"Робитимемо свою справу, поки є необхідність": у Слов'янську волонтери сьомий рік плетуть маскування військовим

Сьогодні в Слов'янську про військову небезпеку та близькість до лінії зіткнення майже нічого не нагадує. Лише стоять на околиці міста остови зруйнованих обстрілом у 2014-му будинків. Але є в Слов'янську люди для яких війна досі не порожній звук. Це військові волонтери.

Допомогу армії місцеві жителі надають по-різному. Хтось допомагає продуктами, хтось одягом. Є й ті, хто вже сьомий рік плете для військових маскувальні сітки.

Геннадій Марапулець один з тих, хто стояв біля джерел цього. Він згадує, як їх волонтерська діяльність починалася 2014 року..

«Восени 2014-го ми з дружиною Ларисою (зараз її вже немає з нами) постійно стежили за ситуацією на фронті з новин. Знали, що в той час наша українська армія страждала від поганого матеріального забезпечення. Тоді багато хто допомагав армії продуктами та речами. Ми теж думали, що ми могли б допомогти. Прийшла ідея плести маскувальні сітки, тому що з розмов зі знайомими військовими знали, що їх була особлива нестача», — розповідає Геннадій.

Після того, як сімейна пара вирішила таким чином допомагати військовим, постало питання, де це робити. Волонтери домовилися з керівництвом Центральної бібліотеки Слов'янська, де їм виділили невелику ділянку в читальному залі. 

Тут і плетуть маскування для армії донині.

«Поступово підібрався колектив, жінки переважно. Назвалися “Славні дівчата”. Спочатку вчилися плести, адже це не просто якась домашня творчість. Треба знати спосіб плетіння, знати який матеріал для цього підходить. Поступово колектив ріс. Максимально нас було близько 25 осіб. Але не всім під силу регулярно займатися плетінням. Тому зараз у нас залишився кістяк, в принципі ті, хто всю цю діяльність починав. Це п'ять осіб», — розповідає волонтер.

Крім місця для плетіння, нагальним питанням завжди було те, де брати матеріал для сіток. Геннадій розповідає, що в різний час з цим було по-різному.

«Купувати нам доводиться тільки основу для сітки. Був час, коли нам допомагали матеріально, навіть з-за кордону, давали гроші на купівлю. В принципі це не клопітно. Та й не шкода певну суму витратити на допомогу армії. Так само використовуємо секонд-хенд. Але тільки натуральні матеріали — не синтетику і певної колірної гами», — розповідає він.

Ось уже сьомий рік тихо в куточку читального залу бібліотеки «Славні дівчата» роблять свою справу. Один-два рази на тиждень жінки за можливістю приходять плести.

Майстрині зізнаються, що за роки спільної роботи у них утворився справжній жіночий клуб. Зараз в бібліотеці за плетінням сіток вони проводять пів дня: хтось з ранку до обіду, хтось ввечері.

Здебільшого серед «Славних дівчат» — люди, що працюють, але є і пенсіонери. Деякі навіть приїжджають з іншого міста. Наприклад, Тетяна Алефіренко приїжджає із сусідньої Миколаївки.

«Спочатку приїжджала часто, але в роки після окупації не завжди зручно було це робити. Приїжджала вечорами, а транспорт ходив дуже погано. Наприклад, закінчували роботу о шостій вечора, а виїхати додому я могла аж о дев'ятій. У якийсь момент втомилася. Тому вирішила взяти частину роботи додому, якщо можна так сказати. Готувала тканину для плетіння просто на роботі. Десь в затишному місці під час перерви сяду, рву на клапті, іноді й колеги допомагали. Ось так нарву тканини, потім везу це до бібліотеки, щоб плести», — згадує Тетяна.

Треба сказати, що не тільки сітками допомагають «Славні дівчата» військовим. Були часи пекли пироги, паски. Шили балаклави, в'язали шкарпетки. Робили все, що вважали корисним для військових.

На питання, скільки ж за весь цей час було зроблено, Геннадій Марапулець з готовністю видає детальну статистику.

«Ми рахували, за весь час сплели приблизно 25 тисяч квадратних метрів. Спочатку робили щотижня по сітці. Зараз одна сітка на місяць виходить. Робимо в міру потреби. Зараз армія більш-менш добре забезпечується, але сітки все одно необхідні, і військові до нас як і раніше звертаються. Нещодавно сплели сітку саперам, зверталися і з мотопіхотних підрозділів. Адже, наскільки ми знаємо, спеціально маскувальними сітками армія не забезпечується», — розповідає Геннадій.

Про те, скільки ще планують «Славні дівчата» займатися своєю справою відповідають впевнено, що не кинуть свою справу поки йде війна.

«Будемо продовжувати стільки, скільки потрібно. Хоч приходить і втома, вигоряння, але ми розуміємо, що поки військові потребують нашої праці ми не можемо їх підвести, а отже завжди прийдемо їм на допомогу», — резюмують волонтери.