Коли росія понесе відповідальність за вбивство українських військовополонених в Оленівському СІЗО

Минає чотири роки з моменту трагедії в Оленівській колонії на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) Донеччини, коли росіяни підірвали один із бараків, у якому перебували українські військовополонені. Загинуло близько 50 людей, понад 130 отримали поранення. Після цього злочину рф всіляко намагалася звинуватити українську сторону у вчиненому, посилаючись на обстріл колонії з артилерійських установок HIMARS. Однак міжнародне та українське розслідування спростували російську версію.

Коли репатріація відбулася, українські експерти були шоковані: тіла зберігалися в неналежному стані, що суттєво ускладнило проведення експертизи. До того ж росіяни вкрай рідко передають важко поранених на обміни. Близько 90 з тих, хто перебував під час вибуху в бараці, досі залишається в полоні. Серед них 46 — важкопоранені.

Нелюдські умови в колонії, тортури та вбивства полонених: передумови теракту

Вночі проти 29 липня 2022 року російська федерація вчинила одну з найбільш антилюдяних атак. Вранці того дня Україну та світ сколихнула новина про вибухи, які сталися в Оленівській колонії, яка розташовується поблизу селища Оленівка Донецької області. На момент атаки там перебували військовослужбовці, які брали участь у боях за Маріуполь та вийшли за наказом із заводу «Азовсталь». Зокрема, 36-ї окремої бригади морської піхоти та окремого загону спеціального призначення «Азов».

Волноваська виправна колонія № 120 не працювала за основним призначенням із 2008 року. Після окупації цих територій у 2014 році заклад окупантів не цікавив. З початком повномасштабного вторгнення, зокрема битви за Маріуполь, колонію перетворили на транзитний пункт для перших полонених — як військових, так і цивільних. Спершу туди потрапили морпіхи Маріупольського гарнізону, які стояли на захисті заводу ім. Ілліча та «Азовмаш». Про це розповідає співкерівниця департаменту захисту прав військовослужбовців та членів їхніх родин ГО «Медійна ініціатива за права людей» Марія Климик.

«Згодом звідти почали випускати перших цивільних, які повідомляли про дійсно жахливі умови утримання. До моменту, поки там утримувалися цивільні, це дійсно був такий собі транзитний центр. А коли почали привозити військовополонених із Маріуполя, то умови сильно погіршилися, і ми зрозуміли, що росіяни будують дуже нездорову систему утримання саме військовополонених. Нам почали повідомляти про тортури, катування, перші загибелі. Ті, хто мав можливість звʼязуватися з рідними, повідомляли про те, що ситуація дуже погана. Колонія не була пристосована до такої кількості людей. У квітні туди перевезли дві тисячі морпіхів, а в травні — близько трьох тисяч людей з «Азовсталі»», — розповідає Марія Климик.

На території колонії було пʼять двоповерхових бараків, на кожному поверсі утримувалося 300–400 людей. Спальні місця не облаштовані, харчування відсутнє, як і питна вода (тільки технічна). Частина будівель була пошкоджена з вибитими вікнами.

За два тижні до теракту поширювалися чутки, що на закинутій території колонії готується додаткове приміщення. Ніхто не розумів, для чого саме. Декого з військовополонених залучали до робіт із розчищення та підготовки нового бараку. Хлопці припускали, що в нього переводитимуть тих, кого готують до обмінів. Або розселятимуть обміняних російських солдатів перед тим, як везти далі до росії.

«26 липня в бараки почали приходити охоронці зі списками і викликати «азовців», у принципі, у рандомному порядку. У хлопців не було дивних думок стосовно цього, тому що їх постійно кудись забирали. Але їх переселили в цей підготовлений окремий барак. Мали поселити туди 200 людей, однак декількох забрали ще на допити в Донецьк, тому загалом там опинилося 193 українських військовослужбовців. Це навіть був не барак, а старий промисловий цех, звідки навіть не забрали всі верстати. Хлопці вже налагоджували свій побут, встановили певні правила між собою. Єдине, що їх тоді насторожило, що неподалік від цієї будівлі були свіжі вириті окопи», — пояснює Марія Климик.

