Історія
«Я завжди знала, що буду виїжджати»: історія дівчини, яка виїхала з ТОТ, щоб вступити в український ЗВО
Тетяні (імʼя змінено з метою безпеки — авт.) було 14 років, коли її населений пункт попав у російську окупацію після початку повномасштабного вторгнення. Дівчина вимушено навчалася в російській школі, але завжди знала: після її завершення буде виїжджати на підконтрольну територію України заради свого майбутнього.
Східний Варіант дізнався, як дівчина пережила окупацію, як виїжджала та як вступила до українського закладу вищої освіти (ЗВО).
«Дідуся повалили на підлогу, скрутили, били берцями по ребрах»
Населений пункт Тетяни росіяни зайняли одразу після початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого, вранці, дівчина побачила, як повз проїжджали ворожі військові колони, танки, артилерійські установки, а поруч йшли сотні російських солдатів. Неподалік села почалися бої за територію, гучні обстріли та прильоти.
«З перших днів ми стали свідками безпосередніх боїв, вони проходили зовсім поруч. Було важко зрозуміти, скільки це триватиме. Приблизно за кілька тижнів прийшло усвідомлення, що зайшла росія і найближчим часом звільняти нас не будуть. Тому що заходило дуже багато техніки, танки, солдати, літаки, дуже великі обстріли були», — пригадує Тетяна ті події.
Почалися перебої з постачанням харчових продуктів. А ті, що привозили пізніше з росії, коштували в пʼять-шість разів дорожче, ніж зазвичай. Перший час ще можна було розплатитися гривнями. Та невдовзі їх замінили російські рублі.
Через обстріли ставалися перебої з електропостачанням. Український мобільний зв’язок глушили, замість нього людей змушували брати сім-картки російських операторів. Доступ до міжнародних соціальних мереж та Інтернет-ресурсів блокували.
«Після великого вторгнення школу скасували. Але потім навчання відновили у форматі онлайн. Спочатку все було, як і раніше. Така ж програма, ті ж предмети. Та почалися перебої з Інтернетом, було дуже важко підключитися на заняття. Ми жили в такому місці, де зв’язок завжди був поганим, а з глушінням та обмеженнями вийти на українські ресурси було майже неможливо. У місцеві школи завозили російські підручники. Вчителі проходили перенавчання, їх змушували брати російські паспорти і йти працювати в школу», — пригадує Тетяна.
Дівчина вимушено продовжила навчання в місцевій школі, яка повністю перейшла на російську програму. Тим, хто відмовлявся, погрожували позбавленням батьківських прав та вивезенням дітей до притулків.
У школі проводили пропагандистсько-патріотичні заняття «Разговоры о важном» і «Россия — мои горизонты». Приходили російські військові та навчали дітей користуватися зброєю. Тетяна пригадує, як одного разу відмовилася виконувати поставлене завдання, розплакалася і вийшла із зали. Під час заходів до свят мілітаризації та пропаганди історії дівчину разом з іншими школярами змушували брати участь у спортивних змаганнях.
На місцях росіяни постійно вишукували людей, які виступали проти загарбників. Проводили обшуки, затримували активістів та волонтерів, шукали учасників АТО/ООС. Якщо знаходили, то затримували та везли «на підвал».
Коли Тетяні було 17 років, вона стала свідком викрадення свого дідуся військовими. Родину почали переслідувати за безпідставний донос про нібито підтримку української армії фінансами. Тричі до їхнього будинку приїжджали з обшуками. Застосовували психологічний тиск, погрози, фізичне насильство.
«Коли вони перший раз приїхали з обшуком, за двором стояв БТР, дуло якого було направлено на наш будинок. Ми тоді їздили з батьками до родичів. Коли приїхали, вони сказали: «Ми вас уже зачекалися». Нас вишукали у дворі в рядочок, на столі лежала зброя, телефони, особисті речі. У будинку вони все перегорнули. Дещо забрали із собою. Як виявилося, хтось написав доніс, що мій дідусь передавав м’ясо українським військовим та надавав їм фінанси. Однак, на той момент сполучення з підконтрольними територіями було вже відрізано, і це було неможливо. Тоді дідуся не було вдома, і вони поїхали», — розповідає Тетяна про ті важкі події.
Коли росіяни приїхали вдруге, дідусь Тетяни був вдома. Вона пригадує, як вони почали стріляти. Усіх, хто був вдома, повалили на підлогу.
«Дідуся поклали обличчям на підлогу. Йому затягнули руки стяжками, почали бити берцями по ребрах. Сказали, щоб ми дали всі телефони, які є вдома. Я тоді так злякалася, що забула, як поклала телефон на поличку. Вони стали на мене кричати, щоб я віддала телефон. У мене знайшли в соцмережах лайк, який я поставила на допис про День Незалежності України. Росіяни сказали, якщо таке ще раз повториться, то вони приїдуть уже за мною. Говорили, що України тут більше немає і тепер я під владою росії».
Дідуся Тетяни забрали на вісім днів. На щастя, він повернувся додому живим, та його фізичний та моральний стан був жахливим.
Після пережитого дівчина ще більше впевнилася, що хоче виїхали з окупації.
«Це важкий шлях. Але я не шкодую, що пройшла його»
В 11 класі Тетяна вже точно знала, що буде виїжджати на підконтрольну територію України після завершення школи. Коли прийшов час, вона звернулася до благодійної організації Save Ukraine. Підготовка маршруту та виїзду зайняло пʼять-десять днів. Дівчина зібрала всі потрібні документи та вирушила в довгу подорож. Загалом її шлях на волю тривав понад тиждень. Хоч і зі складнощами, та Тетяна змогла виїхати на підконтрольну Україну.
«Далі я поїхала до Центру надії та відновлення. Там я прожила три місяці. Мені зробили всі документи, я отримала український паспорт. Мені надали медичну та психологічну допомогу. А також я вступила до українського університету на навчання», — розповідає Тетяна.
Дівчина звернулася до обраного університету в приймальну комісію. Вона мала російський атестат про середню освіту, тому скористалася механізмом вступу через центри «Донбас-Крим-Україна». В опорній школі вона склала два іспити з української мови та історії України, щоб отримати український атестат. Після цього вже подала документи до українського ЗВО. Під час вступу Тетяна також успішно склала творчий іспит. Завдяки гарним показникам дівчина вступила на бюджетну форму навчання. Зараз вона проживає в гуртожитку університету.
Тетяна змогла податися на державну одноразову фінансову допомогу для молоді, які виїхали з ТОТ. Надіслати документи їй допомогли представники Save Ukraine. Протягом трьох місяців на її рахунок надійшло 50 тисяч гривень, які стали суттєвою підтримкою в перший час після виїзду.
Дівчина зізнається, що навчатися важко. Але викладачі ставляться з розумінням і йдуть на зустріч, якщо під час занять виникають труднощі чи питання. Зараз Тетяна вже закінчує перший курс.
«Вже познайомилася з одногрупниками, маю друзів, добре спілкуємося. Живу я в Києві. Тут регулярно відбуваються масовані атаки. Я вже до цього звикла, якщо чесно, бо багато чого пережила в окупації і багато чого бачила. Мене це не лякає. Я не шкодую, що пройшла цей важкий шлях. Я вдячна представникам Save Ukraine, які допомогли мені виїхати й підтримали в перший час. Усе було швидко й без проблем, враховуючи обставини».
Тетяна каже: якщо ви бажаєте виїхати з окупації, але наважуєтеся, слід звернутися до представників організацій, які допомагають із виїздом. Вони підтримають та допоможуть безпечно дістатися свободи:
«Не бійтеся, збирайтеся із силами. Якщо ви хочете виїжджати, а не сидіти в окупації, то звертайтеся на гарячі лінії, дзвоніть, вам обовʼязково допоможуть, проконсультують, довезуть до місця призначення і не кинуть на пів шляху».
***
Нагадуємо, що Save Ukraine — це благодійна організація, заснована у 2014 році й зареєстрована в США зі статусом що координує роботу десятків організацій, волонтерів, фізичних і юридичних осіб під час надання допомоги особам, постраждалим від війни, особливо дітям.
- Гаряча лінія організації: 0 800 33 31 29
- Telegram: @SaveUkraineOfficial
- info@saveukraineua.org
- https://www.saveukraineua.org/ua/
- https://t.me/SU_Kids
Також нагадуємо, що молодь із ТОТ може на пільгових засадах вступити в українські заклади вищої освіти. Як і раніше, абітурієнти з ТОТ та прифронту можуть скласти НМТ та вступні іспити за спрощеною процедурою. Для цього слід звернутися до освітніх центрів «Крим-Україна» або «Донбас-Україна» того навчального закладу, у який збирається вступати абітурієнт. Центри розпочинають свою роботу 1 червня і закінчують 30 вересня. Квота-2 дає можливість вступити на бюджетне місце та отримувати стипендію.
Подати документи на вступні іспити онлайн можуть лише ті, хто перебуває на ТОТ. Коли людина вже виїхала — подавати слід особисто. Відсутність українського паспорта чи атестату в цьому не є перепоною — можна подати свідоцтво про народження. Якщо відсутнє і воно, можна подати витяг із реєстру, що таке народження було зареєстровано. Для цього слід надіслати запит до Міністерства юстиції.
Після подачі заяви до освітнього центру «Донбас-Україна» чи «Крим-Україна», абітурієнта направлять до уповноваженої школи, щоб скласти іспити з української мови та історії України. За результатами вступник отримує український атестат, з яким може подаватися вже на спеціальності.
Інга Павлій
