"Для нас війна почалася вже тоді": 7 років тому Донецьк об'єднався проти "русского мира"

Сьогодні Донецьк — це центр окупованої проросійськими силами території Донецької області. Нічого тут не нагадує про ті дні, коли донеччани боролися, відстоюючи інтереси своєї держави так само відчайдушно, як це відбувалося в Києві. На жаль тоді вони були в меншості.

Збиратися на мітинги в самому центрі Донецька почали ще взимку. Тоді це було всього кілька сотень людей.

Про ті події згадує журналістка, жителька Донецька Тетяна Заровна.

“Все почалося з Євромайдану”

«Донецький Євромайдан підтримувала невелика кількість людей, до 300 осіб. Основне посилання тоді було — підтримка київського Євромайдану, заклик підтримати європейський вибір України. Учасники євромайдану в Донецьку тоді ще не усвідомлювали, що може бути війна або анексія, тому навіть гасел не було тоді з цим пов'язаних. Гасла проти війни з'явилися тільки навесні», — розповідає Тетяна.

Спочатку вона прийшла на акцію просто як журналістка, але побачивши утиски активістів з боку «антимайданівців»,  що переважали в кількості, вирішила зайняти їхній бік.

«Спочатку нас намагалися витісняти іншими мітингами, тобто ми приходимо, а там вже місце зайнято прихильниками “Партії регіонів” чи якимись “тітушками”, явно кримінальними людьми, які чомусь вирішили там зібратися.

Нас штовхали, відтискали з того місця, де ми стояли. У нас кидали різні предмети, поливали фарбою, кидали презервативи з зеленкою і червоною фарбою. Дісталося тоді й активістам, і журналістам, які працювали на місці.

Коли вже почалася така відверта несправедливість, я вже не змогла бути “над сутичкою” як це кажуть у журналістів. Я брала участь, якщо так можна сказати, в обороні, тому що мені здавалося, сили не рівні. Я знімала цих “тітушок”, а коли їх знімаєш їм не подобалося і це вже була форма відсічі», — згадує журналістка.

Закінчилися акції підтримки київського Євромайдану в лютому.

Березневі події. Від Європейського шляху до Єдиної України

А з початком весни мітинги поновилися з новою силою. Хоч і з трохи зміненою ідеологією. Велика частина гасел і плакатів закликала до єдності України та проти можливих військових дій.

Це була реакція на людей, які все частіше з'являлися в Донецьку та проголошували проросійські гасла і по суті закликали до війни. При цьому поводилися агресивно, що згодом призвело навіть до вбивств активістів.

«З 1 березня в Донецьку з'явилося багато тих, хто кричав “Донецьк — російське місто”. І всі, у кого було хоч трохи інтелекту розуміли, що це означає. Що сюди може прийти Росія, можна втратити незалежність. І тоді на весняні акції виходили ті, хто навіть був проти європейського вибору, але за незалежність і єдність України», — згадує Тетяна.

Наймасовіший мітинг пройшов 5 березня. Тоді зібралося близько 10 тисяч осіб. Головним його гаслом було «Ні війні».

«Люди були вже шоковані тим, що приїхало в місто величезна кількість “іноземних туристів” (громадян Росії, прим. авт.), які говорили з російським акцентом, не орієнтувалися в Донецьку. Люди вже почали боятися цього. Тому стали виходити на акції на підтримку єдності України», — розповідає Тетяна

За словами донеччанки там були й ті, хто взимку виходив на підтримку київського Євромайдану, але були й ті, хто був проти нього. Весняні акції об'єднали людей різних поглядів проти спільної загрози.

«Тоді було дуже багато антивоєнних плакатів. Вже у всю вирували події в Криму. Багатьом було зрозуміло, що може початися війна, тому і вийшло стільки народу навесні, які взимку були по різні боки барикад, так би мовити», — згадує Тетяна Заровна.

Самі учасники Донецького «зимового» євромайдану розрізняють події зими та весняні акції. І, за словами Тетяни Заровної, не завжди більш радикально налаштовані євромайданівці знаходили спільну мову з організаторами весняних мітингів.

«Ось можна сказати відмінна риса цих мітингів. Одного разу організатори зібралися з нами, учасниками Донецького євромайдану і просять «Будь ласка, не кричіть на мітингу “Слава Україні”, не потрібно цього. Ми тут збираємося за мир, щоб просто Донецьку дали спокій. А якщо ви будете вигукувати “Слава Україні” це може відштовхнути частину учасників», — розповідає наша співрозмовниця.

Але попри мирний і навіть певною мірою толерантний характер весняних мітингів, тоді теж були побиття учасників.

