"Поки родичі не привезли ліки, лікування не було": як це – потрапити у лікарню під час коронавірусу в Маріуполі

Маріупольський активіст Олексій Леонтьєв потрапив до маріупольської міськлікарні №4 із запаленням легенів.

Про госпіталізацію, тест на коронавірус, суму лікування, професіоналізм медиків і лікарняну їжу він поділився зі «Східним варіантом». Далі — пряма мова.

Про перші симптоми

Закололо в грудях за два дні до госпіталізації. У мене ніколи нічого не боліло, я ніколи не хворів взагалі. Думаю «гаразд, може пробіжку зробив і відчув». Вранці біль не припинився. Наступної ночі я вже не міг спати на лівому боці. І вже наступного дня задишка з'явилася. Не можна було набрати повні груди повітря, тому що боляче. Тому звернувся до «швидкої допомоги», взагалі-то думаючи, що з серцем щось, тому що ані нежиті, нічого не було.

Приїхала бригада, зробили кардіограму, «послухали» і вирішили везти до лікарні, тому що була підозра на запалення легенів. Привезли до лікарні №4, в ендокринологічне відділення. Це виявився вже госпіталь, зроблений під ковід-хворих. Безкоштовно і швидко зробили рентген. Послухали та підтвердили діагноз — лівостороннє запалення легенів.

Про тест на COVID-19

Я попросив зробити тест першого ж дня. На прохання взяти тест на ковід, відповіли, що лабораторії переповнені, ПЛР-тести не робимо. З чуток, це пов'язано з тим, що обладнання, подароване Новинським, не підходить під лабораторії, куди відсилають тест. Ну інші не справляються. І в підсумку тест не був проведений.

ПЛР-тест у мене взяли в день виписки, 14 жовтня. Я впевнений, що це була ця хвороба [коронавірус]. Результати прийдуть, я потім повторний тест буду робити. Але я повторюся, це дуже різко вийшло. Я до цього ніде не переохолоджувався. І ось раптово так вийшло. Я дотримувався всіх карантинних заходів, я практично не користуюся громадським транспортом. Але, з усім тим, мене це не врятувало.

Про інших пацієнтів

На 10 жовтня нас було 38 осіб, з них з підтвердженим коронавірусом — шестеро. Вони робили тест в приватних лабораторіях. І 32 невідомих, з питанням. Переважно всі були із запаленням легенів. Мої сусіди все лежали із запаленням легенів. У кого двостороння пневмонія, у кого одностороння.

Буквально наступного дня ми вже бачили чергу машин біля нашої лікарні. 12 числа я робив фото, коли дійсно зрозумів, що щось не те. Дуже багато людей надходило. 11 числа чи дві, чи три людини надійшло, але це тільки на наше крило. А 12-го був великий бум, коли привозили аж до того, поки машини їхали, бо не було куди класти людей.

Були важкохворі. Останній важкохворий, ми думали, не дотягне до ранку. Йому постійно підключали генератор кисню, у нас він був на крилі один.

Крило — половина поверху. У нас було 14 палат, в кожній по 3-5 осіб. На 12 число нас було 50 осіб. Для нашої половини третього поверху на 14 палат був один апарат, який виробляв кисень. Коли пацієнтові ставало трохи краще, його забирали для іншого пацієнта. Так туди-сюди й возили цей апарат. Апарат давали тим, у кого низька сатурація.

На щастя, людина ця вижила, і її навіть випустили через три дні. Люди не затримувалася. Начебто в нашому корпусі померлих не було за той час, що я там провів.

Про лікарняну їжу

Як би це не було смішно, я спробував їх пшеничну кашу, і мені дуже сподобалося. Чесно скажу. Тому що я, напевно, не їв такого ніколи. Ось вміють вони готувати пшеничну кашу. Я із задоволенням з'їв пів склянки, що мені насипали.

Усе інше, звичайно, їсти неможливо. Супи неможливо. Вермішель я одну вилив. На смак вона була перевареною. «Вермішелевий суп», я це назвав. І він був недосолений. Я їв реально воду з вермішеллю. Борщ мені просто не дістався.

На кількість, яку нас було, а це 50 осіб, носили по пів відра. Пів відра борщу, пів відра каші.

Я взяв порцію людині з палати, він без ноги був. І ось таку порцію дали йому. А я ще стояв зі своєю, теж хотів спробувати. Дивлюся, а за мною ще вісім людей стоять. Тому ось ці пів чашки на фото — це порції. Але і те всім не вистачило. На 50 осіб пів відра борщу — це ні про що.

Я не можу сказати, що я там голодував, бо мені родичі приносили продукти. Але, все ж таки, доводилося ділитися. Були, наприклад, хворі з передмістя. Був один хлопець молодий, йому років 30. Цей хлопець [говорив]: «Що, нас так завжди годувати будуть? Я тут 7 кілограмів втратив». З його слів. Він там лежав понад тиждень. Я швиденько по палаті пройшовся, всі скинулися, ми йому там пакунок їжі принесли, він був щасливий.

Чаю не було ніколи, компоту теж. Вода або з-під крана, п'єш, кому не вистачає, або сім'я приносить. Я теж частину своєї води віддавав людям, до когось не приїжджали, а води немає.

Про ліки та лікування

Мені призначили антибіотик сильний внутрішньом'язово. Але його немає в місті, він був, зараз вже немає. На той момент його вдалося знайти в п'ятій або шостій аптеці. «Гепацеф Комбі» коштує 150 гривень ампула, а той, який ми знайшли, не пам'ятаю назви, він замінює «Гепацеф», але не такий сильний. Останні два уколи я вже робив ампулами, які все-таки взяв у лікарні. Це ті, які призначалися безкоштовно ковідним. Всього 10 уколів. Їх вартість — 11-14 гривень.

Ліки конкретно були розписані під ковід. Тут ситуація цікава теж. Було 6 осіб з підтвердженим діагнозом [коронавірус]. А якщо ти «непідтверджений», то ліків для тебе не передбачено. Мало того, треба пройти тест, чекати його результати 5-6 днів. І лише після приходу цього тесту тобі могли призначити безкоштовне лікування. А ті дні, які ти лікувався своїм коштом, їх ніхто не відшкодує.

За ліжко-місце я, звичайно, не платив. Я повністю на своїй системі для крапельниці, шприци, фізрозчин. Це було повністю під моєю опікою. Або ти гроші десь знаходиш, і медбрат спускається. Без грошей там робити нічого. Або це будуть ліки, які «аби було». Щось є у них, дорогих антибіотиків там точно не буде.

За весь час я витратив близько 5-6 тисяч гривень.

Мене десь в обід [10 жовтня] привезли, о першій годині. До тих пір, поки родичі не привезли ліків, ніякого лікування проведено не було.

По-перше, не вистачає медперсоналу. Медсестри, вони зі своїм справляються, вони крапельниці ставлять за розкладом. Вони забиті «мама не горюй». Бракує штативів на крапельницю. А лікар — його практично не можна було знайти. Я навіть не знаю, хто мене лікував, хто приходить в костюмі — медсестра або лікар, не зрозумієш. Не було обходів лікарів, це говорить про брак персоналу.

Якщо хтось думає, що вони [лікарі] відразу стали заробляти великі гроші — це не так, вони ще не отримали «ковідні», оскільки перші пацієнти поступили до них 5 жовтня. Вони продовжують працювати в цьому «аховому» режимі, а я бачив, мені їх дуже шкода було. Вони не очікували такого напливу. На добі їх контингент розрахований на певну кількість людей, щоб людина могла себе ще комфортно почувати, у них все-таки робота непроста. А тут вони працюють в режимі нон-стоп. Дуже було шкода.

У нас в палаті був «важкий», він пити просив. І в перший день за ніч я вставав 5-6 разів, я не став шукати санітарок, бо вони теж були зайняті. Я давав йому пити.

Про реакцію лікарів на розголос в соціальних мережах

Припустимо, одне з привітань так починалося: «Ми коли дізналися, що ви у нас у відділенні, ми навіть дуже зраділи». А потім приписка «зрозумійте нас правильно» і смайлик. Тобто, шкода, що захворіли, але добре, що потрапили до нас.

[Медперсонал не знав Олексія до його госпіталізації]. Напевно, після першої моєї публікації це і почалося. Видно, почалися дзвінки якісь. Були попередження, що «нас тут просять, щоб ми на вас вплинули». Ну такого плану.

Про подяку медперсоналу

Так, мені надали допомогу, я одужав. Вони роблять свою роботу в рамках тих інструментів, які у них є. Усе. Медперсонал я вважаю великими професіоналами. Вони дуже цінуються і за кордоном. Хороші майстри своєї справи їдуть, бо тут їх не оцінюють заробітком. Тому низький їм уклін. Вони дійсно роблять свою роботу і роблять її безкорисливо. Вони гідні більшого.