"Россия уничтожила будущее". Как изменилась жизнь ЛГБТ-людей после оккупации Мариуполя
До початку повномасштабного вторгнення Росії, місто Маріуполь, що знаходиться за 20 кілометрів від лінії розмежування, стрімко розвивалося. Зміни були не лише в економічній, культурній та соціальній сферах. На краще змінилося відношення до громадського активізму і прав людини, у тому числі прав ЛГБТ. Тепер ці теми там заборонені.
«Штаб геїв та лесбіянок»
У квітні в ефірі російського пропагандистського телебачення вийшов сюжет про так званий «штаб геїв та лесбіянок» в Маріуполі. Пропагандист у фарбах розповідав, як російські окупаційні війська у будівлі на вулиці Митрополитській знайшли календар, де кожен місяць року був присвячений тій чи іншій гендерній ідентичності людини.
У будівлі, про яку він каже, з 2016 року розміщувалась Платформа «ТЮ» — культурний осередок, на базі якого реалізовувалося багато проєктів у сфері громадського активізму та прав людини.
У 2021 році платформа багато працювала з підлітками в рамках молодіжного арткластера «ОСЬ». У «ТЮ» проходили курси діджеінгу, а також створювали власні творчі проєкти з українськими митцями та мисткинями. Серед молодих відвідувачів «ТЮ» були ЛГБТ-персони, а також підлітки з родин у складних життєвих обставинах.
“Нам вдалося створити унікальне підліткове ком’юніті, де були дуже різні люди — трансперсони, небінарні персони, тобто, усі представники ЛГБТ-спільноти. Для них платформа “ТЮ” стала безпечним місцем, де ми приймали їх такими, якими вони є. Вони і зараз мені пишуть про те, як колись соромились прийти до “ТЮ” і не вірили, що зможуть звернутися до нас, адекватних дорослих, з будь-яким питанням і отримати на нього адекватну відповідь”, — каже 35-річна мисткиня та менторка Платформи «ТЮ» Марія Проніна.
Вона вважає, що проєкти Платформи «ТЮ» зачепили лише частину ЛГБТ-спільноти Маріуполя, а насправді їх було значно більше.
“Якби не знищення Маріуполя, ми б продовжили розвивати наші проєкти і отримали нове покоління людей, що зацікавлені у суспільному житті, у тому, щоб змінювати суспільство так, щоб воно було комфортним і більш толерантним. Те, що зробила Росія — вона просто знищила Маріуполь і майбутнє цих людей”, — вважає 26-річна комунікаційна менеджерка платформи ТЮ Віра Процких.
Вона підкреслює, з яким подивом російський пропагандист розповідає про те, що у Маріуполі могла вільно діяти організація, що підтримувала права людини і права ЛГБТ.
“Для них неможливо взагалі це розуміння, що люди з інакшою гендерною ідентичністю можуть існувати. Це найкраще характеризує Росію: вони думають, що їх світогляд — єдиний правильний, а усі інші просто не мають права на життя”, — каже Процких.
У Маріуполі ЛГБТ-людям було комфортно
Також в Маріуполі існував ком’юніті-центр equalityEAST для ЛГБТК+ спільноти. Це був безпечний простір, вільний від дискримінації людей за сексуальною орієнтацією, ґендерною ідентичністю, расою та соціальним становищем.
На базі ком‘юніті-центру проходили просвітницькі заходи, відвідувачі та відвідувачки також могли проводити власні заходи, спілкуватися між собою відкрито, проходити безплатне тестування на ВІЛ та ІПСШ, отримати консультації психологів та юристів. Проводилися там і тематичні вечірки для ЛГБТК+ спільноти.
“Якщо говорити про основну авдиторію відвідувачів та відвідувачок, то переважно до нас приходили особи віком від 16 до 25 років. Всі вони, як і ми, прагнули робити простір кращим, прагнули впливати на покращення життя ЛГБТК+ спільноти в Маріуполі. Звісно приходили й люди 30-45, але переважно вони приходили за послугами профілактики ВІЛ та ІПСШ”, — відзначає 24-річний проєктний асистент та SMM ком‘юніті-центру equalityEAST Едуард Молчанов.
Він описує досвід життя ЛГБТК+ людей в Маріуполі по-різному. Наводить свій приклад: він міг вільно цілуватися зі своїм партнером посеред клубу і отримувати осудливі погляди, але без насильства. Але були випадки, коли проти нього і його хлопця застосовували перцевий балончик за так звану “гейську поведінку”, тобто, прояв почуттів у публічному просторі.
“Не дивлячись на все це, в місті часто можна було побачити молоді одностатеві пари. Переважно це були лесбійські пари. Гомосексуали та бісексуали не сильно афішували свою орієнтацію”, — пояснює Молчанов.
Щоб дати можливість людям з різною гендерною орієнтацією вільно і безпечно зустрічатися, у ком’юніті-центрі запровадили спеціальні дні та години для побачень.
Молчанов підкреслює, що адреса ком’юніті-центру була відкритою, а над дверима організації, що базувалася у центрі міста, майорів прапор з веселковими елементами. Втім, жодних нападів на сам ком’юніті-центр не було.
Водночас вже згадана вище Платформа «ТЮ» не раз потерпала від агресії з боку невідомих. Одного разу будівлю платформи розмалювали балончиком і залишивши написи «проти ЛГБТ».
Іншого разу постраждали люди. Під час концерту гурту oDemontaGo у приміщення увірвалися близько 30 невідомих у медичних масках та балаклавах. Вони побили музикантів та відвідувачів, розприскали перцевий балончик та розтрощили меблі.
Поліція порушила кримінальну справу про хуліганство, втім це не мало результату. Правопорушників так і не знайшли.
Але не дивлячись на це все, Молчанов вважає, що загалом жити у Маріуполі ЛГБТК+ особам було комфортно, якщо не говорити про дотримання їхніх прав.
Ненависть як засіб контролю
Після російської окупації все значно погіршилося.
“Окрім того, що місто окуповане Росією і повністю знищене, там працюють закони Росії. За цими законами, а вони нещодавно їх поновили, будь-яка причетність до ЛГБТК+ карається законом. Ніякого нормального життя для людей там бути не може. Я вже не кажу про життя ЛГБТК+ спільноти. Це неможливо”, — каже Молчанов.
38-річна комунікаційна менеджерка громадської організації ГО «Інсайт», що була утворена у 2008 році, а з 2015 року підтримує та розвиває регіональні ЛГБТК+ ініціативи, Таїсія Герасимова підкреслює, що політика ненависті, яку провадить Росія, вже добре відпрацьована на її власній території.
“Політика ненависті до ЛГБТ+ людей — це підґрунтя до авторитарного режиму. Це те, чим відводять увагу населення від бідності та незахищеності. Так звані "традиційні цінності", які на державному рівні просувають в РФ, — це інструмент боротьби з незгодними, підґрунтя для репресій та контролю над громадським сектором. І їм це непогано вдалося — позбавити голосу правозахисні організації та незалежні медіа”, — каже Герасимова.
Вона зазначає, що на окупованих територіях однаково небезпечно для всіх. Тому експерти радять якомога швидше їхати з окупації. Але, наприклад, неповнолітні не можуть зробити цього без дозволу батьків.
Так сталося з 17-річною маріупольчанкою Лізою, що у цьому році мала вступати в український виш на культурознавчу спеціальність. Її прізвище та інші деталі її особи ми не публікуємо з міркувань безпеки.
“Мої батьки не те щоб підтримували Росію і окупацію, але зараз не бачать нічого поганого у житті в Маріуполі. Вважають, що не дивлячись на всі обставини, у своїй вцілілій квартирі легше”, — пояснює Ліза.
Свої плани виїхати з окупації на підконтрольну українській владі територію вона не змінила. Каже, що чекає повноліття (за законами України — 18 років), щоб мати можливість виїхати без дозволу батьків.
“У Маріуполі небагато людей знали про мої погляди на ЛГБТ і про мою бісексуальність. Радше це сприймалося, як жарт і “підліткове захоплення”. Тому я не думаю, що хтось принесе на мене донос у місцеву “поліцію” і скаже, що я цілувалась з дівчатами. Але сама атмосфера, яка тут панує, і та несвобода, що тут сформувалася, давить на мене кожної секунди”, — каже дівчина.
Водночас в Україні відношення до ЛГБТК+ людей покращилось, хоча активісти очікували радикалізації у суспільстві.
«Це показують і опитування, і публікації на офіційних акаунтах України в соцмережах, і петиція про узаконення одностатевих партнерств, яка набрала більше голосів, ніж необхідно. Я думаю, що на позитивне ставлення вплинули видимість ЛГБТІК+ військових, які захищали нашу країну під час АТО і захищають її зараз, а також активна участь ЛГБТІК+ організацій у боротьбі за нашу перемогу», — вважає 25-річний проєктний координатор ГО “КиївПрайд” Євген Трачук.
Фото на обкладинці матеріалу: Українці на ЛГБТ-прайді у Берліні у липні 2022 року / зі сторінки Платформи «ТЮ» у Facebook
***
Стаття написана у партнерстві з The Institute for War & Peace Reporting