День рідної мови: 5 історичних фактів про українську на Донеччині та Луганщині

Українська мова символ не лише незалежності, а й ідентичності нації. Сьогодні Східний Варіант розповідає найцікавіші факти з історії розвитку та становлення української мови на Донеччині та Луганщині.

Українська мова на сході була з давніх часів

Як Східний Варіант розповідав раніше в історичних статтях, території сучасних Донецької та Луганської області заселялися вихідцями із центральних українських регіонів: Київщина, Чернігівщина, Харківщина, Сумщина, Запоріжжя тощо. Цілком імовірно, що першою мовою на сході була саме українська. Історичних документів, які давали б відповідь про це, не існує. Можливо, вони й існували, але були знищені чи вивезені російською/радянською владою.

Про українську мову у родинах Донеччини та Луганщини неодноразово пригадували герої та героїні Східного Варіанта. Жителька Краматорська Оксана Муравльова розповідала, що її предки були післявоєнними переселенцями із Житомирщини й розмовляли українською. Мешканка Бахмута Світлана Кравченко розповідала, що в її родині дідусь, бабуся та тато також говорили українською мовою. Мешканець Луганська, журналіст та письменник Максим Віхров випустив книгу «Слобожанська історія» про початки своєї родини на Луганщині. Його прапрабабуся — переселенка з Київщини. Декілька поколінь його родини спілкувалися теж українською мовою.

Про українську мову на Луганщині на початку ХХ століття неодноразово пригадував письменник Володимир Сосюра. Зокрема, у своєму відомому романі «Третя рота»:

«По жіночій лінії батько був карачаївець і українець, по чоловічій теж українець. (…) Грав на гітарі й під її задумливий, срібний акомпанемент співав задушевних українських пісень. Писав вірші, але більше сатиричні. (…) Дід, як і мій батько, писав вірші, теж із сатиричним уклоном і теж українською і російською мовами. Пам’ятаю зміст його сатиричної поеми українською мовою, датованої 1859 роком».

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року, у Бахмутському повіті Катеринославської губернії 58 % мешканців були українцями, коли 31 % — росіянами. У Старобільському повіті було 83 % українців та 14 % росіян, у Маріупольському повіті — 46 % українців та 14 % росіян, у Словʼяносербському повіті — 50 % українців та 45 % росіян. Перепис показує, що понад 50 % мешканців сучасних Донеччини та Луганщини розмовляли саме українською.

Мова за часів Української Народної Республіки

За часів Української революції (1917-1921 роки) мешканці сходу намагалися відновити центральне місце української мови в суспільстві. Активно брали участь у національному русі Микита Шаповал зі Сріблянки Бахмутського району, Михайло Малашко з Георгіївки Покровського району. Працювали Українська Партія Соціалістів Революціонерів (УПСР), Українська Соціал-Демократична Робітнича Партія (УСДРП), українські спілки, українські повітові ради, «Просвіти», українські театральні драматичні гуртки тощо.

Оунівці на Донеччині видали 8 наказів про запровадження української мови, як державної

Під час свого перебування в Донецькій області, оунівці також проводили українізацію. Вони тримали під контролем 8 з 17 газет, що виходили в області. Зокрема, «Донецьку газету» в Словʼянську, «Маріупольську газету» в Маріуполі, видання «Хлібороб» у Волновасі тощо.

Видавалися підручники й абетки українською мовою для шкіл Словʼянська, Краматорська, Маріуполя, Горлівки, Авдіївки. У маріупольській друкарні були видані портрети Тараса Шевченка тиражем 10 тисяч штук, ноти «Ще не вмерла Україна», книгу «Історія України» Івана Крипʼякевича, а також українські молитовники, підручники для початкових класів українською мовою.

У 1942 році на Донеччині вперше було видано 8 наказів про запровадження української мови, як державної, у 7 районах області: Горлівському, Костянтинівському, Волноваському, Ольгинському, Авдіївському, Маріупольському, Добропільському, а також у Попаснянському районі Луганської області.

Товариство української мови ім. Шевченка в Донецьку

Донецьке Товариство української мови ім. Шевченка запрацювало в Донецьку в 1989 році. Три роки (з 1989  до 1992) за організації Товариства збирався щотижневий «Лекційно-дискусійний клуб», до якого запрошували місцевих та київських професорів, представників новітніх національно-демократичних організацій.

У 1991 році Донецьке Товариство взяло участь у заснуванні Хорової капели імені М. Леонтовича. На жаль, невдовзі через брак коштів капела припинила свою діяльність.

