"З поля бою я виніс уламок і лист": історія військового журналіста з Дніпра, який боронив Маріуполь, Лиман та Луганщину (відео)

Віктор згадує, в Сєвєродонецьку 35 днів доводилось виживати. Каже: там підірвав машину, яку подарували журналісти з Литви. Історію військового журналіста з Дніпра, який боронив Маріуполь, Лиман та Луганщину розповідають колеги у день Захисників України.

Віктор Ожогін – журналіст із Дніпра, свого часу очолював обласну державну телерадіокомпанію. 3 2014 року — на фронті. До війська пішов добровольцем, командував "журналістським" взводом батальйону «Дніпро-1» Національної гвардії, захищав Маріуполь та Луганщину. За два роки повернувся у медіа. передає Суспільне.

У 2022 році знову пішов захищати Україну у лавах Національної гвардії. З першого дня війни був на Донбасі, на передовій. Захищав Рубіжне, Сєвєродонецьк, Краматорськ, Слов’янськ. Чоловік розповідає, у 2014 році, коли пішов добровольцем, брати на службу не хотіли.

"У 2014 мені 56 років було, але ж потім подовжили строк і я пішов", – каже Віктор.

Чоловік додає, в тому, що має йти на війну, не сумнівався. Так його виховував батько: в чесності та патріотизмі.

"Я пішов у 2014-му році на фронт. А мій батько помер у 2007-му. І не бачив цього всього. Він фронтовик, він мене виховував на патріотизмі, на чесності, порядності. Він у 18 років пішов на фронт, був поранений, повернувся як інвалід війни. Він визволяв Україну – Дніпропетровщину, Харків двічі брав", – згадує Віктор.

Віктор згадує, в Сєвєродонецьку 35 днів доводилось виживати. Каже: там підірвав машину, яку подарували журналісти з Литви.

"У Сєвєродонецьку ми з моїм побратимом на позивний «Шрек» вели бій в одному приміщенні з «кадирівцями» протягом дев’яти годин поспіль. Ну спочатку взвод, потім другий взвод, потім рота пішла на нас, а може й більше", – розповідає військовий.

За його словами, їх врятувало те, що побудували стіну з мішків, через неї важче прострілювались позиції.

"Там снаряди падали на нас, зверху «Джмелями» накривало, горіло все. Але ми вийшли всі живі звідти, – каже Віктор.

Та пізніше там втратив трьох своїх побратимів.

"Вранці я зварив неймовірний супчик, нагодував усіх, чаю ми попили. І тут навала – лізуть і лізуть. Сспочатку «Гради» потім – фосфорні бомби пішли. Міномети працювали, а у мене одного був підствольник. Це на автомат одягаєш і можна вже гранати метати на 300-400 метрів", – розповів боєць.

Далі був Лиман, що на Донеччині. Там під час виконання бойового завдання бійця поранило уламками снаряду. Йому одразу надали першу допомогу й шість кілометрів несли у безпечне місце. Потім відвезли до Слов’янська, де зробили першу операцію; потім — до Краматорська, де зробили другу. Далі Віктор лікувався вже у Дніпрі.

"З поля бою я виніс уламок і лист "Дорогому татусеві". Як повернувся, донька впала мені на груди і почала перебирати волосся, спочатку на голові. Каже: "Вже мало, а на бороді багато. Чому так, тату?" А тут, каже, на сантиметр більше. "Та я поголюся, підрівняю", - їй кажу. Заради дітей ми і воюємо", – говорить Віктор.

У планах військового — звільнити Луганськ та потрапити на могилу батька.