Захоплення будівлі міськради Маріуполя 13 квітня 2014 року: як це було

Навесні 2014 року спецслужби рф почали приховану окупацію сходу України. 12 квітня проросійські бойовики зайняли будівлі міліції та міськради в Словʼянську, Краматорську, Дружківці, Бахмуті та Лимані. Наступного дня це почалося в Маріуполі. Докладніше вже в матеріалі.

Передумови

У Маріуполі протягом зими 2013–2014 року проходили мітинги як на підтримку Євромайдану, так і проти нього. Так само як і в інших населених пунктах сходу та півдня, у місті почалися проросійські виступи та заклики до непокори новій київській владі. 

Нагадаємо, що тодішній Президент України Віктор Янукович втік із Києва, а потім і з України до росії. Тож Верховна Рада ухвалила постанову, у якій проголошувалося, що Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки Президента. Позачергові вибори Президента були заплановані на травень 2014 року, а його т.в.о. став Олександр Турчинов.

Проросійські мітинги та акції в Маріуполі організовували представники комуністичної партії України, російського блоку та організація «Российский союз Донбасса». Вони виступали проти фашизму та проти націоналістичних бойовиків, які ніби як прийшли до влади в Києві.

1 березня учасники так званого протифашистського мітингу принесли плакати, на яких зображувались «реальні кордони» України. Відповідно до них, Україна має лише невеликий клаптик території. А всі інші області — це «подарунки» російської імперії, Леніна, Сталіна та Хрущова. Такий наратив яскраво відображає погляди російських еліт щодо України. Зокрема про «подаровані території від Леніна та Сталіна» зараз постійно говорить так званий президент росії владімір путін.

2 березня 2014 року голова партії «Громадська солідарність» Олег Буцькой на позачерговій сесії маріупольської міської ради зробив заяву, що «єдиним законним президентом є Янукович, а маріупольська міська рада має відмовитися підкорятися Верховній Раді». Коли міський голова Юрій Хотлубей та депутати не підтримали Олега, він та його партія ініціювали проросійський мітинг із триколорними прапорами. Відповідно до «Миротворця», Олег Буцькой є соратником Ігоря Гіркіна, лідер «федералістів» Маріуполя, командир батальйону «Восток» та командир силового підрозділу «мдб днр».

У той же день проросійські активісти склали «лист до путіна». Як повідомляли в той день місцеві журналісти, у листі зверталися до президента рф із проханням «посприяти у відновленні законного конституційного ладу та утворення коаліційного уряду України. У разі агресії, спрямованої проти російськомовного населення міста Маріуполя, було прохання надати миротворчу підтримку». З листом ознайомився та підписав міський голова Юрій Хотлубей. Після цього проросійські активісти дійсно повезли лист до Таганрогу, де передали представнику президента рф.

Водночас із мітингами, які влаштовували проросійські діячі, в Маріуполі були акції на підтримку та збереження цілісності України. Майже 1000 мешканців Маріуполя вийшла на мітинг за підтримку незалежної України 2 березня 2014 року. 500 мешканців Маріуполя вийшли на акцію «За єдину Україну» 5 березня 2014 року.

8 березня того ж року в Маріуполі пройшов багатотисячний мітинг за проведення референдуму про федералізацію. Натовп пройшовся центральним проспектом міста з російськими та радянськими прапорами, вигукуючи лозунги «референдум», «Губарев», «НЕТ НАТО»,  «Свободу Губареву», «НЕТ ЕС», «Навеки с Россией». Організатором «ходи» була комуністична партія.

Протягом березня та на початку квітня в Маріуполі лунали заклики від проросійських активістів про організацію референдуму аналогічно до того, як це відбувалося в Криму. Із середини березня проросійські мітингувальники почали вдаватися до силових акцій. Так вони атакували територію заводу «Рошен», шукаючи там «приїжджих із західної України».

25 березня «народним мером» Маріуполя проросійські мітингувальники обрали Дмитра Кузьменка. Його метою була федералізація Донецької області, а владу в Києві він називав нелегітимною.

За інформацією ресурсу «Зрадомір», Дмитро Кузьменко та його брат були активістами «русской весны» у Маріуполі, організовували «народний референдум» та всіляко підтримували захоплення міста сепаратистами. Пізніше брати Кузьменки були затримані силовими структурами України, але потрапили до обміну. До 2022 року брати жили в окупованому Криму, а після окупації Маріуполя росією повернулися до міста.

6 квітня в Донецьку проросійські бойовики проголосили так звану «донецьку народну республіку». Після цього в містах Донеччини почалися захоплення будівель міліції та міської влади.