За ініціативи Донецького Товариства української мови в 1994 році було створено Український культурологічний центр, як дослідно-видавничу фундацію. У 1995 році центр заснував аналітично-інформаційний часопис «Схід» — багатогалузеве наукове видання з економіки, історії та філософії. Майже 20 років видання друкувалося в Донецьку, з 2014 й до весни 2022 року — у Маріуполі. З 2023 року виходить в електронній версії.

У 1997 році за участі Донецького Товариства української мови створено Донецьке відділення Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ), яке об’єднало близько 80 членів-науковців. Один із його напрямків діяльності — випуск наукових друкованих видань, серед яких «Донецький вісник НТШ» у 2023 році вийшов 52-м томом.

У 1998 році Українським культурологічним центром засновано «Східний видавничий дім». Наймасштабніший проєкт видавництва — тритомна Гірнича енциклопедія, а також численні монографії, підручники, книги та краєзнавчі праці. «Східний видавничий дім» працював до 2015 року, але через російсько-українську війну вимушено призупинив діяльність.

Перша українська школа № 65 у Донецьку

Політика зросійщення в Радянському Союзі призвела до закриття в Донецьку останньої україномовної школи в 1986 році. Це була СШ № 40 у селищі Авдотьїне. На кінець 1980-х років в області залишалося всього 103 школи з українською мовою навчання, коли з російською — 1066.

«Та й що то були за українські школи? Переважно невеликі приміщення на 50‐200 учнів у далеких селах Мар’їнського‚ Слов’янського‚ Волноваського та інших сільських районів області. Тому загальна картина для Донеччини була така: усього школярів 634,3 тисячі‚ в україномовних школах — 15995 осіб‚ тобто тільки 2‚5 % учнів навчалися українською (довідка обласного управління освіти‚ 1991 р.). Школи ці не мали належного обладнання‚ десятками років не поповнювалися вчителями й‚ зрозуміло‚ не могли вважатися престижними», — пояснюють про ситуацію української освіти на Донеччині в збірці «Тернистий шлях української освіти на Донеччині».

Змиритися з такою ситуацією донеччани не змогли. Товариство української мови Донеччини ім. Т. Г. Шевченка поставило за мету створити українську школу в обласному центрі — Донецьку. Уже на перших кроках ініціатори зіштовхнулися з перешкодами від обласного та місцевого управління. Тоді розпочалася ціла кампанія на підтримку відкриття школи. Нарешті, місцеві адміністрації дали згоду.

Для учнів та учителів школи № 65 з українською мовою навчання проходив величезний конкурс. Охочих вступити на навчання та влаштуватися на роботу було задосить.

Нарешті, 1 вересня 1990 року біля памʼятника Тарасу Шевченку в Донецьку сталося свято з нагоди відкриття першої української школи. Поряд з українськими прапорами та гаслами стояв портрет Василя Стуса — українського поета, який на той час уже 5 років як помер у радянському ув’язненні.

Перший директор школи Леонід Громовий втілював концепцію освіти, яка передбачала системний розвиток особистості. Для учнів та учениць були організовані заняття з іноземних мов, музичних інструментів, патріотичні гуртки.

За 1990–2010 роки школа випустила 613 учнів, з них — 89 медалістів.

«Людина — творець, Людина — патріот, Людина, яка володіє мистецтвом любити й бути любимою» — так звучало гасло школи.

Осередки української мови на сході за часів незалежності

Уже за часів незалежності, попри активне зросійщення через проросійські партії на сході, були громадські ініціативи, які розвивали українську мову. Український журналіст Сергій Стуканов у 2012 році став ініціатором Українського розмовного клубу в Донецьку. Його ідея полягала в обʼєднанні донеччан, у тому числі тих, хто не цікавився політикою чи історією, на ґрунті спілкування українською мовою. Пізніше такі клуби розгорнулися в Одесі, Нікополі, Горлівці, Краматорську, Сімферополі та Запоріжжі.

Український розмовний клуб «Файно» був заснований у 2013 мешканцем Краматорська Станіславом Черногором. Після початку Революції Гідності та російсько-української війни клуб призупинив свою роботу, однак у 2015 році відновився під керівництвом Оксани Муравльової.

Учасники громадської організації «Поштовх», яка працювала в Донецьку з 2006 до 2009 року, влаштовували українські акції, мітинги, готували на Різдво вертеп. Видавали і власну газету «Поштовх Плюс» українською мовою.

***

Українська мова була, є і буде на сході України. Попри заборони та стирання, наша мова кожного разу відроджувалася. І перш за все, завдяки людям, які берегли її у своєму серці.

У Міжнародний день рідної мови памʼятаймо справжню мову наших предків та всіх, хто боровся за її збереження та розвиток.