Знову "переселенець": нова історія луганського університету імені Тараса Шевченка

Такий недалекий 2014 рік. Луганськ, квітень. У місті відбуваються дивні події, не властиві його мирному життю. Більшість мешканців розуміла, що насувається щось страшне.

Перенесли КВК та провели проукраїнський мітинг

«У квітні мав відбутися півфінал КВК «Ліга Сміху». Це був традиційний студентський захід, який ми завжди проводили на високому рівні. Тоді ми очікували на гостей з різних міст України й навіть з-за кордону. За один день до свята нам повідомили, що незаконні збройні формування захопили будівлю Служби безпеки України. Звичайно, нам довелося перенести захід на невизначений термін», — згадує Володимир.

Разом з цим керівництво університету приймає рішення провести проукраїнський мітинг на території Луганського національного університету ім. Т. Шевченка. Чоловік додає, що тоді до них доєдналися і представники з інших обласних вишів. Також було запрошено представників поліції, які мали б охороняти периметр ЛНУ, аби не сталося ніяких провокацій.

«Як виявилося потім, всі ці міліціянти — «куплені». Це було зрозуміло з їх поведінки. Добре, що у нас були свої захисники з «фізичного виховання». Але історія не про те. Великою університетською родиною ми показали, що Луганськ – це Україна. Тоді ми не знали, що то останній проукраїнський мітинг там», — розповідає голова профспілки.

Без світла видали дипломи та роз’їхалися

Через деякий час у місті починаються активні бойові дії. Згодом пропадають світло, опалення, вода. Але попри все керівництво закладу проводить урочистий захід на сцені та видає дипломи своїм студентам-випускникам. 

«Після цього ми розпускаємо своїх студентів на невизначений термін. Ректор, і декілька проректорів, деканів ще залишається у місті. Я також не виняток. Але ситуація погіршувалася з кожним днем, тому весь викладацький та керівний склад відправили у відпустки», — говорить Володимир.

Шукали та погрожували

Володимир Мороз встиг виїхати на останньому поїзді з Луганська. Він згадує, як у передостанню ніч йому зателефонував знайомий зі спецслужби та повідомив, що його шукатимуть. Чоловік і сам здогадувався, бо дуже активно та відкрито висловлював свою проукраїнську позицію, що не подобалося «лнрівським» бойовикам-самозванцям.

«Інстинкт самозбереження спрацював — і ми швидко з дружиною зібрали речі й переїхали з нашої квартири до моєї тещі у Луганську. Сидячи в автівці, я згадав, що залишив вдома важливі речі, тому планував зранку перед поїздом з’їздити по них. Коли зранку приїхав додому, то наші сусідки-бабусі сказали мені, що по мене приходили якісь «люди». Фух, вчасно приїхав, подумав тоді я. За хвилину забіг до квартири, забрав усе необхідне і з того часу більше ніколи туди не повертався», — розповідає переселенець.

І ось він з дружиною в поїзді. Проїжджаючи такі населені пункти як Дебальцеве, бачили, що вже всюди висіли «тряпки-лнр-днр». 

«Доїхавши до кінцевої, де майорів наш синьо-жовтий прапор, ми наче заново народилися – вдихнули ковток свободи. Ці відчуття не можна забути. На якийсь час ми зупинилися на Полтавщині, де я народився», — каже Володимир.

Відновлювали університет у Старобільську

Тільки прийшовши до тями після всього пережитого, Володимир Мороз одразу зібрався їхати до Старобільську, де вони з керівним складом ЛНУ мали вирішувати подальшу долю вишу. Позиція у всіх була однозначною — треба «піднімати» університет. Обговоривши всі «за» та «проти», дійшли згоди, що ЛНУ імені Тараса Шевченка відновить свою роботу у Старобільську на базі філії, яка там вже функціонувала.

«Ми почали обдзвонювати наших викладачів, студентів, запрошували всіх до Старобільська. Можу сказати, що 80% і викладацького, і студентського складу залишилися з нами», — згадує переселенець.

Володимир пригадує, як на початку було важко. Не вистачало всім місця, треба було ремонтувати будівлі, відновлювати освітній процес.

«Але робота дала свої плоди. Ми першими в Україні розробили платформу для дистанційного навчання. Потім консультували у цих питання не одну освітню установу. А пізніше це дало нам змогу швидко адаптуватися до реалій ковіду», — каже чоловік.

Приблизно у 2018-2019 роках розпочалася ера ремонтів. За словами Володимира Мороза, їм вдалося відремонтувати обидва корпуси та студентський гуртожиток у Старобільську, оновити оргтехніку та багато іншого.

