Слово "окупація" на захопленій території не вимовлялося: дівчина з Донеччини розповіла про життя підлітків на ТОТ

Героїня статті народилася в Харцизькій міській громаді, що в Донецькій області. Її рідне місто окуповане із початку 2014 року. Дівчина прожила 4 роки в російській окупації. І з 2018 року живе на підконтрольній Україні території. З питань безпеки, ім’я та прізвище дівчини в матеріалі не вказані. 

Про це йдеться у матеріалі Східного Варіанта.

Героїня розповіла, що прожила на окупованій території 4 роки. І до початку війни у 2014 році була можливість обрати російськомовний або українськомовний клас у школі. І більшість ходили в українськомовний, тому що потрібно було складати вступні іспити державною мовою. А після окупації всі класи стали виключно російськомовними. Замість історії України вивчали історію “отечества”. Яка більше нагадувала історію росії.

Проте дівчина самостійно готувалася до вступу в український університет, вона бачила різницю у рівні освіти до та під час окупації:

“Я могла порівнювати із тим, що раніше у вузи Донецької області було дуже престижно вступити. До нас приїжджало багато іноземців, були хороші технічні спеціальності, вважався найкращим в Україні медичний університет. І я із дитинства чула історії про те, що навчатися в Київ або Донецьку — це на одному рівні. Але після окупації всі кваліфіковані викладачі та викладачки виїхали із Донецька на підконтрольну Україні територію. А в місцевих університетах залишилися ті, хто не змогли виїхати, або люди, які щойно закінчили навчання. По суті, якщо пишеться місцева наукова робота, то вона ніколи не вийде на всеукраїнський або міжнародний рівень. Вершина — це Донецьк. Ця наукова робота навіть не буде вважатися російською, це просто папірець із намальованою печаткою, яка взагалі нічого не вартує”. 

Дівчина наголосила, що їй хотілося мати освіту, яка ще десь у світі, окрім рідного міста, буде вважатися освітою:

“Тому  я обрала київський університет. Мені хотілося бути не замкнутою в межах однієї області. Тим паче не просто області, а окупованої частини цієї області. Мені хотілося мандрувати світом, попрацювати в іншій країні, мати документи, які будуть щось означати”.

Вона розповіла, що слово “окупація” на захопленій території взагалі не вимовлялося. Українське телебачення одразу вимкнули. Дівчина відчула, що щось не так, але більше розуміння прийшло пізніше: 

“Те, що це була саме окупація, я зрозуміла, коли ми вперше змогли виїхати. Потрібно було зробити український паспорт в межах області, тому поїхали в Маріуполь. І там нормально працював зв’язок, був мобільний інтернет, можна розплачуватися карткою та немає комендантської години. На той момент мені було 16 років, і це був неймовірний шок. Люди могли вночі гуляти або таксі викликати. У нас було декілька вільних годин, ми гуляли містом, побачили будівництво! У нас не було будівництва із початку окупації. Те, що зруйнували, залишилося зруйнованим. Або якщо скло було вибите, то фанерою закривали. Такий був ремонт. А в Маріуполі тоді будувався будинок. І було багато людей, які гуляли по торговельних центрах, їли морозиво”.

Читайте також: "Катували за підтримку України": дівчина з Макіївки про життя в окупації та російські фейки

Дівчина зазначила, що вони проходили парк, а він був переповнений людьми різного віку. І тоді до неї почало приходити усвідомлення, що конкретно не так. Вона на власні очі побачила різницю між тим, як живуть люди.

Зі слів дівчини, те, що вона змогла виїхати з окупації та вступити в університет у Києві, — це щасливий випадок. Тому що у її родини була фінансова можливість виїхати зробити паспорт. І в потязі вона побачила інформацію про освітній центр  “Донбас — Україна”:

“Так я дізналася, що без українського атестата можу вступити в університет у Києві. В окупації немає жодної інформації про цю можливість. Я розповідала про це тільки окремим людям, яким можна було довіряти”. 

Вона додала, що були підлітки, які продовжували дистанційне навчання в українських школах, і так вступали у вищі навчальні заклади. Таке навчання не всі могли собі дозволити. Важливий момент, що окупанти дати екзаменів назначали в останній момент. Їх спеціально підлаштовували під ті самі екзамени, що й в Україні. Це було зроблено для того, щоб підлітки не могли скласти екзамен і в рідному місті, і в Україні. Для того, щоб довелося зробити вибір. 

“Вступили на підконтрольну Україні територію небагато людей, менше половини. Тому що це завжди було ризиковано. Якщо ти не з’являвся на хоча б один екзамен, то одразу всі розуміли, що ти складаєш український екзамен. І це ставило в небезпечну ситуацію твоїх близьких та рідних”, — поділилася дівчина.

Читайте повністю матеріал Східного Варіанта: "Вони чують, що треба боятися, і вони бояться": дівчина з Донеччини про те, як підлітки живуть в окупації