"У нас дуже висока мотивація". Історія українського захисника з Луганщини

Про будні українських військових, про друзів і ворогів та про простий солдатський побут Роман поділився зі «Східним Варіантом».

«Якщо я загину, моя смерть не буде марною»

Роман родом із Сєвєродонецька. За фахом він викладач історії. До війни працював у сфері торгових послуг. Земляки та люди за межами країни знають Романа за його проукраїнською діяльністю. Він вів групи у соціальних мережах та писав статті. Їхня тематика — історія та військові дії на Донбасі. 

2004-го року житель Сєвєродонецька брав участь у подіях першого Євромайдану. У 2014 році він захищав Україну на Донбасі.

Під час повномасштабного вторгнення рф в Україну Роман також не міг дозволити собі залишатися осторонь.

«Вступити до лав тероборони було добровільним рішенням. Моє місто постійно перебуває під обстрілами. І у своєму місті кожен сам приймає рішення: чи сидіти чогось чекати у сховищі, чи зі зброєю в руках допомагати своїй країні, вбиваючи супротивника», — каже житель Сєвєродонецька.

Він вважає, що якщо з якихось причин немає можливості брати участь у бойових діях, можна бути корисним у тилу, допомагаючи ЗСУ, НГУ та територіальній обороні. 

«Я знаю, що якщо я загину, моя смерть не буде марною. З собою я заберу життя ворогів», — упевнений кулеметник.

Противник знищує житлові сектори

Український захисник розповів, що бригада, в якій він перебуває, бере участь у боях у місті Рубіжне.

За його словами, великою проблемою Луганщини є інформаційне ведення війни супротивником.

«Вороги кажуть, що звільняють міста. Але за фактом, це окупація. Якби їм потрібні були ці міста, то війна велася б інакше. Але противник знищує житлові сектори. Противнику абсолютно все одно, чи є там люди. Окупанти стріляють навіть по чергах за гуманітарною допомогою. Тобто виходить окупантам не потрібні люди, яких вони нібито прийшли рятувати», — каже Роман.

В українських захисників абсолютно інша тактика ведення війни. 

«Ми не можемо бити по своїх людях. Якби не було мирного населення, то вже якось, скриплячи зубами, ми били б по хатах. Але якщо там мирні жителі, ми не можемо вести такий вогонь», — уточнює воїн.

Війна показала людей

За словами Романа, одним із факторів, який впливає на низький рівень евакуації людей, — це високі ціни на оренду квартир у містах, де ситуація більш спокійна.

«Дехто боїться виїжджати, бо вони не знають, на що вони житимуть. Під час війни ціни на житло зросли. Ціни просто космічні. І є ті, хто на цьому наживається. Війна проявила людей і показала, хто є хто. Сірих тонів немає», — каже він.

Український військовий доповнив, що люди зустрічаються різні, але тих, хто виявляє людяність та альтруїзм, набагато більше.

«Ми всі дякуємо волонтерам. Ось у кого має бути девіз «Якщо не ми, то хто?» — вважає український захисник.

Роман розповів, що всі, хто зустрічався йому з різних українських військових підрозділів, були душевними людьми. 

Він поділився однією з таких історій: 

«Люди евакуювалися, виїхали з міста, а у своєму приватному будинку дозволили жити українським солдатам. І у свій вільний час солдати посадили картоплю. Вони кажуть: «Ми знаємо, що рано чи пізно підемо вперед, а господар повернеться додому. Повернеться, а в нього посаджена картопля, буде врожай», — ділиться з нами Роман

Життя під час війни

Сєвєродонецьк знаходиться під постійним артилерійським вогнем окупантів. Будинки містян без води та газу, тому кухні мирних жителів перемістилися на вулиці біля підвалів та бомбосховищ.

Українські захисники також організували собі піч і по можливості намагаються готувати щось із традиційних українських страв.

Роман поділився фотографіями його солдатської кухні.

«Український солдат — це не лише воїн-захисник, а й майстер на всі руки. У тому числі й кулінар», — каже житель Сєвєродонецька.

У Сєвєродонецьку люди, не маючи можливості виїжджати на дачу чи в села, садять своєрідні городи на газонах біля своїх будинків.

«От чого в українців не відбавити так хазяйновитості», — впевнений Роман.

За його словами, війна — це не тільки стрілянина, оборона і штурм, а й будівництво фортифікаційних споруд.

 Роман розповів, що дуже часто кинуті господарями улюбленці приходять до українських військових та приживаються.

Він показав фотографії тварин, які стали друзями його бригади.

«Цю милу вівчарку звуть Рой. Я називаю його землеРОЄм за цікаву особливість. Риємо ми окопи, вилазить Рой і поруч викопує окоп. Буває, ми не копаємо, він сам копає. Не шукає кісточки, саме копає окоп. А ще Рой завжди правильно ховається від нальотів ворожої артилерії», — говорить захисник.

«Вони воюють за унітази»

Український захисник розповів про тактику ведення воєнних дій супротивника, яку військові бачать ізсередини. За його словами, першим ешелоном росія кидає мобілізованих з «лднр». Вони одягнені в дешевий варіант російської форми та виконують роль «м'яса».

«У них нічого немає, вони нічого не вміють. Вони — розмінна монета. За ними йдуть уже екіпіровані, котрі вміють воювати. Але їм бракує мотивації. Якщо я знаю, що тут у мене домівка та кожна травинка, кожне деревце мені рідне, то вони воюють за унітази», — впевнений житель Сєвєродонецька.

Він вважає, що противнику не потрібні міста, тому що рф і зі своїми містами не може впоратися. На його думку, це винищення українського народу.

«Я був у росії. І бачив це все з середини. У тій же багатій московській області в містах стоять похилені халупи. Про менталітет я взагалі мовчу. Я не бачив у своєму житті, настільки лінивих і бухаючих водяру людей. Якщо говорити про російську частину Донбасу, то скрізь, де з'являються росіяни, все перетворюється на гівно. Яскравий тому приклад заморожені шахти», — каже Роман.

За його словами, серед українських солдатів також є поранені та втрати. Але й українська армія також знищує супротивника. 

«У нас дуже висока мотивація. Один знайомий мій тезка, снайпер, морпіх із Рівного сказав мені таку класну фразу: “Знаєш, для мене скрізь рідне місце, де Україна. Я зараз не у Рівному. Але я вдома”. І тут більше нічого сказати», — ділиться з нами український захисник.