Історія
Як виник і розвивався Старобільськ: історія міста на річці Айдар
Старобільськ вважається одним із найстаріших містечок Луганщини. Заснування перших тутешніх козацьких укріплень відносять до XVI століття. За історію свого розвитку місто було центром козацької общини, перейшло під контроль Російської імперії, пройшло через Українську революцію, але було остаточно окуповане комуністичним режимом.
Про історію заснування міста Старобільськ та його козацькі корені розповідає Східний Варіант разом із доктором історичних наук та професором Луганського національного університету ім. Т. Шевченка Олександром Набокою.
Початок історії: від прикордонного укріплення до козацького поселення
У другій половині XVI століття на берегах річки Айдар почали з’являтися перші козацькі укріплення. У джерелах фігурує 1571 рік як одна з ранніх дат, пов’язаних із появою Айдарського укріплення на місці майбутнього Старобільська. Воно виконувало передусім спостережну функцію: звідси стежили за пересуванням кримських і ногайських татар. Утім, стратегічного значення укріплення не набуло, оскільки розташовувалося на достатній відстані від основних татарських шляхів — сакм. Про це розповідає доктор історичних наук та професор Луганського національного університету ім. Т. Шевченка Олександр Набока.
На цих територіях уже існував острог, де могли зупинятися козацькі загони та пікети, які здійснювали дозори між Сіверським Дінцем і Бахмутом. Прикордонне розташування поступово робило ці землі місцем, де перетиналися різні групи населення та традиції.
«Наприкінці XVI століття відбулася ще одна спроба заснувати тут постійне поселення. У 1598 році, за часів московського царя Бориса Годунова, на березі Айдару з’явилося укріплене містечко, пов’язане з ім’ям царського чиновника Богдана Бєльського. Для будівництва обрали місцевість, яку було відносно легко обороняти, а Айдар якраз у цьому місці утворював природний вигин», — розповідає Олександр Набока.
За згадками в історичних джерелах, Бєльський прибув сюди з людьми та необхідними запасами й розпочав будівництво укріплень і поселення. Воно отримало назви, пов’язані з його прізвищем, Бєльськ і Старий Бєльськ. Однак активного розвитку місто тоді не отримало. Згодом Богдан Бєльський потрапив у немилість до Бориса Годунова, був заарештований, а подальша доля заснованого ним поселення залишалася нестабільною.
Територія навколо Айдару продовжувала приваблювати переселенців, зокрема вихідців із козацьких земель. У районі сучасних Старобільська, Шульгинки та Новоайдарщини формувалося населення прикордоння. Тут жили козаки та інші поселенці.
Черговим переломним моментом для регіону став початок XVIII століття. У 1707 році поблизу Шульгинки розпочалося повстання під проводом Кіндрата Булавіна. До нього приєдналися і старобільські козаки, а також мешканці інших козацьких поселень сучасної Айдарщини.
Після придушення повстання царські війська провели каральну операцію. Шульгинку та Старобільськ було спалено, а значна частина навколишніх поселень зазнала руйнувань. Після цього територія на тривалий час залишилася спустошеною.
Відновлення Старобільська та прихід імперської влади
Після спустошення початку XVIII століття територія навколо Старобільська поступово почала відновлюватися. У цей період Російська імперія активізувала свою політику на півдні, посилюючи тиск на Крим та готуючись до нових воєн. Для цього їй була потрібна, зокрема, розвинена кавалерія, а отже — території для розведення коней і створення кінних заводів.
Завдання освоювати та розвивати ці землі отримав слобідський полковник Іван Тевʼяшов. Представники роду Тевʼяшових мали значні володіння на території сучасних Старобільщини, Айдарщини, Біловодщини та Міловщини. Одним із напрямів розвитку регіону стали кінні господарства, які забезпечували потреби держави у військовій кавалерії.
«У цей період Старобільськ фактично пережив чергове відновлення. За однією з версій, до його заселення та розвитку залучали представників слобідського козацтва, зокрема сотника Федора Синельникова. Серед нових мешканців були й переселенці з Полтавщини та Чернігівщини. Це був період після Руїни, коли через політичну нестабільність і війни значна кількість людей залишала центральні українські землі та шукала безпечніші місця для життя», — розповідає Олександр Набока.
Поступово містечко стало частиною Острогозького слобідського козацького полку — одного з адміністративних і військових центрів Слобідської України. Володіння козацьких старшинських родів у цьому регіоні охоплювали значну територію сучасної Луганщини та виходили навіть за її межі.
Ситуація почала змінюватися в другій половині XVIII століття, коли Російська імперія розпочала чергову війну з Османською імперією. Російсько-турецька війна 1768–1774 років стала етапом її просування на південь. Після перемоги росія домоглася виходу Кримського ханства з-під влади Османської імперії, а вже в 1783 році анексувала Крим.
Ці події змінили й значення прикордонних територій, зокрема Старобільська. Це був період посилення імперського тиску на Слобідську Україну та поступового згортання її автономного устрою. Землі, якими раніше розпоряджалися козацькі старшинські роди, дедалі більше переходили під прямий контроль імперської влади.
Розвиток купецького міста та перехід під більшовиків
У другій половині XVIII століття Старобільськ поступово стає важливим адміністративним пунктом Російської імперії. У 1769 році до тодішньої Козацької Слободи Старобіла прибув секунд-майор Ануфрій Соколов, який оглянув місцеві укріплення та розробив план їхнього посилення. Для оборони поселення з Воронежа привезли гармати й боєприпаси. Відтоді Старобільськ почали цілеспрямовано перетворювати на один із центрів імперської влади в регіоні.
Цей процес завершився в 1797 році, коли Старобільськ, замість Біловодська, отримав статус повітового міста Слобідсько-Української губернії. Почалася активна забудова центральної частини. Місто планували за регулярним принципом — із прямими, рівними вулицями, характерними для імперського містобудування того часу.
«Землі навколо Старобільська, які раніше перебували у володінні козацьких старшинських родів, передавали новим власникам — зокрема російським офіцерам і поміщикам як винагороду за службу. Разом із ними до регіону прибували нові поселенці, а частину селян переселяли з інших територій. Поміщики облаштовували садиби й поступово формували навколо повітового центру власну економічну та соціальну інфраструктуру», — розповідає доктор історичних наук.
У цей період у Старобільську почав активно зростати купецький стан. Місто стало центром торгівлі для навколишніх поміщицьких маєтків і поселень. Тут діяли ярмарки, де продавали зерно, худобу та інші товари. Один із великих ярмарків худоби проводили на березі Айдару. У першій половині XIX століття в Старобільську дедалі більше розвивалася торгівля.
Досить буремними для Старобільська були часи національно-визвольних змагань 1917–1920-х років. Олександр Набоков припускає, що місцеве населення спочатку підтримало Лютневу революцію, однак не сприйняло більшовицькі ідеї через загрозу приватній власності. Наприкінці 1917 року в Старобільську публічно проголосили положення Третього Універсалу Центральної Ради та визнали її законним органом влади.
Проте національний український рух зазнав невдачі і в 1919–1920 роках на Старобільщині остаточно затвердився комуністичний рух. Відтак, для міста та регіону розпочався радянський період, який тривав до розпаду СРСР у 1991 році.
Після проголошення Незалежності Старобільськ увійшов до складу Луганської області України. У місті немає шахт чи великих заводів, однак воно стало надійним острівцем культурного та спокійного життя для місцевих. Тут проживало майже 17 тисяч людей.
Після початку російської збройної агресії у 2014 році до Старобільська евакуювали Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка. Саме місто залишилося під контролем української влади. Однак після початку повномасштабного вторгнення рф було окуповано.
***
Інга Павлій