Жертви боротьби за єдність України

5 березня був один з наймасовіших мітингів, прийшло до 10 тисяч. І тому він був один з найбільш спокійних і безпечних. Але коли він закінчився, ось цими російськими «тітушками» були побиті донецькі ультрас. Завжди нападали вже після закінчення мітингу.

«9 березня також були напади. Того дня було ще гірше, кидали вибухові пакети або щось таке. Це дуже страшно, це я сама відчула. 13 березня ми вже зрозуміли, що нас будуть вбивати. Для нас війна почалася вже тоді», — розповідає Тетяна.

За словами Тетяни Заровної на проукраїнському мітингу 13 березня було вбито трьох активістів. Член ВО «Свобода» Дмитро Чернявський і ще двоє активістів. Це стало відомо зі зведень служби швидкої допомоги — 13 березня за час поки йшов мітинг швидка відвезла три тіла з площі Леніна, а це значить троє убитих.

Були мітинги й після цього, але з кожним разом проводити їх ставало все небезпечніше.

Останній масовий проукраїнський мітинг в Донецьку пройшов 28 квітня, більше активісти проводити проукраїнські акції не могли.

Спогади учасників

Чим ближче річниця березневих подій, тим більше в соціальних мережах з'являється публікацій тих, хто брав участь в проукраїнських акціях в Донецьку.

Участница и Донецкого Евромайдана и весенних акций Екатерина Жемчужникова так вспоминает те события:

Учасниця і Донецького євромайдану і весняних акцій Катерина Жемчужникова так згадує ті події:

«Приходили різні люди — і студенти, і бізнесмени, і працівники як гуманітарних, так і технічних сфер, але зокрема було багато і тих, кого ми називали “Євромайданівські бабусі й дідусі”. 

На наш Євромайдан в різні дні приходило від 30 до 300 людей. Звісно, серед них були й представники різних на той момент опозиційних партій, але громада Євромайдану проголосувала, що не має бути використання партійної символіки, адже це все було не про політику, а про гідність кожного громадянина».

Поділився своїми спогадами про ті події й доктор історичних наук Ігор Тодоров. У той час він був професором Донецького національного університету:

«1 березня пройшов масовий промосковський мітинг з десятками триколорів. Я був шокований, в моєму рідному місті такий жах. І коли запропонували зустрітися на проукраїнському мітингу то відразу я відгукнувся. Це було 4 березня біля кафедрального собору. Дуже позитивна атмосфера була, тоді домовилися, що на наступний день зберемося вже на площі Леніна.

5 березня — це, перш за все, величезне піднесення, ейфорія, велика кількість однодумців. Але по дорозі на мітинг впадали в очі групи людей спортивної зовнішності. А коли мітинг почався, зібралася група людей, які кидали каміння, яйця, петарди у бік нашого мітингу. Міліція стояла між нами, але зупинити провокативні ворожі дії не намагалася.

Мітинг закінчився більш менш спокійно, але було видно, що групи спортивних хлопців кидалися на активістів».

«Той день, 5 березня 2014 року, починався з великих надій. Коли прийшли з однокурсниками на площу, були в ажіотажі від того, скільки людей вийшло під українськими прапорами! Такого ще не було! Там зустріла багато знайомих студентів і викладачів, які також вийшли підтримати єдину Україну.

Але коли мітинг почався, проросійські тітушки жбурляли в нас яйцями, скандували про “російський” Донецьк, плювали в нас, називаючи бандерівцями. Це було як два різні світи: інтелігентна половина за єдину Україну, і анархічне скопище, що звинувачує людей.

Коли мітинг підійшов до кінця, проросійські тітушки взяли нас в кільце. Пам'ятаю, ми з одногрупниками на той момент розділилися, і я залишилася одна. Напевно, мені пощастило. Тітушки мене випустили з оточення зі словами “Гаразд, давай дівчат відпустимо”. Але навіть після всіх цих подій, залишалася наївна надія, що це проросійське скопище кудись зникне. Адже було так багато донеччан за Україну… », — згадує той момент студентка ДонНУ Олександра.

Сергій Ваганов — фотожурналіст з Донецька. Зробив велику кількість фотографій тих подій, які стали історичними. Як і багато хто Сергій давно виїхав з Донецька і намагається не згадувати пережите там.

Слова ще одного учасника Донецького євромайдан Максима Касьянова.

«На жаль, сил проукраїнських активістів не вистачило, щоб зупинити “русскую весну” в Донецьку. Проте є думка, що завдяки вищевикладеним подіям в Донецьку хвиля сепаратизму не отримала такого потужного імпульсу в інших містах.

Нехай зараз Донецьк окупований Росією, але це місто завжди було українським і рано чи пізно воно повернеться додому».