«Відкривала збори для ЗСУ в окупованому Донецьку»: історії донеччанок, які виїхали з ТОТ

Діана та Юлія (імена змінені з міркувань безпеки — ред.) виїхали з тимчасово окупованих міст Донеччини влітку 2026 року. Їхні дитинство та юність минули в умовах російської окупації, де доводилося приховувати власні погляди та шукати можливості залишатися на зв’язку з Україною.

Про підтримку зборів для українського війська на ТОТ, шлях із тимчасово окупованої Донеччини та сміливість обрати виїзд розповіли Східному Варіанту Діана та Юлія.

Діані — 19 років. Дівчина не пам’ятає, як у 2014 році розпочалися війна та окупація Донецька. За словами героїні, у сім’ї вона мала можливість залишатися в українському контексті та навіть вивчати українську мову.

«На щастя, я не мала досвіду обшуків чи переслідувань у Донецьку, проте в окупації постійно відчувала моральне знецінення, погрози та приниження з боку росіян. Окупація — це в’язниця. Ти розумієш, що існує вільний світ, але не маєш змоги доторкнутися до нього. Зараз росія намагається перебудувати Донецьк. Сумно бачити, як рідні місця знищують, а замість них будують чуже», — ділиться Діана.

Дівчина закінчила школу у 2024 році й згадує, як тоді активно проводили «Разговоры о важном». Чимало пропаганди поширюють самі вчителі, яких привезли з рф, аби вони реалізовували пропагандистську програму.

«Щотижня організовують підняття російського прапора. Залежно від погоди це відбувається або в будівлі, або на шкільному подвір’ї, куди виходять усі класи. З кожним роком популяризація всього російського в шкільній освіті на ТОТ зростає. Ті учні, які не підтримують росію, просто не говорять про це. Я так само виконувала у школі все, що від мене вимагалося, але зберігала всередині любов до України», — розповідає Діана.

Героїня каже, що ділитися своїми поглядами небезпечно навіть поза школою — зокрема, з близькими друзями. В окупації іноді трапляється, що навіть найближчий друг може розповісти комусь іншому про твої справжні погляди, зокрема поліції чи ФСБ.

Відкриття зборів в окупації

Перебуваючи в окупованому місті, дівчина наважилася на ризикований крок і почала допомагати зі зборами для Сил оборони України.

«Я була знайома з українськими волонтерами, тому просила їх відкривати для мене допоміжну банку. Так я почала відкривати збори. Я поширювала банки серед своєї аудиторії в одному зі своїх окремих акаунтів у соцмережах», — розповідає героїня.

В окупації неможливо мати українські банківські сервіси, тому Діана вела збори, які були відкриті на рахунках волонтерів на підконтрольній частині України. За її словами, дівчині було важливо долучатися до допомоги, попри всі ризики.

Після школи Діана вступила до університету в Донецьку та поставила волонтерство на паузу, оскільки її коло спілкування розширилося. Через це займатися волонтерством ставало небезпечніше, адже дівчину знало дедалі більше людей.

«Я варта набагато більшого, ніж життя в окупації»

«Для мене дуже важливе відчуття дому. Я емоційно прив’язана до Донецька, тому мені важко було відпустити місто. Водночас із початку повномасштабного вторгнення рф я мріяла виїхати на вільну частину України. Я просто сказала собі: або я виїжджаю і змінюю своє життя, або залишаюся там і гнию в цьому просторі», — говорить Діана.

За три місяці дівчина розробила план виїзду та почала вступати до університету на підконтрольній Україні території. Героїня розповіла, що дізнавалася про можливості виїзду від друзів, які вже виїхали. За рекомендацією подруги вона звернулася до волонтерів Helping to Leave — благодійної організації, яка допомагає евакуюватися з ТОТ і підтримує людей після виїзду.

За її словами, молодь активно користується популярними соцмережами через VPN, тож знайти інформацію про евакуацію можливо. Завдяки активнішому поширенню інформації про виїзд зробити це стало простіше, ніж раніше.

Виїзд із Донецька

«Мені пощастило, що російські спецслужби не перевіряли мій телефон, бо я б зараз із вами не говорила», — каже дівчина.

Шлях Діани з Донецька координували волонтери, з якими вона постійно підтримувала зв’язок:

«Я виїжджала лише зі свідоцтвом про народження, тому мені потрібно було поїхати до українського посольства в Мінську, аби там зробити так званий “білий паспорт” — посвідчення особи на повернення в Україну».

Дівчина розповідає, що після перетину кордону її відразу зустріли українські волонтери. Вони пояснюють, у яких кабінетах можна отримати допомогу, надають українські SIM-картки та товари найпершої потреби. Діані оплатили автобус до наступного міста, де вона нині живе. Якщо людині нікуди їхати, волонтери оплачують дорогу до Києва, де допомагають із житлом.

«Я мріяла всі ці роки спілкуватися українською, йти містом і чути українські пісні від вуличних музикантів, ходити в кінотеатр на українське кіно, чути від оточуючих цю мову, бачити рідний прапор. Такі звичайні речі для багатьох відчуваються як привілей», — ділиться Діана.

