"Зміна, що тривала 22 дні": як парамедик із Маріуполя вже понад рік рятує життя

Сергій родом із Маріуполя. Він закінчив Бердянський медичний коледж за спеціальністю “Фельдшер” та вирішив продовжити своє навчання в рідному місті.

«Багато моїх однокурсників та однокурсниць поїхали вчитися далі у Запоріжжя або Дніпро. А мій друг запропонував поїхати до Маріуполя та вступити у Донецький медичний університет, де вчимося й досі. Проте невідомо, коли зможемо повернутися до “нормального навчання”», — розповідає парамедик.

Чергування на швидкій упродовж 22 днів

Початок повномасштабного вторгнення Сергій зустрів у Маріуполі, де працював фельдшером на швидкій допомозі. 24 лютого 2023 року у нього був вихідний, але дізнавшись про повномасштабне вторгнення росії в Україну, він вийшов на зміну.

«Повномасштабне вторгнення для мене почалось неочікувано, спершу навіть не повірив. Та коли побачив вранці черги в магазинах та банкоматах, то вирішив набрати керівництво підстанції "Швидкої допомоги" та сказав, що прийду працювати навіть без оплати. Так я й залишився на 22 доби», — ділиться парамедик.

Сергій розповів, що вже на другий день повномасштабної війни йому довелось їхати на виклик до пораненого від снаряда. 

«Це був чоловік, 45 років. У нього була травма руки та голови, не важкий пацієнт. Він розповів, що просто був вдома та дивився телевізор, як прилетів снаряд», — розповідає Сергій.

Хлопець розповів, що спочатку були новини та доступ до інтернету, але по картах було вже зрозуміло, що Маріуполь чекає оточення військами рф. 

«Настрою чи бажання їхати з міста не було. Я для себе вирішив, що буду тут, що я на своєму місці. Це моє призначення — лишатися стільки, скільки зможу», —  ділиться парамедик.

Сергій розповів, що вони отримували багато викликів, але є історії, які постійно виринають в пам’яті. 

«В один із днів ми тільки привезли пораненого в лікарню, як приїжджає  цивільна автівка, з якої вибігає чоловік та кричить, що в машині поранені. В багажнику я побачив двох хлопців 16 років: один був у свідомості та мав множинні поранення ніг, грудної клітини, а другий був вже непритомний та мав травматичні ампутації обох ніг», —  ділиться парамедик.

Сергій розповів про ще один виклик, який закарбувався в пам’яті. Це було 15-16 березня, коли бойові дії вже велись у місті. Бригада отримала виклик до чоловіка, у якого була травма голови. Їхати треба було недалеко від підстанції, але вже мало хто хотів їхати, бо було страшно. Проте одягли каски, бронежилети та поїхали. 

«Ми їдемо, я дивлюсь на право, бачу будинок, пару секунд — і його вже немає. Ми змогли тоді виїхати з цього обстрілу. Зупинились, щоб прийти в себе. Водій сказав мені вирішувати, чи ми будемо їхати далі. Поїхали, і  нам вдалось забрати пораненого та довезли до лікарні», — ділиться парамедик.

Хлопець поділився історією про близьке зіткнення з російськими військовими. 

«16 березня ми виїхали з підстанції, проїхали метрів 200 і я вже бачу — стоять "зелені чоловічки". Вони направили на нас зброю. Ми зупинились, підняли руки. Я подумав, що це кінець. Вони почали ставити питання та сказали документи показувати, але не розуміли, що написано, тому я їм переклав. Ми пояснили, що їдемо на виклик, нас пропустили та попередили, що далі теж будуть блокпости», — ділиться парамедик. 

Сергій розповів, що далі їхали повільно, а на перехресті знову вийшли російські військові, які кричали, що зараз всіх повбивають. 

«Вони вистрілили у повітря, почали кричати: "Всім на землю". Я тоді  думав — невже все так і закінчиться? Запитували, чи ми військові. Вкотре довелось пояснювати, що ми — швидка допомога. Обшук довго проводили, все перевіряли, але не відпускали нас. Тоді один військовий підійшов і сказав мені: "Я можу вас зараз розстріляти — і мені за це нічого не буде". Я не мав що йому відповісти», — ділиться парамедик. 