Крім цього, університет розширювався. Він працював у Кремінній, Рубіжному, Полтаві. 

«Ні для кого не новина, що університет як юридична особа змінив своє місцезнаходження. Його було переведено до Рубіжного. Там ми отримали будівлю і величезне фінансування від донорів на її ремонт. Ми все зробили. Це було б новітнє освітнє середовище, але ж… Знову прийшла війна», — говорить він.

Офіційне урочисте відкриття цього корпусу у Рубіжному мало бути 1 березня. Вже через тиждень від омріяної будівлі нічого не залишилося. Зрадники скоригували вогонь і туди потрапив рашистський снаряд. Згоріло все. Те ж саме сталося і в Кремінній.

Знову тікали від війни, але більш підготовлено

Здавалося б діяти швидко та злагоджено у такий час, як війна, неможливо. Але ЛНУ не звикати. Колись вони все це вже пережили. Тому вранці 24-го лютого керівництво ВУЗу не стало чогось чекати, а одразу почало збирати речі. 

«Ми задіяли всі автомобілі, власні та університетські, для перевезення документації та стаціонарних комп’ютерів з найважливішою інформацією. Бо знаємо, як складно відновлювати роботу без «фундаменту». За кілька годин все було зроблено й ми вирушили до Полтави», — розповідає чоловік.

Дорога була складною, бо всі ж намагалися виїхати в перший день. Черги на автозаправках, пробки на дорогах, блокпости, перевірки, ворожа авіація у небі — реалії того дня. Всі їхали налякані. От вони й знову переселенці.

Служба в теробороні

Якщо після виїзду у 2014 році Володимир одразу приступив з іншими керівниками до відновлення роботи університету, то цього разу спочатку він пішов в тероборону.

… і знову відновлювали рідний ЛНУ

Служба йшла, а до університету треба було повертатися. Учбовий процес не може чекати. І знову ті ж питання, ті ж задачі, що й у 2014 році, але складніші. 

«Тоді нам було куди їхати, а тепер це мало бути щось зовсім нове. Знайомі із міста Лубни на Полтавщині пропонували ще тоді їхати до них. Пропозиції були й з Миргорода. Тому тепер ми й в Полтаві, і в Лубнах, і в Миргороді. У різних містах, але об’єднані, згуртовані, єдині», — говорить голова профспілкової організації.

Володимир додає, що попереду дуже багато роботи. Це і налагодження самого освітнього процесу, ремонти будівель, пошук нового фінансування і так далі. Але він впевнений, що вони обов’язково з усім впораються, бо їм не звикати.

«То не університет, то бурса»

Так сказав про ту подобу «університету», що зараз «існує» на базі ЛНУ імені Тараса Шевченка в тимчасово окупованому Старобільську. Володимир розповідає, що освітній заклад, який функціонував до війни, майже розікрали. Більше того, він знає, хто і до чого причетний.

«Який то університет, коли всі кваліфіковані викладачі виїхали? Так, ті луганчани, які залишилися з нами після 2014 року, усі тут. Що стосується старобільчан, то більша частина залишилися в окупації. Знаю, що багато з них стали співпрацювати з окупантами. Але нам не цікаво про них читати, слухати! Нехай забирають те, що там залишилося. Ми настільки вільні та чесні перед самими з собою, що нам все одно, що вони там роблять. Йдучи працювати на окупантів, ворогів, вони втратили самих себе. А ми йдемо далі! Ми зробимо ще краще!» — впевнений Володимир.

Почали навчання й відсвяткували 

Вже 15 вересня у місті Лубни відбувся урочистий захід з нагоди початку нового навчального року. Це було справжнє свято для студентів, викладачів, гостей. 

«Ми показали, що ми є і ми працюємо! Нас не здолати!» — підкреслив Володимир Мороз.

Наразі державний заклад працює у дистанційній формі. Лише студенти першого курсу навчаються очно.

“Ми вирішили таким чином провести знайомство для наших нових друзів. Аби вони розібралися з навчанням, звикли до викладачів. Було б добре, якби так і залишилося. Час покаже”, — говорить голова профспілкової організації.

Що стосується викладачів, то вони працюють у такому ж режимі як і наші студенти — хто онлайн, а хто й офлайн.

Ознайомитися з інформацією про роботу державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», можна на їх офіційному сайті. 

Контактні дані навчального відділу: 095 760 86 59; 067 754 47 59 (+Viber), електронна пошта - [email protected]

Контактні дані приймальної комісії:  +38 095 105 60 05 (Viber, WhatsApp, Telegram), електронна адреса — [email protected]

Ксенія Новицька

***