Історія
«Вони казали, що українці — не люди»: що 19-річна Наталя роками чула в окупованій школі
Її змушували співати пісні Шамана, погрожували не видати атестат без російського паспорта та змусили проголосувати за «єдину росію». Та Наталя вирвалася з окупації й тепер у вільній Україні відновлюється і ділиться спогадами про життя в умовах «російського миру».
Зараз Наталі дев'ятнадцять. І майже все життя вона прожила в окупації на сході України. Коли у 2014 році почалася війна, дівчина виїхала на підконтрольну Україні територію, але згодом вимушена була повернутися назад. Тоді ще ніхто не знав, що окупація триватиме роками... Там Наталя жила з молодшою сестрою та батьками-інженерами, які не мали змоги виїхати через страх втратити роботу і полишити свій дім. Втім, Наталя згадує, що в окупації теж завжди було страшно.
«Усе життя там я почувалася в небезпеці», — згадує дівчина.
Спокійно їй було тільки влітку, коли Наталя виїздила до дідуся й бабусі на підконтрольну Україні територію. Тепер і того будинку немає: його зруйнував приліт.
Гімни, Шаман і «Катюша»
Наталя з дитинства займалася гімнастикою, потім танцями, захоплювалася дизайном і малюванням. Але в школі їй прагнули нав’язати геть інші хобі й активності. Там учнів змушували вчити й співати гімни СРСР, росії, а ще «патріотичні» пісні: «Катюшу» і чомусь пісні Шамана. Щопонеділка один із класів урочисто піднімав російський прапор. Далі були «Разговоры о важном». Дітей агітували вступати до «Движения первых».
«Це було примусово. Але я уникала цього», — ділиться Наталя.
Двоє вчителів, колишні військові, приходили до дітей і розповідали їм свої історії зі служби, подаючи це як щось героїчне. Школярів змушували збирати бокси для військових, добровільно-примусово возили на літо до таборів в росію. Молодша сестра Наталі в 14 років поїхала до такого спортивного табору. Вона згадує, що на дискотеці там танцювали тільки під російські патріотичні пісні, англійські були заборонені.
У школі вчителі неодноразово «жартома» підштовхували Наталю та інших дівчат до ранніх шлюбів, пояснюючи це необхідністю берегти «традиційні цінності».
Але найболючіше Наталя чула від власних однокласників.
«Вони казали, що українці — це не люди, а свині, і заслуговують усього, що з ними відбувається», — згадує дівчина.
Вчителі підтримували таку риторику, і навіть хвалили за неї.
Студентів агітували йти на курси військової підготовки
Після школи Наталя вступила на англійську філологію до місцевого університету і провчилася там два роки. Але пропаганди стало ще більше: там вивчалися одразу дві окремі історії росії, а також «Основы российской государственности» та «Основы военной подготовки». Викладач військової підготовки колись сам служив і розповідав студентам, як «сидів у трубах» під час боїв. За словами Наталі, ці історії скидалися на вигадки:
«Усе в цілому, кожна історія, була дуже перекручена на користь росії. Вони хотіли всіма способами принизити українців. І це їм, на жаль, вдавалось».
Студентам повторювали одне й те саме: що Україна погана, що Донецька, Луганська, Херсонська області та Крим не потрібні Україні. Що сама Україна — підстилка Заходу, а росія хоче врятувати людей. Студентів агітували йти на курси військової підготовки і тактичної медицини. На одному із заходів молодіжна організація розповідала про «досягнення» російської армії та агітувала брати зброю у руки.
Паспорт в обмін на атестат
Тиснули на людей не лише словами. Наталі погрожували не видати шкільний атестат, якщо вона не оформить російський паспорт. Коли Наталя працювала лаборанткою на кафедрі, її змусили голосувати за «єдину росію».
«Казали, що якщо будеш опиратися, то всі зрозуміють, що ти проти. Довелося проголосувати», — згадує дівчина.
На вулицях теж діяли свої правила. Російські військові часто чіплялися до Наталі та інших дівчат, кричали їм щось услід, свистіли в спину, «робили компліменти», переважно огидні.
Хлопці після школи вступали до університетів навіть на найгірші спеціальності, аби їх не забрали в армію. Друг Наталі, який виїхав за кордон, не зміг навіть приїхати до родичів, бо йому заочно прийшла повістка. Йому було всього 19.
«Я була остання»
Наталя продовжувала вимушено жити в окупації, спостерігаючи, як ціни росли, навколо майоріли російські прапори й лунала російська музика. А останні місяці тривала передвиборча кампанія.
«Жахливий рівень життя і жахливий моральний стан», — так згадує цей час дівчина.
Друзі Наталі один за одним виїжджали з окупації. Зрештою виїхали геть усі, і Наталя була останньою зі свого оточення, хто наважився на виїзд. За місяць перед виїздом сильний стрес дався взнаки: Наталя втратила багато волосся і дуже схудла. Проте сама дорога минула спокійно. На виїзді перевірили телефон і документи, і все.
«Мені дуже пощастило і казусів не було!» — з полегшенням згадує Наталя.
На кордоні волонтери дали Наталі листівки з контактами Save Ukraine. Наталя залишила свій номер, їй зателефонували та допомогли з виїздом і адаптацією в Україні.
Нове життя
Зараз Наталя перебуває в безпеці, на підконтрольній Україні території. Наталя вже обрала, де житиме: вона далі вчиться на англійській філології, тепер в українському університеті, і хоче залишитися в місті, яке стало для неї новим домом.
Зараз дівчина відновлюється, і нарешті може бути собою і будувати майбутнє, якого в окупації в неї просто не було.
Контакти для допомоги з евакуацією
- Telegram Save Ukraine: @SaveUkraineOfficial
- Гаряча лінія: 0 800 33 31 29
- Email: info@saveukraineua.org
За матеріалами Save Ukraine