Героїня впевнена, що варто наважуватися на виїзд:

«Ви зможете набагато більше зробити для України, перебуваючи на її вільній території».

Юлія починає розповідь про свій виїзд з окупованої частини Донеччини зі спогаду з дитинства:

«У 2016 році, коли моє місто вже було захоплене, я поїхала з батьками відпочивати на море. Для дітей там організовували різні активності, під час яких ми знайомились у формі гри. Ведучий кидав нам м’яч і запитував, звідки ми приїхали. І ось настає моя черга. Я відповідаю, що я з України. Усі тоді дуже дивно на мене подивилися. Навіть моя мама не очікувала такої відповіді».

Дівчина каже, що пам’ятає період, коли на неї також впливала російська пропаганда. Проте, за словами Юлії, після початку повномасштабного вторгнення рф вона зрозуміла, що насправді відбувається.

«Усі ці роки я читала українські медіа, зокрема Східний Варіант, стежила за рухом “Жовта Стрічка”, читала історії молоді, яка виїхала з ТОТ», — розповідає героїня.

«Чому ти не оформила український паспорт?»

Люди, які не стикалися з російською окупацією, можуть не розуміти, чому на ТОТ неможливо вчиняти певні дії, звичні для багатьох українців. Зокрема, оформити український паспорт, розповідає Юлія.

«У Києві після виїзду мене запитували, чому я не зробила українські документи. Насправді ж єдиний документ, який гарантовано можна оформити в окупації, — це паспорт рф. Я дуже не хотіла оформлювати російський паспорт, але окупаційна влада обмежує тебе в усьому, якщо ти не маєш цього документа. Ти не можеш закінчити школу чи навіть навчальний рік, не можеш отримати медичні послуги. Тому мені довелося оформити цей документ», — ділиться дівчина.

Юлія розповідає, що запитувала друзів і навіть викладачку з українського університету про контакти волонтерів, які могли б допомогти їй виїхати. Однак у відповідь чула невтішні новини: мовляв, на той момент охочих уже ніхто не вивозив.

Зрештою наполегливі пошуки дали результат: дівчина зв’язалася з волонтерами Save Ukraine, хоча на можливість виїхати їй довелося зачекати.

«Попри те, що це була моя мрія, рішення далося мені важко. Важко залишати рідних, друзів, роботу», — зізнається вона.

«Я ж вас не змушую любити росію»

На одному з пунктів пропуску на кордоні з рф Юлію та інших людей, які виїжджали, провели до кімнати, звідки їх по черзі запрошували на розмову.

«Мене провели до кабінету, де перевіряли телефони й документи. І тут російський військовий, який перевіряв мій телефон, підходить до мене й питає: “Милочка, визначись, ти росію любиш, чи росію посилаєш?”. У мене почали тремтіти руки, я відповідала йому, що не казала нічого такого».

Після цього Юлію відвели на допит, де розпитували про її сім’ю та татуювання. Також дівчину залякували, стверджуючи, що українські військові можуть їй нашкодити через наявність документів так званої «днр». Після тривалої розмови їй повернули особисті речі зі словами: «Я ж вас не змушую любити росію».

Дівчина рекомендує перед виїздом обов’язково підготуватися до перевірки телефону. Зокрема, рекомендує заздалегідь проконсультуватися з волонтерами про те, як убезпечити особисті дані, які можуть становити загрозу під час перевірок. Також варто подбати про безпеку контактів близьких людей.

«Ви не самі на цьому шляху»

Зараз волонтери допомагають Юлії оформити українські документи. Наразі дівчина живе в Центрі «Надії та відновлення», який діє за підтримки благодійної організації Save Ukraine.

«Перші два тижні після евакуації я сумувала за домом, але тут, у Києві, у мене з’явилися друзі, я вже знайшла роботу. Я продовжую спілкуватися з близькими на окупованих територіях, тому це мене тримає», — розказує Юлія.

Героїня радить молоді, яка сьогодні живе в містах, захоплених росією ще з 2014 року, не вірити, що про них забули:

«Допомога дійсно є. Я також чула, що Україні ми вже не потрібні, проте переконалася, що існують безоплатний виїзд, житло та допомога з усіма потребами, які необхідно закрити в перший період адаптації. Зараз молодь із Луганська та Донецька продовжує виїжджати, тож ви не самі на цьому шляху».

Контакти для допомоги з евакуацією з ТОТ

Save Ukraine:

• 0 800 33 31 29;
• Telegram: @SaveUkraineOfficial;
• info@saveukraineua.org.

Helping to Leave:

• +38 (093) 177 64 58;
• Telegram-бот;
• Офіційний сайт.

Офісу Омбудсмана:

• 0800–50–17–20; 044–299–74–08;
• звернення через чат-бот «Омбудсман України» в Телеграм: @ukraine_ombudsman_bot. У чат-бот можуть звертатися громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованій території або ж примусово депортовані до рф.

***

Матеріал створено в межах інформаційної кампанії «Бути присутніми» ГО «Докудейз».

Кампанія реалізується за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Посольства Швеції в Україні. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несе винятково її авторка.