"Вивезли з Оленівки у невідомому напрямку": родина чекає бійця, що потрапив у полон у Маріуполі: відео

Тетяна та її донька Валерія чекають з полону на батька та чоловіка. Понад двісті днів боєць в полоні росіян, куди потрапив після виходу з Азовсталі. Коли Маріуполь захопили, а чоловіка взяли у полон, Тетяна намагалась дізнатися, де його тримають.

За цей час мама з донькою створили громадську організацію, яка допомагає сім’ям військовополонених. Суспільне Донбас розповідає історію родини захисника Азовсталі.

До Маріуполя родина переїхала з Донецька у 2014 році. Дмитро — військовослужбовець Національної гвардії України — з перших днів війни захищав місто. Під час щоденного обстрілу Маріуполя, родина бачилася з Дмитром декілька разів.

"Він приїздив до нас, привозив нам хліб та воду, тому що з цим було вже дуже важко. Я навіть його не бачила, бо було вже дуже темно, я тільки могла його обійняти, сказати як ми його любимо, і все — він біг", — згадує Тетяна.

Тетяна разом з донькою Валерією прожили у Маріуполі ще чотири тижні. Згадують, як вперше снаряд пошкодив їхню квартиру.

"Я згадувала все, чому тато мене навчав. Коли у нас, наприклад, вилетіли вікна в нашій квартирі, я згадувала, як тато мене навчав забивати цвяхи, — розказує Валерія. — У нас таке хобі з татом було: ми полюбляємо збирати пазли, великі такі на 2000. І потім тато робив рамки під скло, і ми вішали на стіни. Я потім знімала ті картини діставала фанеру і забивала цвяхами ці вікна. Я пишаюсь своїм татом, хотіла, щоб і він мною пишався".

17 березня Тетяна та Валерія виїхали з Маріуполя, їхній будинок повністю згорів під час чергового обстрілу окупантів. Тетяна зберігає срібний браслет чоловіка. Це — єдине що вдалося врятувати зі зруйнованого росіянами міста.

Виїжджали до столиці на автівці хрещеного.

"До останнього я не могла рішитися на цей крок, нас нікому було звідти вивезти, єдина надія була на доньку, бо пів року як вона отримала права", — говорить Тетяна.

"Просто сіли та поїхали. Я їхала, дивилася в перед, бо якщо поверну голову направо, наліво, я побачу там труп, що лежить, накритий простирадлом", — згадує Валерія.

Зв’язку з батьком не було майже місяць, почути що він живий, родина змогла тільки коли виїхали.

"Він вранці подзвонив і сказав: "Доця, вибач що я тебе не привітав". Він подзвонив з невідомого номера, я одразу не зрозуміла, що то він, тому що голос дуже змінився. Мені було найкращим подарунком те, що він живий".

18 травня Дмитро та ще майже 2500 військовослужбовців припинили оборону Маріуполя, зокрема Азовсталі, та вийшли з комбінату. Усі бійці потрапили до полону росіян. Зв'язок з Дмитром був втрачений.

За цей час Валерія, Тетяна разом з іншими жінками військовополонених створили громадську організацію "Вояцький визвіл": проводять мирні акції та закликають світову спільноту допомогти.

"Ми проводимо мітинги, мирні акції, нещодавно відбувся автопробіг в підтримку полонених, не тільки військових та і цивільних, тому що в полоні перебуває дуже багато і цивільних людей. Ми наголошуємо на тому, в яких умовах вони перебувають. Ми нічого за них не знаємо. Я знаю, що мого чоловіка в кінці вересня, початку жовтня вивезли з Оленівки, де він перебував, у невідомому напрямку", — розказує Тетяна та додає, що не знає де зараз її чоловік.

За словами Валерії, їй дає надію, що громадська діяльність допоможе звільнити військовополонених, цивільних полонених.

"Мій батько завжди каже: "Боїшся — то сиди далі", — коли ми хочемо зробити просто в сім'ї, але якісь вагання є. І кожен раз, коли в мене виникають ці думки, що може я щось не так роблю, може, реально треба бути тихішими, помовчати. Боїтеся там за когось, — ну і сидіть далі, може воно якось там само вирішиться. Ні, цього не буде, якщо ми будемо мовчати, то про це забувають", — говорить донька полоненого.

У родини існує щорічна традиція разом готувати страви та випікати пряники. І цього року чекають на Дмитра, аби разом відсвяткувати Новий рік.

"Я не можу уявити цей Новий рік без нього, що його не буде поруч, тому зараз ми нічого не робимо до свят", — каже Тетяна.

"Першого січня мама могла поїхати вже на роботу, а ми з татом залишалися і збирали пазли, на задньому фоні може бути фільм чи мультфільм, це якось тепло затишно. А зараз заходиш в магазин, дивишся на ці ялинкові іграшки і якось погано становиться", — ділиться Валерія.

Під час чергового обміну додому повернулося 50 українських захисників та захисниць. Прізвища Дмитра серед них не було, але Тетяна каже, що мить, коли вона одягне на його руку цей срібний браслет, настане.

19

Поділитись: