Артур Прихно
Закон про воєнні злочини: чому Зеленський затягує підписання та чи дійсно є ризик переслідування українських військових?
У травні цього року Верховна Рада прийняла у другому читанні закон про воєнні злочини. Та досі президент Володимир Зеленський не підписав його. Юристи та правозахисники висловили свої думки щодо закону і того, що може лякати президента.
Міф про те, що проросійські сили можуть використати закон про воєнні злочини проти українських військових, доволі швидко поширився в інформаційному просторі. Більшість експертів називають це однією з причин того, що документ досі лежить на Банковій без підпису гаранта.
Ми опитали правозахисника, політолога, депутата та юристів про те, чи слід очікувати використання закону проросійськими силами для дискредитації українських військових, і чому, на їх думку, зволікає президент.
Що таке воєнні злочини?
Сам факт участі у бойових діях згідно з міжнародним правом не є воєнним злочином.
Те ж таки міжнародне гуманітарне право приймає факти збройного конфлікту та бойових дій як даність. Його задача — мінімізувати страждання людей у таких умовах. І навіть якщо людина бере учать у бойових діях протиправно, це не може вважатися воєнним злочином.
«Воєнні злочини — це серйозні порушення норм міжнародного гуманітарного права, які часто називають законами та звичаями війни. Ці норми регулюють низку аспектів збройного конфлікту: гарантії особистої безпеки для так званих захищених груп осіб (зокрема, військовополонених, хворих та поранених, цивільних осіб), вимоги щодо поводження з культурними цінностями під час збройного конфлікту, вимогу щодо методів та засобів ведення бойових дій тощо», — зазначив доцент кафедри кримінального права та кримінології КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, експерт Правозахисного Порядку Денного Костянтин Задоя.
Тому є три категорії воєнних злочинів:
- вбивства, катування, зґвалтування людей, що належать до захищених груп,
- руйнування історичних пам'яток, будівель і т.д.;
- використання забороненої зброї.
Воєнні злочини відрізняються від військових злочинів. Наприклад, невиконання наказу командира чи дезертирство є військовими, а не воєнними злочинами. Це важливо розуміти для руйнування міфів, які ходять навколо закону.
За закон боролися 5 років
Юристка Центру громадянських свобод, адвокатка Марина Ліліченко — одна з тих, хто тривалий час бореться за закон про воєнні злочини. Вона розповідає, що правозахисники та експерти працювали над законопроєктом довгі 5 років. Попередній парламент ухвалив його ще в червні 2019 року. Однак, зі зміною складу парламенту законопроєкт також зазнав значних змін.
«Протягом двох років велися глибокі експертні дискусії навколо тексту проєкту закону, проводилися консультації з представниками Офісу генерального прокурора, міжнародними експертами та науковцями. Парадоксально, але колишні прихильники проєкту, які віддали свої голоси за прийняття у першому читанні у 2019 році, різко змінили свою позицію і, керуючись виключно політичними мотивами, стали головними опонентами. Попри це, ми провели ряд зустрічей з представниками теперішньої опозиції та знайшли компромісне рішення для тексту законопроєкту», — зазначила Марина Ліліченко.
За її словами, закон розрахований на захист двох категорій людей: цивільного населення та військовополонених.
Марина Ліліченко вважає, що підписання закону дасть сигнал тим, хто продовжує вчиняти злочини, що Україна має дієві механізми покарання. Амністія за воєнні злочини не передбачена. А тому навряд чи засудженого воєнного злочинця українська правоохоронна система відпустить на обмін.
«Крім того, цей закон підвищить ефективність чинного кримінального законодавства та надасть всі інструменти правильної та повної кваліфікації злочинів. Як приклад, чинний Кримінальний кодекс України містить лише одну статтю, яка стосується дій Російської Федерації в Криму та на Донбасі. Але вона досить розмита й не містить конкретних складів злочинів, які передбачені в міжнародному праві», — наголосила Марина Ліліченко.
З чим можуть бути пов'язані страхи Зеленського
Політолог Олег Саакян говорить, що в Україні практично всі президенти грішили тим, що затримували підписання прийнятих законів. Інколи, за його словами, це пов'язано з піар складовою і приуроченням цих законопроєктів до певних дат. Інша частина — це важливі законопроєкти, прийняття яких вимагало суспільство, однак після прийняття їх намагаються спустити на гальмах.
