Повоєнна відбудова: Україна презентувала інвестиційні можливості в галузі будіндустрії

Україна презентувала інвестиційні можливості в галузі виробництва будівельних матеріалів.

Про це повідомляє "Укрінформ" за посиланням на підсумки онлайн-форуму "FIT for Ukraine": Construction Materials", присвяченого поточним та післявоєнним потребам України у будівельних матеріалах.

За рік війни, станом на лютий 2023-ого, в Україні зруйновано чи пошкоджено понад 153 тисячі житлових об’єктів. Ворог також зруйнував 630 адмінбудівель, більше 1200 закладів охорони здоров’я, повністю знищив понад 900 навчальних закладів та ще майже 2200 пошкодив. Колосальних збитків зазнали дорожня інфраструктура (спаплюжено 25 тисяч кілометрів доріг та зруйновано 344 мости) і промисловість (пошкоджено чи повністю знищено 426 великих та середніх підприємств). Сума збитків, яких російські агресори завдали українській інфраструктурі, а також житловим і нежитловим об’єктам, перевищує $143 мільярди.

Такі дані навів під час онлайн-форуму виконавчий директор урядового офісу із залучення та підтримки інвестицій UkraineInvest Сергій Цівкач.

За даними Конфедерації будівельників України, для відбудови лише зруйнованого війною житлового фонду буде потрібно не менше 3,9 млн кв.м. скла, 5,7 млн кубометрів (11,9 млн т) бетону, 39,3 млн кубометрів (або 14 млрд штук) цегли, 45 млн кв.м. черепиці. Усе це — додатково до звичних середньорічних обсягів споживання такої продукції. І, за словами Сергія Цівкача, йдеться лише про приблизні розрахунки.

Деталізуючи, Цівкач розповів про потреби у чотирьох основних видах матеріалів для сучасного будівництва - цементі, цеглі, склі й металі.

За висновками учасників форуму, ситуація зі склом для будівництва й відновлення пошкоджених об’єктів чи не найгостріша. І доволі дивна. Річ у тім, що усе термополіроване скло для сучасних склопакетів Україна імпортує. Причому, до війни 75% усіх постачань здійснювалися із держав-агресорок. За даними Державної митної служби, у 2021 році Україна імпортувала майже 340 тис тонн термополірованого скла на понад 4 млрд грн ($150 млн). Приблизно 150 тис тонн при цьому завезли з росії, ще приблизно 100 тис тонн — з білорусі. Таким чином, лише збуваючи в Україну таке скло, за останній передвоєнний рік рф заробила приблизно $70 мільйонів!

Тим часом єдине у нашій  країні підприємство з виготовлення флоат- (литого полірованого) скла в Лисичанську припинило роботу ще 2015 року. І, за оцінками аналітиків, його збанкрутували навмисно. Тож маємо невтішний статус-кво: власними силами Україна виготовляє лише невеликі обсяги скла, причому за технологіями XIX століття (методом витягування та лиття зі шліфуванням). А такі вироби не можуть використовуватися в сучасному будівництві за технічними нормами Євросоюзу, на які країна зобов'язалася перейти в межах Асоціації з ЄС.

Як свідчить світова практика, для стабільного забезпечення країни такою продукцією власного виробництва необхідно мати одну лінію загартовування скла з потужністю 200 квадратних метрів/годину на кожен 1 мільйон населення. Тобто Україні в ідеалі потрібно щонайменше 40 таких ліній. Це — за оцінками мирних років. Війна ж та заподіяні нею руйнування потребу в таких виробництвах збільшила.

Із цементом ситуація, безумовно, краща. Україна є одним із найбільших виробників цієї продукції у Східній Європі. Рівень конкуренції в галузі доволі високий, технології, що використовуються як вітчизняними, так і міжнародними компаніями, надсучасні. У нас працюють такі відомі у світі виробники як CRH, Dyckerhoff і Kovalska.

Україна має чудову сировинну базу для цементного виробництва: піски (крім кремнезему й металовмісних пісків), вапняк, гіпс і ангідрит, каолін та крейда. Окрім внутрішнього споживання, країна експортує напівфабрикати (цемент, в т.ч. цементні клінкери, вироби із цементу та азбестоцементу, вогнетривкі цементи), а також сировину (глини, андалузит, кіаніт, каолін, природні піски всіх видів, вапняк).

Він також вважає доволі перспективними капіталовкладення у виробництво клінкерної цегли та газоблоків, які все частіше використовуються в сучасному будівництві. Інвестиції у сучасний цегельний завод річною потужністю 120 млн цеглин (у формі пористих блоків та клінкерної цегли) мають бути не меншими, аніж $100 мільйонів. Фахівці вважають, що таке виробництво буде оптимальним. При цьому ставку на концентрацію величезних потужностей в одному місці робити не варто. Краще розосередити виробництва середнього розміру по різних регіонах, наблизивши їх до місць найбільшого вірогідного попиту, зокрема до великих міст.

Як зазначалося під час форуму, Україна є шостим виробником чавуну у світі (7,24% глобального виробництва). При цьому країна є одним з найбільших експортерів чавуну та шпігелів (так званого дзеркального чавуну), забезпечуючи 22% світового експорту, напівфабрикатів із чавуну (9%) та катанки із заліза (3,5% глобального експорту).

“З початком відновлення України ми бачимо неабиякі перспективи розвитку будівельного ринку. До будівельного буму потрібно готуватися вже зараз. Адже той, хто перший займе нішу - особливо у секторах із високою доданою вартістю, - випередить інших та більше заробить”, - переконаний посадовець.

За приклад він навів досвід датської компанії “Hjort Knudsen”, яка, незважаючи на широкомасштабне російське вторгнення в Україну, розпочала будівництво і у жовтні минулого року ввела в експлуатацію нову меблеву фабрику поблизу Рівного. 

Також Сергій Цівкач нагадав про фінансову підтримку, яку гарантує інвесторам держава Законом “Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями в Україні”. Документ передбачає надання інвестпроєктам, що відповідають визначеним критеріям, державних гарантій щодо незмінності законодавства протягом 15 років, а також відшкодування можливих збитків, завданих держорганами, та надання держпідтримки інвестиційним проєктам обсягом до 30% від суми інвестицій. 

868

Поділитись: