Рубіжанська панчішна мануфактура: як втратити все та починати з початку

Через постійні спроби окупантів захопити Рубіжне та численні обстріли виробництво Рубіжанської панчішної мануфактури постало перед загрозою повного знищення. 

Журналістка “Східного Варіанта” поговорила з Ольгою Ушаковою, комерційною директоркою підприємства, щоб дізнатись про історію, мрії та плани евакуації підприємства, яке давало роботу як рубіжанам, так і іншим жителям Луганщини.

Від двох машинок до нової фабрики

Історія Рубіжанської панчішної мануфактури почалася з мрії двох братів — Геннадія та Олега Місюренків, в далекому 1994 році. На той час тільки Геннадій був пов'язаний зі «шкарпеточним» бізнесом: у тяжкі 90-ті він заробляв собі на життя тим, що продавав шкарпетки. Його брат працював на великій фабриці з ремонту обладнання в місті Рубіжному. Згодом вирішили заснувати власну справу — виробництво шкарпеток та панчох.

«Розпочинали з двох в’язальних машинок. Олег займався обслуговуванням машин і в'язав шкарпетки, Геннадій зшивав їх», — розповідає Ольга Ушакова.

Довгий час підприємство залишалось невеликим. Продукцію постачали до Луганської, Донецької, Харківської областей, частково до Києва та області. 

«Ми заснували ТОВ «Рубіжанська панчішна мануфактура» тільки в 2011 році, коли збільшилися й об'єми виробництва, і продажі. Все змінив 2014 рік», — ділиться Ольга.

З початком агресії росії проти України у 2014 році підприємство втратило основні ринки збуту. Тоді з’явилась думка виходити на всеукраїнський рівень. Перші партнери, які ще і допомагали з реалізацією готових виробів, знайшлись у Львові. 

«Ми приїжджали, пропонували свою продукцію. Деякі партнери нас знаходили за рекомендаціями своїх колег. Спочатку замовляли обережно і платили після виготовлення продукції», — згадує Ольга Ушакова.

Потім з’явилися клієнти в Івано-Франківську й обсягів виробництва почало не вистачати. 

«Тому ми зрозуміли, що потрібно будувати нове виробниче приміщення. І у 2017 році запустили в Рубіжному фабрику. Гарна будівля, гарні кабінети, було приємно працювати», — зітхає Ольга.

Після закінчення «великого будівництва» кількість працівників та обсяги виробництва збільшились у два рази. До повномасштабного вторгнення фабрика виготовляла велике розмаїття шкарпеток та панчох: слідки, жіночі бавовняні колготки, шкарпетки для новонароджених і до підліткового віку, дитячі лосини та колготки. У дитячої лінії навіть була власна торгова марка «Африка».

Тоді й з’явились партнерства з відомими українськими брендами шкарпеток та жіночого одягу: Dodo Socks, Sammy Icon, Дід Носкар, by.me. Для них Рубіжанська панчішна мануфактура в’язала вироби згідно з дизайном, розробленому клієнтами.

«Дизайн кожного клієнта мав свою родзинку. Було цікаво спостерігати, як вони масштабували свою справу. Наприклад, коли замовляли спочатку 100 пар, а згодом 1000, 2000», — розповідає Ольга Ушакова.

Але на цьому підприємство не зупинилося: у 2020 році вони почали співпрацювати з проєктом USAID. Завдяки підтримці проєкту вдалось розробити стратегію розвитку та започаткувати новий напрям виробництва.

«Ми вирішили виробляти професійні спортивні шкарпетки. З правильною компресією, правильним розташуванням різних зон, які оберігають ноги від пошкоджень під час занять спортом. Вже виготовили прототипи, протестували їх на спортсменах. Готові були запускати цю нову торгову марку на продаж, але трапилась війна», — додає комерційна директорка підприємства.

Створення шкарпеток — багатоетапний процес

Українські бренди шкарпеток розробляють моделі на будь-який смак: від однотонної класики до малюнків на актуальні теми. Саме тому виробництво такої невеликої речі відбувається у кілька етапів.

Як пояснює Ольга, спершу їхні дизайнери чи клієнти створюють макет виробництва, розписують пряжу по кольорах. Потім макет з описом приходить до технолога, який обирає товщину виробу і вирішує, яку синтетику додати, тобто робить технічне завдання. Після нього інформація потрапляє до майстра з налаштування обладнання. який створює робочу програму для в’язальної машини. Опісля в'язальник та контролер якості заправляють машину потрібною сировиною та в'яжуть перший зразок. 

«Фінальний етап — затвердження моделі з клієнтом, якщо робимо вироби на замовлення,  або нами на підприємстві, внесення правок», — пояснює Ольга Ушакова.

Після в’язальної дільниці шкарпетки зазвичай потрапляють на швейну дільницю, там їх сортують, зашивають носок. Потім на формувальній дільниці їм надають форму і тоді упаковують та відправляють на склад.