Теракт вночі 29 липня і спроба скинути провину на Україну

У ніч на 29 липня в колонії відбувся вибух. Майже одразу російські журналісти розповсюдили інформацію про начебто український обстріл з артилерійських систем M142 HIMARS. За їхньою версією, так українська сторона намагалася «позбавитися «азовців», які знали правду про бої в Маріуполі». Тоді ж окупанти опублікували списки загиблих та поранених. Щонайменше дві людини були в обох списках. Уже ввечері 29 липня і вранці 30 липня росіяни опублікували декілька відеоматеріалів зсередини бараку, де було видно руйнування та обгорілі тіла, стверджуючи, що українська сторона вчинила терористичний акт і обстріляла барак із системи HIMARS.

«Було, видно, що на відео реальні тіла, що це не інсценування. І журналісти рф коментували, що це спланована операція української сторони, що вбили саме представників «Азову». Тому що напередодні росіяни анонсували показове судилище «азовців» в клітках і росіяни пояснювали це тим, що «азовці» почали на допитах говорити правду про злочинні накази своїх командирів, і тому їх стратили. Усі високопосадовці «днр» тоді з’їхалися, щоб коментувати ситуацію. Були іноземні журналісти світових видань. Але зрозуміло, що це були спеціально відібрані люди, щоби показати ситуацію вигідно для росії», — ділиться Марія Климик.

росія не допустила на місце злочину незалежних міжнародних криміналістів. Тому українські та міжнародні експерти почали аналізувати фото, відео та супутникові знімки, щоб мати попереднє уявлення, що сталося насправді.

Цілком було зрозуміло, що вибух стався не через HIMARS. Якби це була ракета такої установки, то від маленького барака нічого б не залишилося. За фактом, найбільше ушкоджень зазнала частина, де були вхідні двері й передня частина біля входу — саме там було найбільше вбито «азовців».

«Вранці після вибуху одного українського захисника покликали в барак опізнати тіла загиблих. Він став свідком, як росіяни занесли в мішках уламки ракет HIMARS і розкидали на території барака. Це було якраз перед тим, як запустити міжнародних журналістів. У перші кілька днів українська сторона намагалася достукатися до росії: дізнатися кількість загиблих та поранених, пропонували, щоб туди зайшов Міжнародний Комітет Червоного Хреста, місія ООН, міжнародні експерти, незалежні розслідувачі. Та росія все проігнорувала і зрештою ніхто після вчинення злочину не зайшов на територію за ці чотири роки».

У вересні 2022 року відбувся перший великий обмін військовополоненими між росією та Україною. Тоді повернули командирів Маріупольського гарнізону, а також перших військових, які пережили теракт в Оленівці. Завдяки інтервʼю з ними вдалося дізнатися більше про те, що сталося в ту ніч.

Показовими стали свідчення захисників, які були в «бараці 200» і, на щастя, вижили. Вони згадували, що в перші хвилини після вибуху росіяни не викликали швидку допомогу й не кликали лікарів, щоб врятувати тих, хто був важко поранений. І лише через деякий час окупанти дозволили українським полоненим, які були медиками, надати допомогу пораненим.

Марія Климик, яка особисто спілкувалася з тими, хто повернувся з полону, каже: деякі свідчення різнилися, дехто відмовлявся розповідати, бо втратив близьких побратимів і відчував сильний біль від пережитого. Однак усі, хто був опитаний, були впевнені: вибух стався не через обстріл з HIMARS.

Восени 2022 року в Україну повернули перші тіла загиблих під час теракту. Була надія, що після експертизи вдасться точно встановити причину смерті. Однак росія і тут показала свою безжальність. Тіла загиблих в Оленівці не зберігалися в спеціально визначених для цього умовах. Уламки, які могло бути в них, попередньо вийняли. Через це визначити точну причину смерті було важко:

«Було видно, що тіла сильно обгоріли, або мали травми, спричинені вибуховою хвилею. Але точно визначити причину було неможливо. Плюс росіяни намагалися заплутати слідство. У репатріаційних документах вони підписували деякі тіла, як з Оленівки, а насправді це були тіла, які забрали з Маріуполя з «Азовсталі»».

