"Пушилін бреше!": як "мобілізовані" в ОРДО починають бунт

У мережі з'явилося відеозвернення від незаконно «мобілізованих» до лав бойовиків. 

Чоловіки назвали себе особовим складом 3-го стрілецького батальйону 105-го стрілецького полку військової частини 08818. Усі вони звинуватили керівництво адміністрацій «днр» в обмані. Їм обіцяли, що резервісти братимуть участь у нібито «відновленні правопорядку» на «звільнених територіях» або як максимум займатимуть третю лінію оборони. Але насправді їх кинули на передову до Маріуполя без будь-якого військового досвіду.

За їхніми словами, у підрозділу великі втрати особового складу, вони морально та фізично виснажені. Проте всіх їх кинули на територію іншої держави — так званої «лнр». 

«Мобілізовані» вимагали повернути їх на окуповану частину Донеччини, як у місце постійної дислокації, провести ротацію та виконати всі обіцяні норми. Від пушиліна сподіваються отримати письмову відповідь. 

Згодом опублікували нове відео. Тепер зі 107-го полку. Тут така ж історія — незаконно «мобілізованих» кинули до Маріуполя на передову як гарматне м'ясо. Побачивши війну на власні очі, зіштовхнувшись зі смертю, люди вже не хочуть мовчати й готові відстоювати свої права.

На відео заявили, що весь полк, а це 204 людини, відмовляються їхати на забій у «лнр» як «зовсім іншу республіку». 

«Нас призвали незаконно, не провели жодного медичного обстеження. Неодноразово обманювали, намагалися обманним шляхом завезти в “лнр”, де за непідтвердженими даними, ми вже є частиною якогось “козацтва”, яке добровільно вступило до лав збройних сил “лнр”», — кажуть у зверненні. 

За їхніми словами, призов проходив із повним порушенням закону. Понад 70% серед них — хворих та з каліцтвами, яких комісували у процесі служби. Усі вони не можуть продовжувати служити. Практично всі — понад 90% взагалі не воювали й не знали що таке військова справа. 

«Та тут автомат побачили вперше! Але нас кинули на передову. Три місяці ми жили, як бомжі з автоматами. Ми виконали наказ, але нас знову намагаються кинути у м'ясорубку. Можливо, щоб ми не розповіли, як з нами поводилися, як нас призвали, як ми служили. Гарматним м'ясом ми не хочемо!», — заявляють «мобілізовані».

Ба більше, свою боротьбу продовжують дружини незаконно «мобілізованих». Докладніше про це «Східний варіант» писав у матеріалі «Поверніть наших чоловіків! Як у "лнр" протестують дружини «мобілізованих». Тепер за всі ці протести та мітинги жінкам загрожує 20 років ув'язнення — їм приписують «зраду батьківщини».

Тепер жінки написали офіційне письмове звернення до Наталії Поклонської. Головні питання: чому «мобілізовані» резервісти на передовій, а не на 3-й лінії оборони, чому немає ротації та відпустки, коли буде грошове забезпечення, гуманітарне забезпечення та хто відповідатиме за наслідки зі здоров'ям чоловіків, яким не дали навіть медкомісію пройти? 

Проте протести жінок у певному сенсі увінчалися успіхом. Наприклад, чоловіки тих жінок, які спіймали на вулиці так званого «міністра закордонних справ лнр» дейнего, на кілька днів повернулися додому. Через три дні біганини по кабінетах на станцію Червона Могила прийшов поїзд, який привіз бійців 206 полку. Їх оточили люди у формі й не випускали, боялися, що солдати просто розбіжаться. Звідти їх мали відразу відправити в гарячі точки під Сєвєродонецьк. 

Проте жінки буквально силою відстояли своїх чоловіків. Від такого натиску командування дозволило «резервістам» три дні побути вдома, але потім все одно відвезли на війну.

Більшість «мобілізованих» додому вже не повертаються. Багатьох без жодного військового досвіду просто кинули в найгарячіші точки на фронті. Дружина одного з призовників розповіла свою історію. У березні її чоловіка забрали у Макіївці та відправили до Маріуполя. Більше місяця жодного зв'язку з ним не було, ніхто не знав, що з ним і де він. Військова частина правди не говорила. Жінка сама знайшла свого чоловіка у морзі Маріуполя. За її словами, ніхто не веде облік поранених та загиблих. Самі морги рідних загиблих не сповіщають. 

«Наші рідні лежать під парканами у Калініні, Макіївці тощо, по 1-2 місяці та ніхто про це не повідомляє. Бідолашні матері, дружини, діти повинні оглядати всі трупи, що перебувають у моргах, і шукати своїх рідних. Мало того, що вони працювали за копійки як раби, а тепер знищили наших чоловіків! Мене знайшли його хлопці, які були із чоловіком, але їм теж не пощастило. Один без обох ніг, а другий без ноги та без руки. Вони повідомили, що 27 березня через пів години після приїзду до Маріуполя їх одразу відправили в бій», — пише жінка. 

Справжнім везінням для «призовників» вважається потрапити до полону українських військовослужбовців. Головне — залишитися живими. СБУ опублікувала відео допиту одного з полонених «мобілізованих» з окупованих територій. 

«Нам не до політики. Ми робітники. Нас закликали майже 100% чоловічого населення. Знаєте як зараз “днр” обзивають? «ЖНР»! Там чоловіків практично не лишилося. Не почувався ніколи частиною російської армії. Так вони відпочатку до нас ставилися… Нас кинули у Стеблянці без зв'язку, без нічого. Командування у нас, я не сказав би, що було дуже коректне. Сам командир батальйону майже завжди був у нетверезому стані», — каже чоловік. 

Він розповідає, що командири стріляли під ноги мобілізованим, якщо їм щось не подобалося. 

Інший «мобілізований» розповідає, що росіяни забирають і чоловіків із ДЦП, і навіть одноруких. У нього самого проблеми із зором, але бойовиків це мало хвилює. Через нещасний випадок у дитинстві чоловік втратив зір на одне око, але це не допомогло йому уникнути примусової мобілізації.

«Пішов працювати, приїхала комендатура, попросила пред'явити документи. Сказали сісти в машину та відвезли до військкомату. У військкоматі виписали повістку на 26 лютого. Не встиг зайти до військкомату, кричать — в автобус. Посадили мене в автобус, одягли. З умундирування — тільки каски, жодних бронежилетів», — розповідає полонений.

З останніх новин — в ОРДО мало не розстріляли російського генерала Валерія Солодчука та його охорону. Ті приїхали, щоб «приборкати бун» та змусити «відповідачів» продовжувати воювати. Але солдати відмовилися виконувати наказ та були готові відправити високу рашистську делегацію на концерт кобзона. Зрештою російський генерал ганебно втік із передової.

Окупанти вже не можуть приховати величезних втрат своїх бійців. Навіть «мобілізація» всіх підряд особливо не допомагає. Через три місяці після початку так званого «набору в армію» в ОРДЛО масово приходять похоронки, чоловіки повертаються в трунах, але більшість загиблих навіть немає можливості поховати. Усьому терпінню і страху рано чи пізно приходить кінець. Жителі окупованих територій уже втомились мовчати. До чого це призведе — покаже час.