«Булі ідеї від клієнтів, які досить складно втілити. Наприклад, складний візерунок. Окрім того, що це все треба вишити, шкарпетка має бути практична. Тому на кожному етапі ми перевіряємо, щоб на виробі не було ніяких дефектів», — запевняє комерційна директорка Рубіжанської панчішної мануфактури.

Окрім дотримання всіх технологічних процесів, на Рубіжанський панчішній мануфактурі якості досягали за допомогою сировини. 

«Якщо говорити про бавовну, то це була індійська бавовна Winsome. Не знаю як зараз, а колись він був найбільшим виробником меланжевої пряжі у світі. Синтетику ми закупляли у місцевих виробників і дуже контролювали її якість, ще частину також завозили з Індії», — розповідає Ольга Ушакова. 

Не останню роль у створенні якісного виробу грало і устаткування. На лютий 2022 року Рубіжанська панчішна мануфактура налічувала 98 сучасних італійських в’язальних машин Lonati. І до цього підприємство часто купляло нове обладнання в невеликій кількості, щоб співробітники могли потроху навчатися сучасних технологій. 

«Коли приходило обладнання, то та фірма, в якої ми його закупляли, надсилала людину-налаштувальника. Він запускав обладнання і проводив невеличке навчання, як на ньому працювати», — пояснює Ольга Ушакова.

Команда формувалася з місцевих жителів

У 2020 році фабрика навіть найняла міжнародного консультанта, який дуже тонко знав усі функції в’язальних машин. За словами Ольги, готових спеціалістів з обслуговування в'язального обладнання і загалом легкої промисловості дуже мало.

«Ми для себе вирішили, що нам краще взяти робітника, який нічого не знає і навчити з нуля. Зазвичай його прикріпляли за кращим співробітником на тій дільниці, де він планував працювати, давали інформацію для навчання. Потім працівник складав іспити», — додає вона.

168 працівників Рубіжанської мануфактури — це не лише рубіжани, а й мешканці Сєвєродонецька, Лисичанська та інших містечок неподалік Рубіжного.

«Вони кожен день їздили на роботу, бо хотіли працювати саме на нашому підприємстві. Дорога не мала для них значення», — з захватом розповідає Ольга Ушакова.

На підприємстві існували й свої традиції. Однією з найяскравіших було святкування Дня вишиванки. В цей день всі співробітники приходили в вишиванках і робили разом фото на пам’ять.

«Спочатку то була невелика кількість людей з керівництва компанії, але з кожним роком все більше і більше людей вдягали в цей день на роботу вишиванку», — ділиться Ольга.

Після початку повномасштабної війни нічого не встигли вивезти

24 лютого, коли почалося повномасштабне російське вторгнення на територію України, Ольга Ушакова та власник компанії Геннадій Місюренко перебували у Львові: стурбовані ситуацією на східному кордоні, вони шукали приміщення, щоб перевезти частину підприємства туди й таким чином його зберегти. Але не судилося. 

«Нам зателефонували і сказали, що почалася війна, в нашому місті чутно вибухи. Ми порадилися з керівниками і прийняли рішення зупинити всю діяльність на час воєнних дій. Співробітники розійшлися по домівках у цей день», — коментує Ольга події того трагічного дня.

За її словами, бойові дії почали настільки швидко розгортатися, що вони навіть нічого не встигли вивезти: ані обладнання, ані готову продукцію, ані сировину. Підприємство потерпало від влучання снарядів. Внаслідок обстрілів повністю згорів швейний цех, частина офісних приміщень та склад готової продукції. 

«Як нам розповідали ті мешканці міста, які виїхали з Рубіжного останніми, те, що не знищили снаряди, знищили або розграбували російські військові. Станки просто так не вивезеш, то вони їх просто трощили. Поруч ще був склад сировини, де зберігалось близько 100 тонн бавовни. Наразі склад порожній, але ж туди не було влучань», — ділиться Ольга Ушакова.

 

Щоб врятувати підприємство, команда Рубіжанської панчішної мануфактури заповнила заявку на евакуацію. Але через активні бойові дії і перебування окупаційних військ на території фабрики перенести на безпечну територію нічого не вдалося.

«Головне, що наші співробітники змогли виїхати. Команда дуже чекає варіантів, як можна відновити виробництво. Наразі нам допомагає Львівська військова адміністрація. Ми знайшли невеликий виробничий цех у Львівській області й наразі ведемо перемовини, щоб перевезти людей, почати працювати, платити заробітну плату і паралельно будувати вже нове виробництво», — з надією каже комерційна директорка Рубіжанської панчішної мануфактури.

Підтримати команду Рубіжанської панчішної мануфактури можна, купивши їхню продукцію  — шкарпетки відомих українських брендів Dodo Socks, Sammy Icon, Дід Носкар.