На прохання України після теракту була створена Міжнародна робоча група ООН. Однак за пʼять місяців її члени не змогли просунутися в розслідуванні через перешкоджання росії та відсутність співпраці. Тож у січні 2023 року її розформували. Це стало приводом для родин захисників, які загинули чи постраждали в Оленівці, обʼєднатися в громадську організацію «Спільнота Оленівки», щоб самотужки розслідувати правду та боротися за повернення рідних.

У рамках репатріаційних заходів у 2022 та 2023 році Україна повернула тіла всіх загиблих під час теракту. Однак близько 90 полонених, які під час вибуху перебували в «бараці 200», досі залишаються в полоні. Серед них 46 важкопоранених.

Навмисне вбивство військовополонених: правова оцінка

Обстріл колонії в окупованій Оленівці Донецької області в Україні розслідує Головне слідче управління СБУ під процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора. Слідство встановлює обставини застосування російськими окупаційними військами в ніч із 28 на 29 липня 2022 року невстановленої зброї по місцю утриманню українських військовополонених — Волноваській виправній колонії № 120. Унаслідок атаки загинули щонайменше 50 українських військовополонених, ще близько 140 зазнали поранень.

«Кримінальне провадження розслідують за статтею про порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством (ч. 1, 2 ст. 438 КК України). 27 липня 2024 року про підозру повідомили так званому начальнику та першому заступнику начальника «Волноваської виправної колонії № 120». Їм інкримінують вчинення воєнного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України. Наразі досудове розслідування триває», — повідомили Східному Варіанту в Офісі Генеральної прокуратури України.

Враховуючи інформацію, яку надали правоохоронні органи України та міжнародні інституції, унаслідок теракту в Оленівці було порушено низку фундаментальних прав військовополонених, гарантованих Женевською конвенцією. Про це Східному Варіанту повідомили в Офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Зокрема, право на життя, захист від насильства та гуманне поводження (статті 3, 12, 13 Конвенції), право на безпечні умови тримання (статті 19, 22, 23), право на медичну допомогу (статті 15, 30), право на відвідування представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста (стаття 126).

«Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. З особами, які склали зброю, а також тими, які припинили участь у воєнних діях, поводяться за будь-яких обставин гуманно. Військовополонені повинні бути захищені від наслідків бойових дій. Жодного військовополоненого не можна будь-коли відправити в район, у якому йому загрожує небезпека із зони бойових дій. Напередодні трагедії в колонії знаходилися тисячі українських військовополонених і осіб, затриманих у звʼязку з конфліктом, а відстань від лінії фронту складала близько 14 кілометрів», — розповіли в Офісі Омбудсмана.

Управління Верховного комісара ООН із прав людини встановило, що кількість військовополонених, які загинули через вибух, могла бути б меншою, якби важкопораненим оперативно надали медичну допомогу. Однак персонал колонії не надав вчасно медичну допомогу, тому постраждалі робили все можливе самостійно, щоб зупиняти кровотечу одне одному без належного медичного обладнання.

Управління Верховного комісара також задокументувало, що багато поранених померли, лежачі на землі біля входу в колонію. Тих, хто вижив, довезли до лікарень Донецька лише через 5–7 годин після атаки. А перевезення по вибоїстих дорогах завдавало їм додаткових страждань та болі.

«Були здійснені спроби знищити та приховати сліди злочину. Місце вибуху не було збережено, як необхідно для забезпечення повного й належного огляду та розслідування експертами. Навпаки, воно було забруднено, а речові докази переміщені. Починаючи з 9:00 29 липня 2022 року військовополоненим було наказано винести уламки та тіла загиблих із бараків та прибрати шматки гофрованих жерстяних листів, зірваних із даху. Далі, об 11:00, члени самопроголошеної «Донецької народної республіки» влаштували російським журналістам обхід усередині бараків для зйомки. Журналістам показали фрагменти нібито ракети HIMARS, розкладені на лаві поза бараками. Проте, на місці події такі фрагменти показані не були», — розповідають в Офісі Омбудсмана.

