Історія
Як фермерка з Донеччини вивела українську породу кіз та евакуювала стадо тварин
Лариса Гурова з Донеччини близько 20 років займається козівництвом та навіть ініціювала офіційне визнання трьох українських порід кіз. Після початку повномасштабного російського вторгнення вона певний час залишалася на підконтрольній Україні території Донецької області, займалась фермерством, підтримувала військових ЗСУ. Згодом вимушено евакуювалася разом зі стадом кіз. Спочатку виїхала на Львівщину, згодом — на Вінниччину.
Лариса Гурова розповіла Східному Варіанту про свої перші кроки у фермерській діяльності та евакуацію разом з тваринами.
«До 2019 року Україна не мала своїх зареєстрованих порід кіз»
Лариса Гурова у 2000 році вийшла на пенсію. Звільнившись від основної роботи вона почала шукати для себе корисне заняття, досліджувала різні напрямки й вирішила, що їй близьке козівництво. Почала детальніше читати про породи, розвиток козівництва у Європі та вивчати зоотехніку і ветеринарію.
Спочатку у пані Лариси з'явилося дві кози, потім — ще дві й цапик. Так почався її шлях як засновниці домашньої ферми «ОгОгО кози-кози».
«Перші кози у мене з'явилися у 2008-2009 році, ще коли я жила у Донецьку. Після 2014 року ми переїхали у село Новохатське, теж на Донеччині, але на підконтрольну Україні територію на той час. Там почала серйозно займатися козами. Багато читала і прийшла до того, що Україна не мала своїх порід кіз», — розповідає фермерка.
У 2017 році на виставці у Кропивницькому пані Лариса дізналася, що готувався новий класифікатор порід кіз. Тоді вона посприяла реєстрації українських порід.
«Я попросила, щоб включили українські породи кіз, для можливості працювати з ними професійно. Це українська коротковуха, якою я займаюсь, українська біла та українська строката», — говорить фермерка.
Навесні 2019 року, за ініціативою пані Лариси спільно з науковцями, ці породи з'явились в офіційних реєстрах і класифікаторах селекційних досягнень.
«Відтоді всі охочі їх реєструють і можуть займатися покращенням цих місцевих порід», — розповідає вона.
«Жили на відстані 25-30 км від лінії зіткнення»
Пані Лариса пригадує, що після повномасштабного російського вторгнення до їхнього районного центру окупанти прийшли за три місяці, але «далі ЗСУ їх не пустили». Село, де мешкала пані Лариса, стало прифронтовим. Вона продовжувала займатись козівництвом, сироварінням та допомагала українським військовим.
«Певний час ми жили на відстані 25-30 км від лінії зіткнення. У нас була сироварня, де варили сири. Також ми допомагали нашим хлопцям — три роки були пліч-о-пліч із ЗСУ. Ми передавали їм свою продукцію, кілька наших приміщень надали для проживання. Вони нас попереджали, що потрібно виїздити. Тоді я вже почала шукати шляхи евакуації», — пригадує фермерка.
Пані Лариса згадує, що виїхати їм вдалося у травні 2025 року, а вже 6 липня їхнє село було окуповане.
«Почалися сильні обстріли, наше село розбивали КАБами. Ми вискочили в останній момент — через два-три дні після цього траса була вже закрита, вороги почали її контролювати», — розповідає вона.
«Тварин потрібно було вивезти за 1200 км»
Для евакуації тварин основну підтримку пані Лариса отримала від Громадської спілки «Бізнес Мережі Сільських Жінок» (ГС БМСЖ). Також вона поділилась, що громадськість посприяла успішній евакуації поголів'я кіз.
«Стадо кіз потрібно було вивезти за 1200 км і це коштувало доволі дорого. Нам допомогли та підтримали», — говорить фермерка.
Так пані Ларисі вдалося врятувати від обстрілів стадо зі 185 кіз та вивезти тварин у Дрогобич на Львівщину.
«Ми виїхали самі та евакуювали тварин. Вдалося вивезти частину обладнання, але більшість всього залишилось там. У нас був хороший облаштований сирний погріб. Було багато місць для вигулу. Тварини жили згідно зі своїми потребами, їх не зачиняли, вони могли вільно почуватись. Але, на жаль, довелося все покинути», — говорить вона.
«Запросили у господарство на Вінниччину»
У Дрогобичі пані Лариса пробула близько року. Згодом прийняла рішення, що потрібно переїхати. Вона поділилась, що у їхньому користуванні була частина ферми й були незручності з випасом тварин, бракувало вільного місця та робітників для догляду за тваринами.
«У Дрогобичі ми простояли всю зиму, і нам було там тісно. Згодом нас запросили у господарство на Вінниччину і ми поїхали», — говорить пані Лариса.
У травні 2026 року фермерка разом з поголів'ям кіз переїхала на Вінниччину. Вона поділилась, що на новому місці їй значно легше фізично, оскільки є працівники, які допомагають доглядати за тваринами.
«Тут доступне велике приміщення, є вигули. Умови гарні, тут у нас народились чотири довговухі кізоньки. Зараз купуємо сіно і стадо стоїть на стойлі. Але можливо вдасться вирішити з представниками громади питання з випасом тварин. Я працюю зі своїми козами і прийняла керівництво на фермі на інші породи кіз, на овець та буйволів. Зараз мій світогляд розширився», — розповідає пані Лариса.
Нині у стаді фермерки налічується 186 голів кіз — з часом деякі евакуйовані кози загинули, кілька народилося. Вона дотепер працює з українською коротковухою породою. Надалі планує додатково займатися ще трьома іншими породами кіз та вівцями породи Дорпер.
Детальніше за діяльністю фермерки Лариси Гурової можна слідкувати на її сторінці у Facebook.
***
Інга Павлій
