Батальйон Свобода розповів, як обороняє Сєвєродонецьк

Для ворога принципово захопити Сіверський Донець і закріпитися на Луганщині, вважають наші воїни. Про те, як проходить оборона і чому рашисті прориваються на єтот ділянку, розповіли захисники батальйону «Свобода», розповів, як обороняють Сєвєродонецьк.

Про це повідомляє Східний Варіант з посиланням на інтерв'ю Суспільне

- Чи просувається російська армія Сєвєродонецьком?

- Для ворога принципово захопити Сіверський Донець. Саме так я пропоную називати місто, бо це його правильна історична назва. Річка називається Сіверський Донець, плем'я, яке тут жило — сіверяни, сіверці. Тож ми називаємо це місто Сіверський Донець.

Тож росіяни не вперше заходять на територію Сіверського Донця. Ми їх ліквідовуємо. Потім нові росіяни заходять на околиці міста, ми їх знову знищуємо. Потім вони в глибину просуваються, але частина з них вже у пакетах, частина на швидких, частина потрапляє у полон. Втім ситуація справді складна. Ворог переважає кількісно, переважає у техніці: танках, артилерії, кількості боєкомплекту. Підрозділи Нацгвардії, добровольчий батальйон “Свобода”, ми спільно тримаємо позиції, не виступаємо, інколи частково потрапляємо в оточення, допомагаємо один одному й, на щастя, вибиваємося з оточення.

По Лисичанську інтенсивно ідуть артилерійські обстріли. Боїв там немає тому що там немає ворога. Вони не можуть пройти в Сіверський Донець і закріпитись там. Позиційні бої справді є. Десь нам доводиться маневрувати, відходити, тому що там дуже сильно працює артилерія. Вночі ми знову забираємо ці позиції, вибиваємо їх звідти, бо вночі їхня артилерія працює менш інтенсивно.

Тактично їхні дії виглядають так: як правило все починається з того, що по наших позиціях годинами працює крупно-каліберна артилерія, по суті знищуючи захисні позиції. Нам доводиться маневрувати, шукати нові позиції. В цей час їхня піхота “намацує” слабкі сторони в обороні: де можливо хтось загинув, хтось поранений і не може давати відсіч. Користуючись цим вони просочуються в місто, доходять до лінії оборони, виявляють її, відступають і знову передають координати про розміщення лінії оборони. Знову “лупить” артилерія. Потім заїжджають танки і під їхнім прикриттям росіяни намагаються нас витіснити. Якщо ми спалюємо танки, вони знову передають координати артилерії і знову починається багатогодинний масований обстріл. Потім іде піхота. І так без перестанку. Коротка передишка на ніч від артилерії, але обстріли не припиняються, вони просто менш масовані. Вночі наступає наш час. Ми їх вирізаємо, відтискаємо із займаних ними позицій. Тобто постійно такі “качелі”.

- Чи достатньо в оборонців Сєвєродонецька озброєння?

- В цій точці зіткнення в росіян максимальна перевага у техніці. На один наш постріл, вони відповідають мінімально 20 пострілами. А в найзапекліші дні — на один наш до п'ятдесяти їхніх. Це щодо артилерії. По танках і літаках приблизно така ж ситуація. Наприклад, коли ми боронили Рубіжне й вони ніяк не могли притиснути наші позиції, атакували танками, піхотою й коли ми все це відбили, вони без проблем викликали до нас авіацію. Ми пережили два нальоти. Засобів ПЗРК у нас мінімально, тож ми використовуємо їх дуже економно, лише коли вже точно розуміємо, що влучаємо, що ведемо ціль. Вони працюють у режимі безліміт, а ми працюємо в економному режимі. Йдеться про артилерію, протитанкові засоби: NLAW, Javelin.

Росіяни знищують будинок за будинком. Там, де на їхніх картах їхня розвідка позначила наші позиції, вони “молотять” поки не зрівняють ці точки із горизонтом. Потім знову іде піхота, проводить розвідку, щоб з'ясувати, де ж ми на цей раз обладнали захисні позиції.

- Як батальйону “Свобода” вдається тримати оборону міста?

- Є будинки на околицях, які контролюють вони, є територія в цю ж саму лінію, будинки, які контролюємо ми. Це певна тактика, яку ми застосовуємо ми. Ми намагаємося змішатися з їхніми передовими лініями, щоб уникнути масових обстрілів артилерії. Вони тоді не знають свої, а де наші. Тобто, щоб нівелювати їхню перевагу в артилерії пробуємо змішатися з ними й вести позиційні маневрені бої.

Вночі, коли вони “прозівають” змішуємося з ними, встаємо в одну лінію і “нарізаємо їх як ковбасу”. Тобто в одній лінії наші підрозділи, їхні, знову наші, знову їхні. Потім виходимо, або їх змушуємо виходити.

