Интервью
«россияне перебросили элиты с Донетчины и положили их на Курщине»: командир роты 430 оп БПС «Контур» о службе на востоке Украины
Андрій на позивний Фермер мобілізувався до війська у перший день повномасштабного вторгнення росії. До цього тримав господарство та фермерський бізнес. Та зважено вирішив пересісти з трактора на пікап, а замість розсади взяти до рук зброю. Спершу служив на блокпостах Харківщини та Сумщини, далі — у мобільній вогневій роті ППО, а потім перевівся до бойової бригади. Мінометником пройшов бої за Авдіївку, Вугледар, Очеретине. Учасник Курської операції.
Зараз Андрій — командир роти 430-го окремого полку безпілотних систем. Про службу на Донеччині, перевагу дронів та мобілізацію він розказав в інтервʼю Східному Варіанту
«Якщо по мінометниках завдали ракетного удару, то значить, що ми дуже добре працювали»
— Пане Андрію, на початку жовтня ви брали участь у представленні бренду Дронових сил Сухопутних військ ЗСУ. Розкажіть, чому, на вашу думку, виникла потреба посилити видимість дронових підрозділів найбільшої складової Збройних Сил України?
— Чомусь склалася думка, що Сухопутні війська — це лише піхота, хоча насправді це найбільший вид військ у ЗСУ, до складу якого входять різні підрозділи: РЕБ, дронові війська та інші напрямки. Мета заходу була показати роботу Дронових сил у складі Сухопутних військ України.
Безпілотні системи є напрямком, який глибоко інтегрований у різні підрозділи Сухопутних військ — від піхотних батальйонів до важких механізованих бригад. Як колишній мінометник 116-ї бригади можу сказати, що без дронів не працювали ні артилерія, ні міномети, ні піхота. Це було актуально вже у 2023–2025 роках, а зараз роль безпілотників лише зросла. Понад 70% всіх уражень в Сухопутних військах здійснюються дронами.
Тому важливо показувати роботу дронових підрозділів, щоб люди не асоціювали Сухопутні війська виключно з піхотою. Ми хочемо дати більше інформації тим, хто планує долучитися до ЗСУ, аби вони розуміли різноманіття посад і могли зробити свідомий вибір.
— Розкажіть, як почалася ваша історія у війську?
— До початку повномасштабного вторгнення я мав власний фермерський бізнес. 24 лютого, як прокинувся, витратив дві години, щоб зорієнтувати родичів, як будемо підтримувати звʼязок, якщо зникнуть електроенергія і мобільний звʼязок. Заправив автомобіль, каністри, а сам поїхав до військкомату. Того ж дня отримав зброю, а вже наступного ми вирушили в напрямку Охтирки, де точилися бої.
У 2022 році ми служили в територіальній обороні, переважно на блокпостах, охороняли мости на Сумщині та Чернігівщині. Перед Новим роком, коли почали літати «шахеди», нам запропонували перейти в ППО. Ми з побратимами пройшли навчання на зенітних установках і служили там приблизно до травня 2023 року. Але розуміли, що потрібно рухатися далі, тому перевелися на Донеччину у мінометний взвод.
Відтак з літа 2023 року служив у мінометному взводі, а восени сформували мінометну батарею. Ми воювали під Авдіївкою, де я провів близько пів року. Там я отримав важку контузію. Росіяни завдали по нас ракетного удару. А якщо по мінометниках завдають ракетного удару, то значить, що ми дуже добре працювали.
Ми тримали позиції від Очеретиного до Вугледара. Потім була Курська операція: ми залишалися там майже до останніх днів. Одного разу росіяни накрили нас КАБом, і я отримав вже другу контузію. Після цього почалася оборона Сумщини.
На той час я вже став головним техніком мінометної батареї. Коли надійшла заборона виводити техніку на позиції, я зрозумів, що не можу ефективно використовувати свої навички. Тому зв’язався з побратимами з підрозділу безпілотних систем, які кликали мене до себе вже три роки, і попросив переведення. Командування відпустило мене, знаючи, скільки я зробив для попереднього підрозділу. Спочатку я налагодив роботу на новій посаді, потім мені доручили окремий взвод, який я сформував самостійно. А в травні 2026 року, під час формування полку, мене призначили командиром роти 430-го окремого полку «Контур».
«У 2024 році Донеччину «виручила» Курщина»
— Чи правда, що росіяни витрачають надзвичайні зусилля, щоб захопити Донецьку область?
— Основна задача міномета – знищення живої сили противника під час штурмів. Бої за Авдіївку – це був суцільний штурм. Ми ніколи не бачили до цього, щоб росіяни кидали стільки «мʼяса». Ми намагалися працювати по ворогу під час ротацій, не давати йому накопичувати особовий склад. У них тоді якраз пройшла мобілізація, вони набрали дуже багато особового складу. Дуже багато кидали.
У 2024 році Донеччину «виручила» Курщина. Всі сили були стягнуті туди. Я це знаю, бо сам був там. Великий плюс Курської операції, що ворог не був підготовлений там взагалі. Ставилась задача вибити нас будь-якими способами, росіяни не рахували втрати взагалі. Ми були реально шоковані цим. Вони перекинули еліти з Донеччини й поклали їх на Курщині. Це дало змогу на той момент втриматись дуже довго Покровську. І вибудувати лінію оборони Дніпропетровській області.
У Донецькій області вже скільки вони б’ються, прикладають багато зусиль, там великі втрати. Але ми ж бачимо, як воно йде. Ну, і Донецька область була найбільше підготовлена саме до вторгнення.
— Ви змінили напрям своєї служби з мінометника на командира роти безпілотних систем. Розкажіть, як опановували новий напрям? Чи це було складніше, чи навпаки – легше?
— Найскладніше було залишити підрозділ і друзів, з якими ми сиділи в одних бліндажах та окопах. Але є розуміння, що війна та технології рухаються вперед. Якщо 60-й міномет ще трошки залишається у піхоті, то 80-й майже відійшов. 120-й так само потихеньку підходить, бо збільшується зона ураження: як наша, так і противника. Працювати вночі вже небезпечно: спалахи від пострілів видно за 3–5 кілометрів, а дрони швидко виявляють позиції, що створює великий ризик для екіпажу.
Я розумів, що на попередній посаді вже не можу повністю реалізувати свій потенціал. Побратими запрошували мене до підрозділу безпілотних систем і обіцяли можливості для розвитку. Я не вважаю себе фахівцем із технологій, адже раніше працював із мінометами, але маю хороші організаторські здібності. Моє завдання — налагодити роботу підрозділу, забезпечити військових належними побутовими умовами, навчанням і технічними засобами.
Також я можу застосувати свій попередній досвід: знаю, як облаштовувати й маскувати позиції, убезпечувати особовий склад і оцінювати вплив нашої роботи на ситуацію на фронті. Водночас сам навчаюся працювати з новими технологіями. Майбутнє все одно за ними, тому потрібно рухатися вперед і розвиватися разом із військом.
— Розкажіть, як проходить служба у вашій роті 430-го окремого полку безпілотних систем?
— Сильна сторона нашого полку в тому, що ми не зосереджуємося на одному чи двох видах озброєння. Кожен батальйон має свою спеціалізацію, але водночас використовує майже весь спектр дронів, які є на озброєнні. Це розвідувальні дрони, зокрема ті, що передають зображення в режимі реального часу, і ті, що роблять фотозйомку, ударні дрони, здатні нести різне навантаження, а також бомбери, які скидають боєприпаси. Під кожне завдання — розвідку, спостереження чи ураження — підбираємо відповідний засіб.
Усередині батальйонів ми також розподіляємо спеціалізацію між ротами, щоб кожна працювала з певними типами дронів. Це важливо, адже ефективність безпілотних систем постійно змінюється. Те, що добре працює сьогодні, за три місяці може втратити ефективність: противник може заглушити зв’язок, знайти способи протидії чи застосувати мобільні вогневі групи.
Дронові підрозділи — це напрям, в якому все постійно змінюється. Навіть якщо сьогодні ти знайшов найефективніший засіб, потрібно вже шукати наступний, адже через кілька місяців або рік він може працювати значно гірше.
— Як у вас використовуються наземні роботизовані комплекси? Це відносно нова технологія у війську.
— Саме в нашому батальйоні вони не використовуються, а в полку – так. Основне завдання – логістика, зокрема доставка на позиції боєприпасів, продуктів і засобів ураження. Наші екіпажі працюють за 5–10 кілометрів від лінії бойового зіткнення, де вже існує загроза ураження ворожими БпЛА. Тому ми намагаємося максимально використовувати НРК, щоб убезпечити людей.
Навіщо відправляти автомобіль із людьми, якщо можна використати наземний дрон? Він менший, менш помітний, зокрема в тепловізорі, і має більше шансів дістатися до позиції. Втрата техніки не зрівняється з пораненням чи загибеллю людини. Це вимога часу, і ми впроваджуємо такі рішення в роботі полку.
В інших підрозділах — піхотних, механізованих чи артилерійських — НРК також виконують різні завдання. У нас їх використовують передусім для забезпечення екіпажів, які працюють ближче до лінії бойового зіткнення.
— Чи можете розказати, як загалом проходить день оператора дронів у вашому полку?
— Робота екіпажів залежить від поставленого завдання, типу безпілотника, погоди, засобів радіоелектронної боротьби та відстані до цілі. Якщо погодні умови дозволяють, екіпаж запускає дрон і проводить розвідку. Потім військові аналізують отриману інформацію: виявляють противника, пересування піхоти й техніки, зміни на лінії бойового зіткнення або в тилу ворога.
Далі до роботи долучаються інші екіпажі. Якщо розвідник виявляє техніку, скупчення піхоти чи укриття з особовим складом противника, залежно від відстані та умов, туди спрямовують FPV-дрони, ударні дрони або важкі «бомбери». Це завжди колективна робота, адже різні засоби доповнюють один одного.
Коли дрон завершує політ, екіпаж може замінити батарею або використати інший апарат і продовжити роботу. Завдання виконують і вдень, і вночі — залежно від потреби та наявного обладнання. Якщо один екіпаж не має потрібного засобу, до роботи може долучитися інший, зокрема з іншої роти чи батальйону.
Саме тому важливо, щоб підрозділи мали різні типи дронів для різних завдань. Через дефіцит певних моделей, нестачу запчастин або високе навантаження на виробництво потрібного дрона може просто не бути. Але це не означає, що робота зупиняється: ми використовуємо інший засіб, який дозволяє виконати завдання.
— Як зараз проходить мобілізація до вашого батальйону?
— Для мене важливо, щоб поруч були люди зі схожими цінностями: фахові, чесні й мотивовані. Ми воюємо вже роки, але досі маємо мотивацію рухатися вперед. Я вирішив спробувати залучати людей із цивільного життя й опублікував кілька відео, щоб показати, як можна долучитися до нашого підрозділу.
Першим добровольцем був мій знайомий, з яким ми поспілкувалися і який сказав, що хоче долучитися. Він запитав, як доїхати, адже хвилювався, чи зможе дістатися сам через пости ТЦК. Я відповів: «Що ти зараз робиш?» Він сказав, що лежить на дивані. Тоді я пожартував: «Приїду й заберу тебе з дивана». Так і зробив. Уже біля його будинку вирішив зняти коротке відео, як він сідає в автомобіль, і виклав його в соцмережі. Так і підписав «Мобілізація з дивану». Воно набрало кілька десятків тисяч переглядів.
За п’ять-сім днів зателефонував знайомий побратим і розповів, що його товариш теж хоче долучитися — як хлопець із відео, щоб за ним приїхали й забрали. Ми зняли ще одне відео, яке набрало вже близько мільйона переглядів. Так і почалася історія «мобілізації з дивана».
Згодом це стало частиною моєї роботи як командира роти: спочатку я почав набирати людей до своєї роти, а потім і до батальйону. Ми виросли з однієї роти, тому я сприймаю батальйон як єдиний організм. Менш ніж за пів року нам вдалося залучити значну кількість добровольців. Наш батальйон комплектується саме добровольцями або військовими, які хочуть перевестися до нас.
У результаті ми отримали хороші результати з комплектування. Можливо, усе почалося випадково, але я думаю, що головне — спробувати. Бо якщо не пробувати, нічого й не вийде.
— Яку пораду можете дати тим, хто хоче або планує долучитися до війська, але щось його чи її стримує?
Все дуже просто: телефонуйте, шукайте свій підрозділ, шукайте своїх людей. Поспілкувалися, не підійшло – шукайте ще. І шукайте професію за своїм хистом. Найважче зараз знайти діловодів. Бо це величезний пласт роботи і багато відповідальності, багато бюрократії. На операторів БпЛА знайти легше. Так само важче знайти людину, яка вміє паяти або працювати з мікросхемами.
Зараз ми шукаємо людей, які розбираються в електроніці. Тобто спочатку всі проходять базове навчання – БЗВП, далі навчання за фахом, а далі вже кожному знайдеться гідна посада, залежно від умінь та уподобань.
— Дякуємо вам за сьогоднішню зустріч та за ваші відповіді!
— Дякую і вам.
***
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини
Інга Павлій