Хлопець розповів, що їм тоді не дозволили їхати далі та сказали: "Передайте всім вашим, що швидкі ми будемо розстрілювати". Тоді й вирішили їхати з Маріуполя, бо сенсу лишатись вже не було. 

А через кілька годин російські військові прийшли до Сергія на підстанцію та почали перевіряти кімнати, шукати українських військових. Трохи пізніше, в той же день, до станції пригнали два своїх танки та стріляли з них по будинках. Там вони й лишались, нікуди не йшли.

«На вулиці підійшов до мене один з російських військових та запитав, чому в нас так холодно. Я сказав: “Це все тому, що ви до нас прийшли”. Більше в діалог з ними я не вступав», —  розповів парамедик.

Виїзд з окупації 

Сергій розповів, що виїжджали з міста на його день народження, 18 березня 2022 року.

«Тоді мій друг сказав, що подарунок – це друге життя. Їхали ми дуже довго. Через блокпости, одягнені у робочу форму, бо у багатьох нічого вже не було, будинки були зруйновані, а мій обікрали», —  ділиться парамедик.

На кожному, із майже тридцяти пройдених блокпостів, до Сергія та його товаришів була пильна увага, а на одному почали ставили медичні питання. 

«Почав військовий запитувати, як зупинити кровотечу на шиї. Стояли ми довго, всіх пропускали, а нас — ні», —  розповідає Сергій. 

Боротьба за життя захисників у складі “Госпітальєрів”

Сергій поділився історією, як потрапив у Медичний батальйон “Госпітальєри”.

Історія з фронту, яка запам’яталась найбільше 

Парамедик розповів історію, яка є однією з найбільш важливих для нього. 

«Ми працювали з підрозділом, в ту ніч вони пішли на операцію, а ми їх мали прикривати. Чекали до ранку на їх повернення і в один момент кажуть по рації, що у них двоє трьохсотих та їх потрібно витягати. Ми розуміли, що знаходяться вони в “сірій зоні”», — розповідає Сергій.

Парамедик поділився, що дорога була дуже “цікава”.

«Ми наїхали на міну, яка вибухнула. Потім на дорозі були зруйновані дерева. Ми виходимо із машини, стоїть жахлива тиша, було дуже лячно. А десь метрів в 300-400, було чутно, як вмикається двигун у БТР, а ми все не можемо знайти хлопців», — ділиться парамедик.

Сергій розповів, що ухвалили рішення: двоє людей біля швидкої, а двоє йдуть шукати хлопців. Через хвилин 20-30 винесли першу поранену людину, а потім й другу. Це була дуже хороша та успішна операція, де бригада допомогла хлопцям вижити.

“Якби я не був у Маріуполі, то не пішов би зараз до госпітальєрів”

«Маріуполь відіграв велику роль у тому, чим я зараз займаюся. Якби я не був у Маріуполі, я не пішов би зараз до госпітальєрів. Скажу відверто, не вистачило б сміливості», – розповідає Сергій Чорнобривець. 

Хлопець розповів, що має ціль: бути госпітальєром до тих пір, поки Україна не переможе. 

«У мене всередині все заспокоїться, коли я зайду в Маріуполь і там буде висіти український прапор», – ділиться Сергій. 

Відзнака від Президента

Став героєм документального фільму «20 днів у Маріуполі»

Сергій Чорнобривець є одним із героїв фільму «20 днів у Маріуполі». 

«20 днів у Маріуполі» — це режисерська документальна робота Мстислава Чернова, який разом із фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василісою Степаненко провели 20 днів у Маріуполі від початку повномасштабного вторгнення.

Стрічка «20 днів у Маріуполі» отримала приз глядацьких симпатій на головному фестивалі американського незалежного кіно «Санденс». Автори фільму отримали Пулітцерівську премію.

Журналісти більшість часу знімали у лікарні, тому видно як діють для захисту та порятунку мешканців і мешканки, лікарі та лікарки, рятувальні та комунальні служби.

Кадри з Сергієм можна побачити на моментах роботи швидкої допомоги, в лікарняних приймальнях та в пологовому будинку Маріуполя.

На презентації фільму «20 днів у Маріуполі» в кінотеатрі «Жовтень» у Києві на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA зала стоячи аплодувала парамедику Сергію Чорнобривцю.

***

Попри все, парамедик продовжує боротися за життя та вірити, що скоро повернеться в деокупований Маріуполь і побачить синьо-жовтий стяг!

***