Перше захоплення будівлі міської ради

У неділю 13 квітня 2014 року в Маріуполі біля міської ради зранку вчергове проходив мітинг: хтось виступав за федералізацію, а хтось — за єдину Україну. Приблизно о 12 годині в натовпі з’явилися чоловіки в масках, які діяли сплановано та рішуче. За спогадами журналістів, ці чоловіки почали провокувати натовп, штовхалися та намагалися підійти до дверей міської ради.

Працівники міліції були поруч. Але, коли на них пішов тисячний натовп чоловіків, вони відійшли в бік. Невідомі чоловіки увірвалися до міської ради, почали ламати двері, меблі та виносити їх на вулицю. Біля входу сепаратисти почали будувати барикаду з мішків із піском та автомобільних шин.

На будівлі міської влади сепаратисти повісили прапор «донецької народної республіки». Також у мітингувальників було багато прапорів срср.

Водночас до міського управління міліції маріупольці вийшли з українськими прапорами та стрічками. Вони співали гімн України, виступали за мирне врегулювання конфлікту.

Ближче до вечора мітингувальники, які захопили міськраду, повідомили, що готуються до штурму. Вони закликали містян виходити з підручною зброєю на «захист міської ради». Також просили приносити скляні пляшки та керосин. Жінок та старців ці мітингувальники просили не розходитися, заявивши, що вони мусили стати живим щитом на захист «донецької республіки». Про це тоді повідомляли місцеві журналісти.

Ці ж мітингувальники потім попрямували до будівлі міліції та напали на активістів, які вийшли на підтримку соборної України. Як наслідок, 9 проукраїнських активістів потрапили до реанімації.

Тодішній мер Юрій Хотлубей розповідав, що мітингувальники, які захопили міськраду, не були налаштовані на переговори.

«Про що з ними можна говорити? Вони виконують завдання. Говорити треба з тими, хто їм завдання роздає. Мені важко прогнозувати ситуацію. Відбуваються захвати будівель, абсолютно ігноруються будь-які закони. Я тричі виступав на їх мітингах, ми розглядали їх резолюції на сесії міськради, багато положень були прийняті, по частині з них ми вийшли з пропозиціями до Верховної Ради та уряду. Але цих людей це абсолютно не влаштовує. Вони діють за своїм планом, який дається їм десь зі сторони», — коментував тоді ситуацію Юрій Хотлубей.

13 квітня вирішити нічого не вдалося. На кінець дня будівля міськради так і залишалася під контролем проросійських мітингувальників, які виступали за «днр» та «федералізацію». Щоправда, у ніч на 24 квітня міськрада була звільнена від бойовиків «днр» проукраїнськими активістами. Але співробітники МВС не затримали бойовиків, які після цього повернулися до будівлі міськради.

«Це абсолютно традиційна технологія російської держави»

Навесні 2014 року в містах Донецької та Луганської області відбулася прихована окупація українських територій за участю російської федерації. Про це розповідає політолог та співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Олег Саакян.

Окупація проходила за участю російських сил. Частина з них була кадровими російськими спецслужбовцями, частина — російськими резервістами. Були серед них і проросійськи налаштовані громадяни України.

Це абсолютно традиційна технологія російської держави, яку вони використовували більше, ніж протягом століття. Нічого нового. Лише змінюються технологічні засоби», — пояснює Олег Саакян.

Неспроста на проросійських мітингах Маріуполя (як і в інших містах Донеччини та Луганщини) постійно лунали тези про «незаконне захоплення влади в Києві». Насправді росія використала це як привід, щоб розпочати сценарій розхитування української державності. Росіяни створили легенду про «переворот у Києві» й через неї інтерпретували всю подальшу реальність.

«Це була вигідна для них легенда. І через призму цієї легенди вони описували всі подальші події. Насправді агресивні дії росії щодо України почалися задовго до 2014 року. Була Тузла, був Мешков, був розподіл Чорноморського флоту, були спроби висадки російського десанту до Криму, щоб тестувати реакцію військових України. А-ля «заблукали та не там висадилися». Усе це було ще до путіна при Єльцині», — зазначає політолог.

рф створила для себе вигідну легенду, через яку інтерпретувала всі подальші події на сході України, як для внутрішнього російського населення, так і для зовнішнього. Олег Саакян каже, що Україна виявилася неготовою до подібного сценарію. А відсутність на сході політичних еліт, які зайняли б продержавну позицію, погіршило ситуацію. Як наслідок, частина територій Донеччини та Луганщини потрапили під окупацію терористичних сил «днр» та «лнр», які отримували підтримку та завдання від рф.

***