На Кіровоградщині переселенців з Донеччини прихистили в будинку для літніх людей: відео

У приватному притулку для літніх людей в селі Аджамка Кропивницького району Кіровоградської області у липні почали приймати переселенців. Нині там живуть 22 людей, п'ятеро з яких – переселенці

Про це розповіла Суспільному директорка притулку Валерія Кривошапка. З її слів, більше людей прихистити не можуть.

За словами директорки, їй продовжують телефонувати з проханням прийняти людей, але у притулку не вистачає місць: "Ми розробили такий механізм, що приймаємо людей, у яких родичі готові доплачувати до пенсії, тому що пенсії маленькі. Є декілька людей, у яких немає родичів – тоді залучаємо спонсорів".

На подвір’ї за гроші благодійників будують ще один корпус притулку для пенсіонерів-переселенців, сказала Валерія Кривошапка: "Коли не було війни, я думала, навіщо він треба. А зараз, коли багато людей хочуть виїхати в безпечне місце, всі телефонують в нашу область".

В новому корпусі зможуть розмістити 20 ліжок.

"Горе привело сюди". На Кіровоградщині у будинку для літніх людей прихистили переселенців
Будують ще один корпус притулку для пенсіонерів-переселенців. Суспільне Кропивницький
У притулку живе 86-річна пенсіонерка Марія Антонова з Донецької області. Вона попросила доньку, аби та відвезла її далі від вибухів. "Горе привело сюди",– так говорить про свій переїзд у будинок для літніх людей. Донька, зі слів жінки, повернулась в Донецьку область:

"Жила за Покровськом, місто Родинське. Бомбили нас. Розбили школу, розбили садок, у Покровську розбили залізничний вокзал. Літаки летять, а мене трусить".

Пів року живе у будинку для літніх людей 74-річна Любов Ковальова. Вона приїхала на Кіровоградщину після окупації Луганської області. Живе у кімнаті з сусідкою. Розповіла, що у березні у Сватовому російські військові викрадали цивільних, щоб схилити до державної зради. Пенсіонерка врятувалась: "У нас побомбили все. Донька моя працювала заступницею головного бухгалтера у міськраді, і вони як почали їх збирати – і в підвалах тримали, і страхали, і лякали, і змушували, і без краю додому до нас приїздили. Мою племінницю на вулиці спіймали, три доби тримали".

Жінка радіє, що має дах над головою і може спокійно спати: "У нас там були і стрілянина, і вибухи ці пів року. А в цьому будинку я себе почуваю людиною, пів року я не чую цих вибухів".

75

Поділитись: