Важливо
«Підтримуємо переселенців, які мають інвалідність»: як на Київщині працює соціальне підприємство з Краматорська
Краматорське учбово-виробниче підприємство (УВП) Українського товариства сліпих з 1954 року підтримувало людей з інвалідністю. Окрім стабільної роботи, людей із порушенням зору забезпечували медициною, освітою та дозвіллям. У 2022 році, коли на його територію влучила російська ракета, а виробнича лінія залишилася в зоні бойових дій, здавалося, що історія підприємства закінчилася. Та через два роки Краматорське УВП відновило роботу на Київщині.
Докладніше про роботу Краматорського УВП на місці дізнався Східний Варіант.
Соціальне підприємство, яке з 1954 року підтримує людей із порушенням зору
Краматорське учбово-виробниче підприємство (УВП) Українського товариства сліпих почало свою діяльність у 1954 році. Після Другої світової війни багато військових і цивільних отримали інвалідність. Тож у мирні часи постало питання про їхнє працевлаштування та повернення до повноцінного соціального життя.
Спочатку в Краматорську організували виробництво деревʼяних ящиків, де могли працювати люди з порушенням зору. Поступово підприємство розвивалося: від ящиків перейшли до ланцюгів для худоби, а потім — до виробництва обладнання для заводів у регіоні та по всій Україні. Серед замовників були Харківський тракторний завод, Дружківський завод газової апаратури, завод кондиціонерів та завод ялинкових іграшок у Краматорську.
«Краматорське УВП свого часу було значно більшим, ніж просто виробництвом. Воно мало гуртожитки для працівників із родинами, будинки культури, бази відпочинку, медичні заклади, школи й клуби самодіяльності. Підприємство створювало цілу систему для роботи, побуту й соціалізації людей з інвалідністю. За радянських часів на виробництві працювало близько 400 людей», — розповідає директор Краматорського учбово-виробничого підприємства Юрій Шугаров.
Юрію Леонідовичу — 60 років. Майже все життя він провів на виробництві, яким зараз керує. Його батьки — Леонід та Лідія — познайомилися на виробництві, коли прийшли туди працювати у 1960-х роках. Тоді підприємство тільки починало роботу. Маленького Юрія часто брали із собою на роботу і він із задоволенням спостерігав, як працюють великі машини.
Після здобуття Україною незалежності виробництво почало зупинятися. Юрій Леонідович пригадує: тоді закрилося багато заводів, замовлення припинилися, люди пішли, обладнання занедбалося:
«Я прийшов на підприємство наприкінці 1990-х років і почав думати, як відновити його роботу. З 2002 року ми почали займатися гофропродукцією — картонними коробками для пакування. Тоді ми отримали безповоротну фінансову допомогу — 250 тисяч доларів від Фонду захисту людей з інвалідністю. За ці кошти я закупив в Індії нову лінію для виробництва: гофролінію, два ручні преси та флексову машину. До повномасштабного вторгнення в нас працювало приблизно 50 людей. Усі були забезпечені роботою та дозвіллям», — розповідає Юрій Шугаров.
Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення росії на територію підприємства влучила російська ракета — відновити роботу було неможливо. Юрій Леонідович прийняв рішення виїхати з родиною до Дніпра. Але роботу не покинув — щомісяця завантажував автомобіль гуманітарною допомогою та відвозив її до Краматорська для нужденних. Тоді з ним до Дніпра виїхали деякі працівники підприємства — усі допомагали.
«У Краматорську тоді залишалися наші працівники. Дехто виїхав із нами, дехто — за кордон. Ми возили допомогу всім, хто залишався на Донеччині. У Дніпрі допомагали людям з інвалідністю оформлювати соціальну допомогу від держави, виплати. Самі майже два роки прожили в шелтері для переселенців. Але ідея про відновлення роботи Краматорського УВП мене не покидала. Я постійно шукав грантові можливості, вів перемовини, щоб його відновити», — ділиться Юрій Шугаров.
У 2022 році Краматорське УВП мало отримати грант від USAID на модернізацію виробничих потужностей. Але через початок повномасштабної війни ці плани зупинилися. Стару виробничу лінію напередодні великої війни відправили на ремонт до Красногорівки, що в Марʼїнській громаді на Донеччині. Забрати її вже не змогли.
Здавалося, що підприємство залишилося без будь-якої підтримки, персоналу та виробничих потужностей. Однак врешті-решт один із міжнародних донорів погодився надати грант. Але за умови, що воно буде релоковано до безпечнішого регіону країни. Юрій Шугаров погодився.
Як люди з інвалідністю виробляють гофрокартон у повному циклі виробництва
Восени 2024 року Краматорське УВП відновило роботу у Яготині, що на Київщині. Розмістилися на базі старого закинутого заводу, який понад 20 років не працював. Юрій Шугаров пригадує, що приміщення були в напівзруйнованому стані. Своїм коштом тут провели ремонт та підвели потрібні комунікації. У найкоротші терміни працівники встигли замінити вікна, підвести воду та електропостачання, полагодити дах. На це пішло понад два мільйони гривень. Однак врешті-решт грантодавець погодив новий проєкт Краматорського УВП та закупив нову лінію обладнання.
Юрій Шугаров проводить екскурсію виробництвом та розповідає, як усе працює. Вони виробляють гофрокартон — майбутні коробки, у які складатимуть різноманітний товар. Сировину отримують із Малинської паперової фабрики.
Виявляється, усі майбутні коробки на початку свого шляху виглядають як рулон звичайного картону. Його вантажать на гофролінію, де він обробляється клеєм та склеюється в три шари. «Так якісніше», — пояснює директор. Як результат, виходить тришаровий гофрокартон, який необхідно висушити.
«Сушка» — у сусідньому «цеху», а насправді — у наступній кімнаті. Опалення в будівлі на жаль немає, тож у холодну місяці тут цілодобово працюють обігрівачі та буржуйка, яку палять дровами. Щоб гофрокартон висох, йому потрібно 12–15 годин. Далі картон вантажать у різальну машину, де йому фіксують потрібні залежно від замовлення розміри. За день вона може висікти до 13–15 тисяч коробок.
Також наносять рильовку — бічні згини для подальшого складання вже готової коробки. Флексографічна машина за необхідності наносить логотипи та дизайни замовника.
Деяке обладнання все ж встигли евакуювати з Краматорська. Наприклад, ролевий прес. Сьогодні за ним працює Світлана. Їй 57 років, вона з Краматорська й має другу групу інвалідності за зором. Жінка майже не бачить, але за пресом працює із задоволенням. І ділиться: «Це зовсім не важко!».
«Коли Світлана тільки прийшла до нас у 2002 році, ніхто не вірив, що вона зможе вивчитися. Але вона все змогла і вже 24 роки працює на Краматорському учбово-виробничому підприємстві», — з певною гордістю зазначає Юрій Леонідович.
Світлана в розмові пригадує, як після початку повномасштабного вторгнення їй зателефонував Юрій та сказав збирати речі. Вона з донькою та онуком виїхали з ним до Дніпра й жили там до осені 2024 року, допоки підприємство не відновило роботу в Яготині.
«Донька теж тут працює — на виробництві. Онук уже пішов до школи. Ми орендуємо будинок за пʼять тисяч гривень. Моя зарплата — близько десяти тисяч. Коли стає важко й не вистачає на оренду, то Юрій Леонідович допомагає. Я працюю з 9:30 до 16:30, маю перерву на обід. Звісно, якби не війна, то в Краматорську мали своє житло й на все вистачало. Було легше. Але повертатися туди не можемо — дуже сильні обстріли, а роботи вже немає», — ділиться Світлана.
Юрій Шугаров підтверджує слова Світлани: якщо працівникам важко оплачувати оренду житла, то підприємство завжди допоможе. Нещодавно почали покривати деякі транспортні витрати робітників. Не повністю, а частково, ділиться директор. Однак і це стає суттєвою підтримкою для переселенців за сучасних обставин.
Зараз на виробництві працює 29 людей, з них 19 — це люди з інвалідністю. 18 працівників — з Донецької та Луганської областей. Та є вже й місцеві з Яготина. Наприклад, Руслан — заступник директора Краматорського УВП. Він має другу групу інвалідності за зором. Зізнається, що на роботу завжди ходить із задоволенням.
Без опалення, електроенергії та з погодинними змінами — як Краматорське УВП пережило минулу зиму та як готується до майбутньої
Для відновлення роботи в Яготині донор USAID надав Краматорському УВП грант на 500 тисяч доларів, на які підприємство придбало все потрібне обладнання. Однак була умова — вийти на показник 300 тисяч кв. м. виробленого гофрокартону на місяць протягом двох років. Станом на зараз підприємство щомісяця виробляє приблизно 230–245 тисяч кв. м. продукції.
Для порівняння, у Краматорську до початку повномасштабного вторгнення щомісяця випускали 50 тисяч кв. м. гофрокартону.
Серед замовників Краматорського УВП — Яготинський маслозавод, «Пʼятачок», «Еліка», компанія кондитерських виробів «Джерело». Зараз на підприємстві загалом може працювати до 50 людей. Юрій Шугаров ділиться, що вони готові працевлаштувати ще 4–5 людей. Перевагу надають переселенцям та людям з інвалідністю. Зокрема ветеранам і ветеранкам.
«Місця нам уже малувато. Є куди розширятися, але для цього потрібні кошти. Ми провели ремонт і це обійшлося у великі гроші. Зараз одна з головних цілей — провести і встановити опалення на цю зиму», — розповідає директор.
Будівля, де влаштоване виробництво, дійсно не має опалення. Минулий сезон для підприємства минув важко, каже Юрій Леонідович. Холодна морозна зима, тривалі відключення світла та постійні обстріли. Встановити потужний генератор, який зміг би витягнути все виробництво та обігрівачі, не було можливості. Тому працівники працювали в декілька погодинних змін на день, коли включали електропостачання: три-чотири години вранці та стільки ж ввечері.
«Так, у нас знизилися обсяги продукції. Зараз активно обстрілюють склади підприємств, на яких продукцію зберігали в наших коробках. Тож кількість замовників та замовлень теж знизилася. Часи непрості. Але ми навіть за таких обставин намагаємося покращити умови для працівників», — каже Юрій Шугаров.
За останній рік на Краматорському УВП вдалося підвищити зарплати для робітників — на 10–15 %. Нещодавно підприємство взяло участь у двох ярмарках у Києві, де презентували свою продукцію. Завдяки цьому отримали ще декілька замовників на виробництво гофрокартону. Працевлаштували за останній рік ще два переселенці, які виїхали з Краматорська, а до 2014 року проживали в Луганську. Директор зізнається, що готові працевлаштувати ще людей, але їх ще доведеться навчати технологій.
Зараз мета — підключити опалення до будівлі, щоб зима пройшла краще. Уже підготували технічний проєкт та замовили обладнання. Організували бригаду людей для робіт. Єдине, що залишається, зібрати достатньо коштів для купівлі комунікацій.
«Так, працювати зараз важко. Але ми працюємо. Щодня виходимо, працюємо. Ми підтримуємо переселенців, які мають інвалідність. Ви не уявляєте, як їм важко знайти роботу. Вони втратили рідний дім, покинули місто, у якому проживали все своє життя. Вартість оренди усюди велика, а роботу знайти непросто. Тому ми намагаємося підтримувати всіх, як можемо. У цьому наша спільна мета», — каже Юрій Леонідович.
Контакти Краматорського учбово-виробничого підприємства:
- +38 050 959 69 04
- E-mail: 0626412046@ukr.net
***
Маргарита Борисенко