«Очевидно, що цей закон був прийнятий у свій час під медійним і громадським тиском. Він містить в собі як потрібні, важливі норми, так і суперечливі. Зокрема, з точки зору майбутнього учасників добровольчого руху, які свого часу врятували державу. Є острахи застосування цього закону проти них проросійськими силами в умовах недовіри до правоохоронної та судової системи. Ми ж розуміємо, що для відкриття кримінальної справи потрібна лише заява до правоохоронних органів і тоді люди будуть змушені виправдовуватися», — наголосив Олег Саакян.
Він додав, що мова йде скоріш про острахи, ніж про обгрунтовані претензії добровольців.
«Політична ціна непідписання закону — вийдуть статті, трішки поговорять і покритикують, а ціна підписання — трибуна для опозиції з можливістю критикувати владу і говорити про тиск на добровольців», — зазначив політолог.
Голова комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції окупованих територій Дмитро Лубінець не вірить в те, що прийнятий парламентом закон може завдати проблем українським військовим.
«Я не знаю, хто що радить президенту, але я в це не вірю.
Якщо за нього проголосувала Верховна рада, то є два шляхи у президента: або підписати, або накласти вето і повернути в парламент зі своїми застереженнями. Ні перше, ні друге поки не зроблено», — зазначив Лубінець.
Марина Ліліченко своєю чергою наголосила, що насправді ж військові підтримують закон, а головне — не бояться поширеного міфу.
Чи застосовується закон до подій, що вже відбулися
Згідно з Конституцією, закони в Україні не мають зворотної сили. Тобто те, що відбулося до прийняття закону, не може підпадати під його дію. Однак, закон про воєнні злочини є певним виключенням.
В ньому прописали необхідність застосування його норм до подій, починаючи з 2014 року. Автори закону аргументували це тим, що дії, про які йдеться в законі, вже давно визнані злочинами за міжнародним правом.
Відтак, коли закон вступить в дію, правоохоронці зможуть розслідувати воєнні злочини, вчинені протягом всього періоду російсько-української війни.
Тези про переслідування українських військових — міф?
Одним із головних опонентів цього законопроєкту був колишній Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який вбачав в цих змінах загрозу для добробатів.
Тож чи можна використати закон про воєнні злочини проти українських добровольців?
«Необхідно визначитися із тим, що розуміється під "використанням" закону. Якщо йдеться про застосування його положень до тих, хто об'єктивно вчиняв воєнні злочини, то так, гіпотетично він може бути застосований і до українських військових. Інакше й не може бути, оскільки міжнародне гуманітарне право вимагає додержання своїх норм від усіх сторін збройного конфлікту та, як наслідок, вимагає переслідування всіх воєнних злочинів незалежно від того, ким вони були вчинені», — наголосив Костянтин Задоя.
Він при цьому зауважив, що Україна веде оборонну війну проти Російської Федерації на власній території, а це автоматично зменшує кількість положень про воєнні злочини, які гіпотетично можуть бути застосовані до українських військових. Значна частина цих положень стосується дій на окупованих територіях представниками держави-окупанта.
«Якщо під "використанням" закону маються на увазі можливі зловживання його положеннями з метою штучних переслідувань, то закон не створює в цьому аспекті якихось нових особливих ризиків для українських військових. На жаль, гіпотетично зловживати можна будь-яким положенням Кримінального кодексу. Тож, якщо у когось є бажання безпідставно обвинувачувати українських військових у надуманих злочинах, йому не було сенсу очікувати на прийняття закону та набрання ним чинності», — пояснив Костянтин Задоя.
Експерт стверджує, що довести факт воєнного злочину набагато складніше, ніж факт "загальнокримінального" злочину. І ймовірним проросійським маніпуляторам було б простіше ініціювати справи проти військових за звичними статтями.
Директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко зазначив, що нині немає жодних підстав говорити про переслідування українських військових за надуманими справами.
«Ми займаємось питанням учасників бойових дій з боку України, які перебувають в місцях несвободи. І я з упевненістю можу сказати: теза про те, що в Україні засуджують українських військових за участь у бойових діях на сході — це абсолютний міф. Ці міфи потрібно розвіювати та не боятися законодавчих змін», — наголосив Олександр Павліченко.
Разом з тим термін на підписання закону президентом уже давно сплив. У такому разі право ввести закон в дію має голова парламенту — Дмитро Разумков. Або ж президент може ветувати закон. Тоді депутатам потрібно зібрати дві третини голосів, аби подолати вето.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
1540
