Пів року тому війська рф бомбардували драмтеатр в Маріуполі
Рівно пів року тому, 16 березня, на театр в Маріуполі російські окупанти скинули авіабомбу. На той момент за різними даними в будівлі перебували від 500 до 1200 людей, які чекали там на евакуацію. Точну кількість жертв підрахувати неможливо.
Про це повідомляє Суспільне
Але інформаційна агенція “Associated Press” припускає, що загинути під завалами могли 600 людей. Серед тих, кому вдалося вижити — кілька акторів театру. Суспільному вдалося з ними поспілкуватися. Що вони розповідають — далі у сюжеті.
Віра Лебединська — акторка театру в Маріуполі. Переїхала туди у 2016 з Донецька. За її словами, з приходом окупантів жити в рідному місті було неможливо. Її переслідували та навіть арештовували. Тому Віра Лебединська вимушена була поїхати до українського Маріуполя. Там працювала акторкою та музичною керівницею. З початком війни ховалася від бомбардувань в театрі. За кілька днів до влучання авіабомби до будівлі почали сходитися люди, які чекали на евакуацію. Звук ворожих літаків чули часто, каже жінка. Але не думали, що битимуть туди, де величезними буквами написано “Діти”.
"Гул літака і ми знали, що за цим гулом щось буде робитися, але ми не сподівалися, що це буде тут у нас. І ми явно почули свист бомби. І таке було жахіття. Це кабінет у мене, одна кімнатка, а друга зовсім глуха. І як оце свист бомби, і ми встигнули заскочити в цю глуху кімнатку", — розповіла акторка театру Віра Лебединська.
Самого вибуху не чули, розповідає Віра Лебединська. Був тільки гуркіт і посипалася штукатурка. Врятувалися ті, хто були в бомбосховищі та підвалі. Першим з укриття вийшов чоловік Віриної колеги.
"Він так обняв нас, каже — "дівчата, театру більше нема. Там трупи, я їх прикрив і коли побачили першу кімнату, там вирвало залізні двері". Речей наших не було. Двері, там кімнатка така, їх теж не було. Ми вискочили. На сходинках вверх лежали люди, яких він прикрив. Не знаю чи там жінка лежала, чи чоловік. Ми переступали, бо ми розуміли, що ми їм не допоможемо. Там щось гуркотіло, летіло", — розповіла акторка.
Під час вибуху був в театрі і Дмитро Муранцев. Тоді він ще тільки навчався на актора. Донеччанин закінчив школу в окупації та вступив до вишу в Маріуполі, аби мати українську освіту, розповідає хлопець. В театрі прожив 11 днів до бомбардування.
"Обіцяли зелений коридор, який ніби-то узгоджений з двох сторін. Це від драмтеатру до Запоріжжя. І ми кожного дня очікували, кожного дня вірили, без зв’язку, без світла, без мінімальних умов. Ми просто жили та вірили в цей зелений коридор. Іноді нам вдавалось зловити радіо. Ми слухали брифінги Зеленського. І там ми почули, що Маріуполь став містом-героєм. Це нам допомагало, тому що їжі й так не було", — пригадує актор.
Коли на театр скинули бомбу, вони почали вибиратися з міста самотужки. Йшли пішки. Якщо вдавалося зупинити попутку — доїжджали до наступного населеного пункту, і далі знову пішки. Дмитру довелося порвати свій паспорт з Донецькою пропискою, аби його не мобілізували до армії так званої ДНР. За кілька місяців переїздів хлопець дістався до Ужгорода. Тут працює у відродженому театрі з міста Маріуполь, а про зруйновану будівлю згадує з теплом.
"Я навчався на актора. І в нас пари акторська майстерність та сценічна мова проходили саме на малій сцені в драмтеатрі. В драмтеатрі я познайомився з дівчиною. В драмтеатрі ми складали наші іспити. Сесія у нас там була. Хто бажав, міг прийти подивитися. Це як мінівистава", — каже Дмитро Муранцев.
Зараз актори відродженого театру працюють в Ужгороді. І рівно за чотири місяці з дня руйнування будівлі показали першу виставу про життя Стуса, а до півріччя трагедії готують прем’єру написану за спогадами акторів, які були всередині під час руйнування.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
4
