколи не буває негативу. І ти — людина свята! Тому що, коли ти в цій професії, ти повинен бути завжди позитивним і з усмішкою. Адже люди замовляють у тебе свято», — розповідає Катерина.

Незадовго до повномасштабного вторгнення Андрій та Катерина зрозуміли, що потрібно шукати окреме приміщення та відкривати майстерню повітряних кульок. Паралельно із цим родина планувала розпочати ще одну справу — виробництво неонових вивісок. Ця ідея завжди цікавила Катерину та здавалася їй дуже привабливою. Єдине — вона не знала, як це працює. Та коли Андрій пояснив дружині, що насправді всьому можна навчитися самостійно, сумніви остаточно зникли.

«Ми планували так, що новим виробництвом займатиметься Андрій, а я продовжу свій бізнес декорування. Для нової ідеї ми заповнили грантову заявку. 20 лютого мені прийшло на пошту повідомлення, що її погодили. А через 4 дні розпочалася повномасштабна війна».

«Ми виїхали з трьома сумками й кішкою. Кішка була в пріоритеті»

Після того, як росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну та з перших днів рушила на Маріуполь, Андрій та Катерина тимчасово зупинили свою діяльність. Вони проживали в найближчому до країни-агресорки районі міста, тож із перших годин уже чули вибухи. Коли ситуація стала тяжчою, подружжя разом із маленькою донечкою переїхали до батьків ближче до центру. Але безпеки й тут не було.

«Першого березня в будинок, який був поруч із будинком моїх батьків, прилетів снаряд. Ми дуже злякалися, не знали, що робити. І поїхали шукати бомбосховище. Ми побачили, що люди їдуть кудись, і їхали за ними. Так  потрапили до бомбосховища молочного заводу. Коли ми прийшли туди, там було 60 людей, а через три дні — уже 360. Але всі кооперувалися, робили так, щоб влізло більше людей», — пригадує Катерина.

Згодом росіяни зайняли позиції біля бомбосховища. Через це виходити назовні майже не було можливості — поруч постійно йшли важкі вуличні бої. Вийти на поверхню змогли лише після того, як окупанти змінили позицію. Та виникла нова проблема: Андрій та Катерина не знали, де їхні батьки та що з ними. Тож перед тим, як покинути майже окуповане місто, розпочали їхні пошуки. На щастя, і батьки Андрія, і батьки Катерини були живі та неушкоджені. Тож родина почала виїжджати в бік підконтрольних територій України.

У селищі Нікополь, що поруч із Маріуполем, сімʼю змушували пройти фільтраційні заходи. Та за допомогою одного перевізника вони змогли виїхати одразу до Бердянська, оминувши принизливі «перевірки» росіян.

«У Бердянську ми провели днів п’ять. І кожен із цих днів ми їхали на блокпости в надії виїхати далі, але нас не пропускали. На п’ятий день одному хлопцю, який був там, прийшло повідомлення із Запоріжжя із зазначеним особливим маршрутом без блокпостів. Так писалося в повідомленні. Тож ми ризикнули та поїхали цим маршрутом. Їхали довго, але дійсно без блокпостів змогли дістатися Запоріжжя», — пригадує Катерина Єрмоленко.

Із Запоріжжя родина рушила до західних областей. А потім отримала повідомлення від грантодавця, який питав у підприємців, чи збираються вони використати свій грант. Це був шанс для Андрія та Катерини.

«Це був такий дзвінок, завдяки якому ми залишилися підприємцями. Тож ми поїхали до Одеси, де проживали наші родичі. Ми вирішили, що треба триматися разом, великою сім’єю. Трапилося так, що довелося переписати бізнес-план, адже ціни та ситуація на ринку змінилася за кілька місяців. Випробуванням стали й пошуки потрібного верстату. В Україні тоді мало хто працював, знайти потрібне було складно. Та все ж у нас усе вийшло. Після всіх підготовчих робіт ми змогли запустити виготовлення неонових виробів», — розповідає героїня.

«Свята може влаштовувати лише той, у кого серце наповнене радістю. А в мене воно наповнене трагедією»

Потроху родина навчалася новій справі, запускала рекламу, приймала перші замовлення. Андрій відповідає безпосередньо за виготовлення продукції, Катерина — за замовлення та соціальні мережі. Двоюрідний брат дівчини працює над контекстною рекламою. Батьки подружжя теж іноді беруть участь у розвантаженні чи завантаженні обладнання. Тож виробництво WONDER — це дійсно сімейна майстерня, де робота знайдеться кожному й кожній.

WONDER розпочинало переважно з неонових виробів. Та згодом команда виграла ще один грант, який допоміг розширити виробництво та докупити необхідне обладнання. Зараз серед асортименту бренда: неонові вироби, дерев’яні аксесуари, світильники-нічники, магніти, підвіски в машину, елементи домашнього декору.

«Зараз замовлення йдуть переважно на неонові вивіски, що і є нашим пріоритетом. Це вивіски для кав’ярень, салонів краси, крамниць. Уже почалися в нас великі замовлення. І за цей час роботи ми змогли вийти на достойний рівень роботи», — каже Катерина.

Для Катерини й Андрія було надважливо відновити свою діяльність навіть в умовах повномасштабної війни, адже тільки так можна напрацьовувати втрачене та освоювати нові ніші. У Маріуполі родина втратила власний бізнес, домівку та все минуле життя. Тепер треба починати з початку.

Катерина каже, що раніше не було міста кращого, ніж Маріуполь. Одеса хоч і відрізняється від їхньої домівки, та тут, за словами підприємці, гарні та доброзичливі люди. А про минуле життя нагадує лише море. Тільки не Азовське, а й Чорне.

Андрій та Катерина будуть готові розглянути повернення до Маріуполя після його деокупації. Та для цього, кажуть підприємці, потрібно бачити перспективу міста як для життя, так і для бізнесу. Повинні бути умови для підприємців, а також можливості логістики та передусім безпеки.

Катерина також бажає повернутися до бізнесу з декорування свят. Та це буде вже після війни. Дівчина вважає, що зараз для українців важкі часи, і на свято не завжди є час:

«Я не можу створювати радість і свято, розуміючи, що хтось зараз на фронті, хтось зараз страждає. Це не дуже справедливо, мені здається. Краще зараз жити тихенько, без помпезних свят. Свято може влаштовувати лише той, у кого серце наповнене радістю. А в мене воно наповнене трагедією».

Як звʼязатися?

Ознайомитися з продукцією та слідкувати за новинами сімейної майстерні WONDER можна через Instagram-сторінку.

***