Небачена сила війни: як бойові дії змінюють довкілля сходу України

До Дня довкілля України, який щороку відзначають у третю суботу квітня, Східний Варіант проаналізував, як повномасштабна війна змінює природу Донеччини та Луганщини.

Схід України — це не лише індустріальний регіон, а й територія зі складною природною структурою: степи, ліси, заповідні зони та водна система. Війна впливає на всі ці елементи одночасно. Руйнування інфраструктури, пожежі, затоплення шахт, забруднення води і ґрунтів формують довготривалі зміни, частину яких уже неможливо повернути до попереднього стану.

Оцінити повний масштаб втрат наразі неможливо: значна частина територій залишається тимчасово окупованою або небезпечною для досліджень. Водночас навіть доступні дані дозволяють побачити головне — наслідки війни накопичуються і впливатимуть на регіон роками після її завершення.

Як бойові дії шкодять природі

Наслідки війни вимірюються не лише масштабами руйнувань, а й системними змінами довкілля, які можуть визначати майбутнє сходу України на десятиліття. Як розповіли Східному Варіанту у Донецькій та Луганській обласних адміністрацій, держава оцінює ці збитки за кількома ключовими напрямами: земля, вода, повітря, ліси, природно-заповідний фонд і надра.

Втрата родючості й зміна ландшафтів

Найбільш відчутні зміни відбуваються із ґрунтами. Вибухи знищують родючий шар, змінюють структуру й ущільнюють землю настільки, що вона втрачає здатність до природного відновлення.

До цього додається забруднення: залишки боєприпасів, паливно-мастильні матеріали, уламки техніки, будівель та мінування територій. Частина територій засмічується настільки, що перед будь-яким використанням їх доведеться очищати та відновлювати.

Окремий фактор — фортифікації, траншеї, укріплення, інженерні споруди, які фізично змінюють ландшафт і виводять землі з обігу.

Забруднення і порушення водного балансу

Водні ресурси зазнають шкоди через руйнування інфраструктури. Пошкодження очисних споруд, каналізаційних систем і насосних станцій призводить до потрапляння неочищених стоків у річки та водосховища.

Це змінює склад води та порушує її здатність до самовідновлення, що впливає на якість питної води, стан рибних ресурсів і екосистем загалом. Окремо фіксуються випадки неконтрольованого використання водних ресурсів під час війни.

За даними Луганської ОВА, які редакція отримала у відповідь на запит, додатковою проблемою є засмічення річищ і берегів річок залишками техніки, паливно-мастильними матеріалами та боєприпасами.

Особливо критичним залишається стан Сіверського Дінця — ключового джерела питної води для регіону.

Еколог та науковий керівник лабораторії «Довкола» Максим Сорока наголошує, що проблема води на сході України вже виходить за межі екології й напряму стосується виживання регіону:

«Знищено щонайменше два великих водосховища, пошкоджено насосні потужності каналу Сіверський Донець — Донбас. Власних водних ресурсів області в нинішніх умовах вистачить лише на частину населення і мінімальні потреби сільського господарства. Додається і проблема затоплених шахт: через нераціональне господарювання відбувається засолення поверхневих вод шахтними інфільтратами — і це вже незворотний процес. Якщо раніше на цих територіях існували малі річки з відносно чистою водою, то зараз через знищення лісів і зміну гідрогеологічних умов малі річки сходу Україн просто зникають. У таких умовах постає базове питання: людей неможливо повертати туди, де немає водопостачання та каналізації».

Неорганізовані викиди у повітря

Повітря забруднюється внаслідок процесів, які складно контролювати та точно виміряти. Під час обстрілів, пожеж і руйнування інфраструктури утворюються неорганізовані викиди — суміш продуктів згоряння боєприпасів, пального та будівельних матеріалів.

Ці речовини швидко поширюються і можуть переноситися на значні відстані, виходячи за межі зон бойових дій.

Втрата природного балансу у лісах та екосистемах

Пожежі, вибухи та мінування призводять до знищення природних екосистем і втрати біорізноманіття. Частина природоохоронних територій стає недоступною не лише для відвідування, а й для будь-яких відновлювальних робіт.

За даними Луганської ОВА, лише внаслідок лісових пожеж пошкоджено понад 625 км² лісів — це територія, співставна з площею великого українського міста. Частину збитків уже оцінено у понад 4,8 млрд грн.

У Донецькій області також фіксуються значні втрати. Зокрема, за даними профільних служб, лише по одному з підприємств — «Лиманське лісове господарство» — збитки від обмеження використання лісів і пошкодження насаджень перевищили 111 млн грн.

Максим Сорока наголошує, що саме знищення лісів і лісосмуг матиме найбільш довгострокові наслідки для регіону.

«Йдеться не тільки про природні ліси, а й про лісозахисні смуги, які створювалися десятиліттями як складна інженерна система. Ліси та лісозахисні смуги на сході України підтримували мікроклімат та водний режим, захищали ґрунти від ерозії та були осередками біорізноманіття. І ця система зараз масово знищена», — каже Максим Сорока у коментарі для Східного Варіанта.

Втрата лісів порушує водний баланс, сприяє деградації ґрунтів і зменшує здатність екосистем до самовідновлення.

Надра і небезпечні відходи

Схід України залишається регіоном із високою концентрацією шахт і промислових об’єктів. В умовах війни це означає або неконтрольоване використання ресурсів, або їх занедбання.

Окрему загрозу становлять затоплені шахти. За даними Луганської ОВА, у разі припинення відкачування води існує ризик її неконтрольованого підйому, що може призвести до підтоплення територій, просідання ґрунтів і забруднення підземних та поверхневих вод.

Додаткові ризики пов’язані з небезпечними відходами, зокрема накопиченими ще до повномасштабної війни. У відповіді на запит редакції Луганська ОВА зазначає:

«До екологічно небезпечних об’єктів належить полігон для видалення небезпечних відходів хімічних підприємств Лисичансько-Рубіжанського регіону. Станом на 2020 рік обсяг накопичених відходів перевищував 375 тисяч тонн. Попри наявність інженерного захисту, тривалий строк експлуатації та відсутність належного контролю в умовах бойових дій підвищують ризики пошкодження конструкцій і потрапляння забруднювальних речовин у ґрунти, підземні та поверхневі води».

Збитки, які вже можна порахувати

За даними, які Департамент екології Донецької ОВА надав у відповіді на запит редакції, навіть частково зафіксовані втрати обчислюються сотнями мільярдів і трильйонами гривень.

З початку повномасштабного вторгнення до 1 січня 2026 року Державна екологічна інспекція у Донецькій області визначила збитки:

• Збитки земельним ресурсам — понад 40 мільярдів гривень.
• Збитки атмосферному повітрю — понад 180 мільярдів гривень.
• Шкода природно-заповідному фонду — понад 2 трильйони гривень.
• Збитки надрам — понад 42 трильйони гривень.

За даними Державної екологічної інспекції у Луганській області, станом на кінець 2025 року загальна сума збитків довкіллю Луганщини з початку повномасштабного вторгнення перевищила 773 млрд грн. Найбільші збитки:

• Лісові пожежі — понад 440 мільярди гривень.
• Засмічення земель — понад 328 мільярди гривень.
• Забруднення водних ресурсів — понад 4,5 мільярди гривень.
• Горіння газу та нафтопродуктів — 324 мільйони гривень.
• Інші пожежі — 43,5 мільйони гривень.

Що відбувається на тимчасово окупованих територіях

Попри наявні розрахунки, достеменний масштаб збитків довкіллю на Донеччині та Луганщині залишається невідомим. Значна частина територій недоступна для досліджень через бойові дії, мінування та окупацію. Частину наслідків можна буде оцінити лише після завершення війни — і, ймовірно, це будуть уже постфактум зафіксовані катастрофи.

У Донецькій обласній військовій адміністрації у відповіді на запит редакції зазначають:

«Оцінити шкоду та збитки, завдані довкіллю Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в повному обсязі наразі неможливо через відсутність безпечних умов: проведення активних бойових дій, тимчасову окупацію частини території області, забруднення вибухонебезпечними предметами».

Йдеться не лише про брак даних, а про відсутність будь-якого системного контролю за довкіллям. Частина змін відбувається поступово і непомітно — і саме це робить їх ще більш небезпечними.

Максим Сорока пояснює, що ключова відмінність цієї війни — її тривалість і втрата доступу до територій на роки.

«Ця війна триває вже понад 12 років. І весь цей час існують території, де фактично немає жодного екологічного контролю — ні української влади, ні системного моніторингу», — зазначив Максим Сорока.

Навіть ті сигнали, які вдається отримати опосередковано через публічні канали у соцмережах, вказують на деградацію базових систем. Зокрема — водної інфраструктури.

«Наприклад, у самому Донецьку ситуація катастрофічна. Населення там скоротилося вдвічі, що нібито зменшило навантаження на довкілля, проте окупанти роками закачували в систему солонувату воду з будь-яких джерел. Сіль у цих водах роз'їла труби. Навіть якщо завтра ми повернемо контроль над містом, систему водопостачання доведеться будувати з нуля. Щобільше, у Донецьку частково не працюють очисні споруди, і неочищені стічні води скидаються у водний басейн. Для окупаційної влади це нормальна практика», — каже Максим Сорока.

Окрема група ризиків пов’язана не з безпосередніми руйнуваннями, а з промисловою спадщиною регіону — об’єктами, які й в мирний час вимагали постійного нагляду.

«Найбільша проблема — це токсична промислова спадщина: шлакові гори, шламосховища, хімічні відвали, за якими роками ніхто не стежить. Наприклад, усім відома «Шлакова гора» у Маріуполі. Це надскладна інженерна споруда з гідробар'єрами, яку раніше обслуговував величезний штат фахівців. Зараз вона покинута, метал розкрадено. Ризик витоку високомінералізованих токсичних відходів у Азовське море — це бомба сповільненої дії. Додайте сюди покинуті коксохімічні заводи, де кожна сполука — це канцерогенний токсин. Ця токсична промислова спадщина є набагато небезпечнішою за військові дії. І зараз ми маємо ситуацію, коли ніхто не розуміє, в якому стані ці об’єкти. Це означає, що забруднення довкілля може відбуватися безконтрольно — і ми про це навіть не дізнаємося вчасно», — пояснює Максим Сорока.

Перспективи відновлення

Навіть після завершення війни наслідки на довкілля не зникнуть разом із бойовими діями. Відновлення регіону вимагатиме не лише ресурсів, а й переосмислення підходів до того, що саме і в якому вигляді відбудовувати. Йдеться не лише про масштаби руйнувань, а й про економічну доцільність відновлення. У низці випадків витрати на очищення територій можуть виявитися непропорційними результату.

«Економічно деконтамінація деяких територій буде настільки дорогою, що простіше буде їх закрити й шукати альтернативні локації. Але це створює нову проблему — де брати території для нового соціально-економічного розвитку? На практиці це буде вилучення земель у природного резерву або сільського господарства», — каже Максим Сорока.

Водночас сам процес відбудови може стати окремим викликом для довкілля. Масштабне будівництво потребує величезної кількості ресурсів — і їхнє видобування також має ціну.

«Щоб відбудувати умовний Бахмут, який формувався десятиліттями, знадобляться колосальні обсяги природних ресурсів — цементу, піску, цегли. Будівельні матеріали зазвичай використовують локальні, які є в регіоні. Якщо намагатися відновити все у стислі терміни, навантаження на довкілля від видобутку будматеріалів може бути співставним із тією шкодою, яку завдала війна», — пояснює Максим Сорока.

У результаті Україна може опинитися перед складним вибором між швидкістю відновлення, економічними можливостями та збереженням природних ресурсів. Ці оцінки не означають остаточних рішень, але окреслюють рамку дискусії, яка неминуче постане після завершення війни.

***

Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF