Сталева та незламна: у Києві пройшла зустріч із захисницею Маріуполя Валерією Суботіною

Валерія “Нава” Суботіна – капітан Нацгвардії України, військовослужбовиця ОЗСП “Азов”, маріупольська поетка, журналістка, кандидатка наук із соціальних комунікацій, у минулому випускниця й викладачка Маріупольського державного університету, яка у складі гарнізону Маріуполя після 24 лютого 2022 року захищала рідне місто від російської навали.

Переживши тяжкі бої, воїни знайшли укриття на металургійному комбінаті “Азовсталь”. Тут вона побралась з коханим чоловіком, прикордонником Андрієм. Та за два дні після цього він загинув, виконуюче бойове завдання. 20 травня 2022 року Валерія разом з іншими оборонцями заводу завершили виконання бойового завдання та вийшли до ворога. “Наву” очікував майже рік ворожого заточення.

10 квітня під час чергового обміну військовополоненими Валерія повернулась додому. А через місяць зустрілась з усіма, хто так довго чекав її визволення.

У грудні минулого року у київському Будинку кіно проводили вечір поезії, присвячений Валерії Суботіній та її творчості. Тоді ніхто не знав, коли вона повернеться. А через пів року усі зібрались тут ще раз, вже з Валерією. 

Зустріч зі сльозами, посмішками та оплесками

Друзі, побратими, посестри, знайомі, народні артисти та артистки, художники, письменники та поети прийшли, щоб подякувати Валерії та висловити свою підтримку. З тяжкою долею, але стальна та незламна “Нава” знайшла сили, щоб зустрітись з усіма.

На цій зустрічі було все – сльози, сміх, посмішки, поклони, подяка. На початку заходу Валерія разом з мамою Людмилою вийшли на сцену.

“Наві” є, що сказати: 

“Я неймовірно рада усіх вас бачити. Я вам дякую, що ви прийшли сьогодні, що ви боролись і за мене, і за інших увесь цей час. Коли перебуваєш там, ти повністю відрізаний від будь-якої інформації. І ти не можеш точно знати, чи тебе чекають, чи за тебе боряться, але усі, хто знаходиться у полоні, хто там знаходився, нас не могли покинути наша Україна, наші близькі, наші друзі. Але наскільки важливо вийти й дізнатися про те, як тебе чекали, як за тебе боролися. Я хочу на початку заходу подякувати мамі, Людмилі Суботіній, татові, Валерію Суботіну,  я вам дуже вдячна, я вас дуже люблю. Я вдячна за те, що мені було куди вертатися. І я не про будинок, я про те, як мене тут люблять”.

Протягом зустрічі гості читали вірші зі сцени, співали пісні, дарували Валерії подарунки. Виступив народний артист, кобзар та бандурист Тарас Компаніченко. 

Гарна знайома Валерії Беата Куркуль вийшла на сцену не з пустими руками, а з подарунками: 

“Я дуже тішуся, що багато чому навчилася у тебе, коли ти була на Азовсталі. Що ти не тільки повернулася, але що і їм не вдалося тебе зламати. Це дуже важливо. Кілька місяців тому пані Людмила звернулася до мене з проханням намалювати її дітей. Я передивилася багато ваших фото, відео. Одного разу образ картини з’явився сам. Я хочу, щоб це було натхненням для тебе, щоб це було тим, що допомагає рухатись далі, далі творити, надихатися”.

Під оплески Беата вручає Валерію картинку, де захисниця зображена разом з її коханим чоловіком. Беата каже, що вони – це натхнення для українців та приклад справжнього кохання.

Для усіх нас ти стала сталевою “Навою”, але при цьому ти не втратила найціннішого. Ти залишилась людяною, жіночою та ніжною. Тебе не зламали. Це саме цінне та саме дороге. Хлопці та дівчата, які знаходяться там, кожен день перемагають. На останніх хвилинах інтерв’ю Валерія сказала: “Так, у мене в Маріуполі залишилось все, але я ні про що не жалкую. Жалкую тільки про друкарську машинку, яку подарував Андрій”. Звісно, його подарунок я не можу замінити. Але я максимально точно по твоєму опису знайшла тобі друкарську машинку”.

З піснями виступив український актор театру та кіно Дмитро Лінартович. Дмитро  після початку вторгнення також встав на захист держави.  Спочатку воював на Київщині, а потім – на Донеччині. У січні цього року Дмитро зазнав поранення під Соледаром.

Вірші для Валерії прийшов зачитати й Козак Михайлик.

А у залі в цей час майорять синьо-жовті прапори свободи.

“Важливо памʼятати тих, хто залишається там”

Свою подяку та підтримку Валерії передали побратими та посестри, з якими вона разом перебувала на Азовсталі. Катерина “Пташка” Поліщук записала відеозвернення, а Дмитро “Орест” Козацький виступив зі сцени.

Багато теплих слів було сказано на честь Андрія Суботіна, захисників і захисниць Азовсталі та тих, хто досі залишається у ворожому полоні. Валерія Суботіна під час свого виступу закликала не забувати їх та згадувати, адже це сьогодні дуже важливо:  

“Росія робила усе, щоб людей з Азовсталі не чули. Але світ побачив та почув, у тому числі завдяки пресслужбі “Азов”, завдяки Калині, який зараз знаходиться у Туреччині, теж у тюрмі, можна сказати. Тоді Калина говорив з усіма вами, фотографіями говорив Орест, я говорила тезами. Потім у полоні нас теж чули. Але ми дізнались про це потім”.

Валерія зачитала власні вірші, які написала під час перебування на Азовсталі. Рядки були присвячені Маріуполю, українцям, захисникам та захисницям нашої Батьківщини.

“Дякую вам усім, що ви прийшли. Що ви мене любите. І на останок вже без віршів, я хочу подякувати нашим хлопцям, нашим дівчатам, які зараз продовжують боротьбу за рідну Україну. Які боряться за усіх нас, за наше майбутнє. Дякую усім, хто робить будь-який внесок у цю боротьбу, у надійному тилу. Дякую, що кажете “Ми не боїмося””, – подякувала Валерія  усім, хто прийшов та висловив їй підтримку.

***

Тисячі українських захисників та захисниць продовжують залишатися у російському полоні з нелюдськими умовами. Але ми чекаємо на повернення кожного та кожної. І віримо, що з кожним та кожною згодом будуть проведені свої теплі зустрічі.