Цієї тактики не навчали на полігонах, але поки вони не знають, що із нею робити, ми її використовуємо. Це дезорієнтовує їхню артилерію, вони не знають куди “лупашити”. Але ймовірно якщо ця тактика принесе нам успіх, вони без проблем будуть бити і по нас, і по своїх. Вже таке було не раз. Для них це е проблема.

Але завдяки таким крокам ми почуваємося впевненіше, бо маємо у цьому більше досвіду. По піхоті у нас проблем немає. Наші солдати на голову вище у майстерності й умотивованості. Такими кроками ми намагаємося компенсувати відсутність обіцяної техніки: іноземної, нашої, танків, артилерії. Тримаємося. Бійці Нацгвардії, підрозділів “Свободи” — це герої, які перевершили всі людські можливості. Я пишаюся, що я поряд із ними, але я б усім цим хлопцям бажав кращої долі, бажав би воювати у паритетних умовах, коли є підтримка і розуміння наших керівників, що на цьому напрямку треба концентрувати більше зброї. Ми розуміємо її дефіцит і готові терпіти стільки, скільки треба, але хотілося б кращого оснащення.

- Яка гуманітарна ситуація у місті?

- Інколи ми передаємо їжу і воду літнім людям, допомагаємо витягали з-під завалів, евакуйовувати місцевих. Люди зустрічають нас дуже добре. Зараз навіть у нас заявка надійшла від людей з Києва про те, що їхні батьки залишилися в місті. Хтось відмовляється евакуйовуватися, бо йому нема куди їхати. Там невелика кількість людей залишилась, але соціалка на нулі. Світла немає. Воду ще є де діставати. Запаси їжі ще трішки є, ми намагаємося допомагати з цим, але вся інфраструктура зруйнована. Там є будинки до яких вже неможливо навіть підійти. Люди живуть переважно в підвалах. Ховаються від обстрілів. Коли менше обстрілювали, вони намагалися жити чи на перших поверхах, чи в приватних будинках в кого є, але зараз всі перемістилися в підвали. Якщо будуть затяжні бої, то соціальні проблеми будуть неймовірними.

- Який період оборони був Луганщини був найскладнішим?

- Кожен день по своєму складний, але для мене найзапеклішим був бій 10 травня. Ми розуміли, що вони “попруть” 9 травня, бо це для них важлива дата. Тому ми готувалися: зробили мінні загородження, запаслися боєкомплектом. В результаті у той день ми мали серйозний успіх, знищили безліч піхоти, попалили їхні танки, відбили атаки. Тому 9 травня вони не змогли навіть на міліметр просунутися. Я знаю, їхні командири понесли за це серйозне покарання. І 10 травня вони вирішили помститися нашим підрозділам за стійкість. Були безперервні артилерійські обстріли, танкові атаки, а потім авіаційні нальоти.

З незвички дуже важко сидіти під ракетними обстрілами. У нас було багато контужених. В той день загинуло двоє наших побратимів. Одного бійця завалило панеллю будинку у який влучила ракета. Другому хлопцю танковим пострілом знесло пів голови. Було багато бійців з осколковими пораненнями і одне кульове. Це щоб ви розуміли характер протистояння. Тобто вони дуже важко накривали з усього одразу.

Я не розумію як ми втримались. Після цього інші частини були змушені відступити. Але нас забули попередити. Нас взяли в кільце. На ранок ми вже виходили з оточення з боєм. Я не розумію двох речей: як ми втрималися дивом і навіщо ми так трималися, якщо іншим підрозділам дозволили відходити безкарно.

- Чи можуть бої на Донбасі змінити хід війни?

- Я, як піхотинець, як польовий командир піхотних підрозділів розумію, що перелам у війні принесе лише накопичення достатньої кількості сил, засобів і вчасного підкріплення.

Я б не мислив категоріями “Чи стане Донбас переламним?”. Будь-яку територію ми при мінімальній підтримці озброєння і сил зможемо забрати назад. Для мене важливі люди і їх треба берегти. Можливо десь можна було б зманеврувати на більш вигідні позиції, або зачекати, накопичити достатньо наступальної зброї і тоді йти у наступ. Але ми виконуємо наказ. І солдати роблять це героїчно. Хоча дуже важко, бо бої тривають 24/7. Є певна виснаженість, але ми й розуміємо, що ворог несе непорівнянні з нами втрати.

Водночас, для мене найважливіші люди. Навіть тисячі росіян не вартують життя одного бійця. Хоча втрати росіяни несуть величезні і теж виснажуються. Можливо у цьому і полягає задум командирів, щоб виснажити максимально ворога на цій ділянці, аби він обезкровлений, обезсилений не зміг рухатися далі. У нас є наказ тримати оборону і ми її тримаємо

303

Поділитись: