Переселенка з Макіївки домагається звільнення чоловіка з полону НЗФ: 4 роки утримують в ОРДО

Тетяна Лач залишала рідний дім у Макіївці двічі. Першого разу - коли додому прийшла війна. Її кафедру української мови Донецького університету бойовики оголосили “розсадником фашизму”. На її проукраїнських колег розпочалися гоніння. Її родині стало небезпечно залишатися в окупації. І вони виїхали в Дніпро.

Про це повідомляє Східний варіант з посиланням на Медійну ініціативу за прав людини

Але в Макіївці залишався будинок і дві вівчарки. Доводилося їздити додому час від часу.
Під час однієї з таких поїздок у вересні 2017 року її чоловіка Олександра Короля захопили бойовики.

“Мені зателефонували з невідомого номера і представилися, що телефонують з ІТТ. Сказали, аби я наступного дня принесла чоловіку речі. Я стала хвилюватися, що було зроблено з моїм чоловіком і чому речі, в яких він був, зіпсовані. Речі мого чоловіка були розірвані та залиті кров׳ю”, - розповідає Тетяна. Таким був “адміністративний арешт” для Олександра на 30 діб.

Читайте також: сексуальне насильство на війні. Жахливі історії людей, які залишилися забуті. І де шукати підтримку

“Коли мого чоловіка не відпустили після “адміністративного арешту”, то я поїхала в “УБОЗ” “МВС” “ДНР”. До мене вийшли двоє оперативників, що напередодні посадили чоловіка до машини біля ІТТ. Вони розмовляли зі мною дуже грубо, використовуючи нецензурну лексику, обзивали мого чоловіка, звинувачували нашу родину і чоловіка у проукраїнських поглядах, дорікали тим, що ми не ходили на псевдореферендум", - пригадує Тетяна.

"На мене підвищували голос, довели мене до нервового зриву. Ці люди говорили, щоб я називала їх “палачами”, що вони таких людей, як мій чоловік, особисто розстрілювали у 2014-2015 роках. Казали, щоб я їм дякувала за те, що вони не розстріляли мого чоловіка або не заховали його далеко у підвал так, щоб його ніхто ніколи не знайшов.” Стало зрозуміло, що звільняти Олександра вони не збираються.

І вона залишилася на тій території з 9-місячною донькою і мамою, довгих три роки всіляко добиваючись звільнення і намагаючись підтримати чоловіка, аби не думав, що його залишили на призволяще. Життя Тетяна перетворилося на пекло:

“Невідомі вимагали у мене кошти, приходили додому, вибивали двері, пошкодили паркан, труїли мою собаку, німецьку вівчарку. Залякували нашу родину, мене, мою маленьку дитину і маму-пенсіонерку. Доводили до нервового зриву нас. Дитина кричала, боялася, забивалася у кутку і плакала, говорила: “Мама, сейчас зайдет полиция к нам, вывезет нас в лес и съест”. Мені через “третіх” осіб передавали “вітання”, говорили, що вони звернуть мені шию, що я десь 15 разів вдарюся скронею об сходинку, що у мене заберуть дитину і віддадуть її у дитячий будинок через те, що я займалася визволенням свого чоловіка”.

І однієї ночі все ж таки довелося покинути все, навіть тісто на пиріг, схопити дитину і тікати вдруге, бо мали прийти вже по неї. Добу в автівці перевізника, через блокпости і територію РФ - вони діставалися вільної української території, і лише тут змогли видихнути з полегшенням.

Зараз Тетяна продовжує боротьбу за звільнення чоловіка вже з підконтрольної України території. Її трирічна донька росте без тата, але постійно запитує, де він і коли приїде до них. Тетяна з мамою живуть у старенькій зйомній квартирі, яку вона називає “прабабушкін варіант”.

“Звільнення чоловіка, побут, вирішення матеріальних проблем, я маю сама ростити дитину. Я залишилася без годувальника в родині. Крім того, я мала найняти і оплатити послуги двох адвокатів для чоловіка, купувати продукти і речі для передач для Саші, - розповідає про своє нинішнє життя Тетяна Лач. - Ми стали безхатьками, зі зламаною психікою, нервовою системою, пошкодженим здоров'ям. При цьому ми не потрібні власній державі і ніякої підтримки від неї не отримуємо…”

Олександр Король внесений у так звані списки на обмін українською стороною, проте його ім’я досі не підтверджують представники ОРДЛО. Тетяна разом з дружинами і мамами інших заручників продовжують боротьбу за своїх рідних.

Проєкт “Жіноче обличчя заручників Донбасу” реалізовується Медійною ініціативою за права людини за фінансової підтримки Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kiew

50

Поділитись: