Я додому хочу: переселенка розповіла про евакуацію з Маріуполя в Дніпро, фільтрації та обстріли рф (відео)

Обстріл Маріуполя почався з Лівобережного району. Тетяна каже: люди бігли, хто з сумками, хто так біг, одягнені, роздягнені - хто як. Через час, вона змогла вибратися через фільтрацію в Дніпро.

Про це повідомляє Східний Варіант з посиланням на інтерв'ю Суспільне

78-річна Тетяна переїхала до Дніпра з Маріуполя. Її будинок вщент вигорів після влучання російського снаряду.

Жінка розповіла, що із захопленого міста їй вдалося виїхати, лише пройшовши так звану фільтрацію, яку проводили російські військові.

Обстріл Маріуполя почався з Лівобережного району. Тетяна каже: люди бігли, хто із сумками, хто так біг, одягнуті, роздягнуті — хто як.

"Ми із сусідкою моєю сиділи у коридорі, бабахало страшно. От одразу боялися, а потім вже притупилося це почуття. Не було почуття страху. Притихли. Сусідка Валя каже: піду до сватів сходжу, це ж через дорогу, діти ж там. Я зайшла до себе на кухню додому, сіла читати. Хоча у мене вже вікна не було, вже скло посипалося від вибухової хвилі. Хвилин 10 після того, як пішла моя сусідка, як шарахнуло! Я вискочила у коридор, кричу: "Валя!"... Вона там загинула", - розповідає Тетяна.

Згодом, за словами жінки, будинок почав хитатися. Вона спускалася вниз, коли почула, як хтось кричить, що будинок горить. Тоді вона повернулася назад до квартири, вхопила пакет і першу одежину, яка трапилася у шафі, і спустилася в підвал. Там просиділа більше 11 днів, не виходячи.

Тим, хто сидів у підвалі, українські військові приносили печиво. В день 2-3 печива на людину і води 150-200 грамів.

"В один з вечорів зайшов до нас солдат, азовець. Каже, я вимушений попередити, будинок може рухнути, треба вийти з підвалу. Якщо вас тут привалить, відшкрібати ніхто не буде, бо ні рук немає, ні техніки. І от ми о пів на восьму вечора вийшли. Темрява суцільна. Один чоловік з нашого будинку з однією ногою, на милицях. Зачепився, впав. Кричить: "Допоможіть!". Встати не може. Це таке дике видовище… А кожний боїться, треба ж скоріше, бо зараз стріляти почнуть", - говорить Тетяна.

Жінка згадує, що їх вивезли у передмістя, селище міського типу. Там від російських військових люди терпіли приниження.

"Реєстрація. Відбитки пальців, через комп’ютер все вноситься у базу даних, народився, хрестився… Ну на мій вік особливого попиту не було. А працездатних молодих людей, дівчат і дітей вантажили в автобус і везли у Ростов", - говорить мешканка Маріуполя.

Тетяні пощастило домовитися, аби її вивезли у Бердянськ. Треба було йти полем пішки, рано-вранці, щоб не засікли російські військові. А поле заміноване, і розтяжки скрізь. Та вона не думала ні про що вже...

"Зателефонувала вночі синові, вранці він приїхав у Запоріжжя, забрав, привіз мене у Дніпро. Я дорогою свідомість втрачала. Не знаю, на радощах, чи… Він мене оформив у лікарню. Сам знайшов мені квартиру, привіз ключі і поїхав", - говорить жінка.

У цю квартиру Тетяна купили чотири чашки, а ще купує квіти у горщиках і ставить їх на підвіконня.

"Прикрашаю своє життя. Нічого не допомагає. Як от той грип — нічого не допомагає, треба чекати, поки само пройде. Ну, мені вже воно ніколи не пройде, бо мені багато років. Мені життя не вистачить… А я додому хочу", - говорить жінка.

Через стреси та підвали у неї погіршився зір, довелося зробити операцію. А ще проблеми з нирками. Та попри це Тетяна шукає роботу, бо хоче бути корисною. Вже двічі ходила у центр зайнятості. На неї дивляться і кажуть, щоб відпочивала. А їй так хочеться, щоб взяли хоч кудись. І не заради грошей.