До всього цього, після теракту росія всіляко перешкоджала проведенню розслідуванню та не пускала на місце злочину міжнародних незалежних експертів. Ті військовослужбовці, які вижили, не отримували можливості звʼязатися зі своїми рідними, щоби повідомили про свій стан. Згідно зі статею 70 Женевської конвенції, військовополонений у випадку хвороби або переведення до госпіталю має право надіслати родині та до Центрального агентства в справах військовополонених поштову картку з інформацією про взяття в полон, про стан здоров’я і поштову адресу. Українським захисникам не дали реалізувати таке право.

«Члени родин загиблих або поранених військовополонених зі смт Оленівки неодноразово зверталися з питаннями до Уповноваженого та Представника Уповноваженого з прав людини в системі органів сектору безпеки й оборони щодо звільнення рідних із полону як в індивідуальному порядку, так і під час колективних зустрічей Уповноваженого з родинами. Секретаріат Уповноваженого перебуває в постійній комунікації з родинами військовополонених, постраждалих під час теракту. Зокрема за клопотанням родичів військовополонених, які отримали важкі поранення, Уповноважений у червні 2026 року передав до російського уповноваженого з прав людини звернення щодо гуманного ставлення до полонених та сприяння в проведенні гуманітарного обміну поранених військовослужбовців, утримуваних у полоні», — повідомляють в Офісі Омбудсмана.

Перераховане вище підтверджує адвокат, керуючий партнер АО «Амбрела», експерт ГО «Медійна ініціатива за права людини» з міжнародного гуманітарного та кримінального права Андрій Яковлєв.

«Загибель українських військовополонених відбулася на території, яка під контролем російської федерації. Вона, утримуючи військовополонених, була зобов’язана забезпечити їхню безпеку, гуманне поводження з ними та належне з’ясування обставин їхньої загибелі. А отже це підпадає апріорі під її відповідальність. З погляду міжнародного кримінального права, якщо протиправні дії чи протиправна бездіяльність відбувається на території, яка під контролем збройних сил, ми можемо говорити про відповідальність командира. Це дозволяє нам притягувати до відповідальності тих командирів, які знали про підготовку до злочину, які могли бути вчинені чи вже відбулися, але не зробили нічого для їхнього попередження або подальшого їх розслідування. Це дозволяє провести як національне, так і міжнародне розслідування, і в разі доведення провини, командири також будуть нести відповідальність. Ця система відповідальності призначена для того, щоб командири упереджували воєнні злочини або не могли приховувати злочини, щоб стимулювати їх дотримуватися законів і звичаїв війни», — розповідає Андрій Яковлєв.

Отже, високопосадовці російської федерації, як цивільні, так і військові командири, відповідальні за цей злочин. Щонайменше йдеться про командирів, які контролювали периметр колонії та навколишні території, а також цивільні посадові особи, що не забезпечити своєчасне надання медичної допомоги важкопораненим. Вчинений напад слід розглядати як злочин, до планування, виконання та подальшого приховування якого могла бути залучена владна вертикаль, що характерно для злочину проти людяності. Зазвичай, каже адвокат, злочин проти людяності стосується цивільних, однак у практиці міжнародних трибуналів його кваліфікували й до військовополонених.

Хоч росія всіляко заперечує свою провину й не пускає міжнародних експертів на місце теракту, процес розслідування все ж триває на національному та паралельно на міжнародному рівні, каже Андрій Яковлєв. Повільно, але все ж триває.

Це не швидкий процес, однак у результаті військове керівництво росії отримає вирок. Якщо винуватці покинуть росію та опиняться на території країн-підписантів Спецтрибуналу, то будуть заарештовані та увʼязнені відповідно до свого вироку.

***

Цей матеріал створений у співпраці з Центром прав людини ZMINA