"Вдалось евакуювати 380 тисяч людей": директор БФ "Все буде Добре – Україна" про гуманітарну допомогу та евакуацію мешканців

— Пане Ярослав, розкажіть, як “Клуб Рибалок України” був заснований і чим він займався? 

— “Клуб Рибалок України” почав працювати з 2018 року. Це було об’єднання людей, які бачили якісь проблеми у місті та бачили рішення, які одна людина реалізувати не може. Наприклад, з тими ж водними ресурсами, з моментами по рибальству. Спочатку це було об’єднання по інтересах. Хтось працював на заводі, хтось двірником, хтось ювеліром, але всі полюбляли риболовлю та у кожного була своя думка, тут у нас і почала розвиватися організація. Ми почали вирішувати проблеми молоді, займатися з дітьми, займатися адвокаційними кампаніями зі збереження водних ресурсів, впроваджувати проєкти, займатися волонтерством. І поступово-поступово “Клуб Рибалок України” перетворилася на організацію національного рівня.

— Ви кажете, що реалізовували проєкти. Які вони були? 

— Назву найгучніші проєкти. Ми є засновниками простору “Тато.Hub”. Це простір відповідальних чоловіків, який спочатку відкрився у Краматорську, а потім розмережувався по всій країні. Це простір, який вирішує гендерне питання, питання розподілу домашніх обов’язків у сім’ях та навчає чоловіків рівності у відносинах.

Далі у нас був цікавий проєкт мапи громадського моніторингу водних об’єктів “EcoWater”. Ми розробляли IT-додаток  для перевірки громадськістю стану водних ресурсів по всій області разом з Департаментом екології Донецької ОДА та ПРООН.

І, авжеж, наші постійні щорічні риболовні заходи – “Риболовля заради миру”. Ми збирали дітей пільгових категорій і збирали військових. Кожний військовий набирав собі групу дітей, навчав їх, і ми проводили змагання. І це все відбувалося у фестивальному форматі на берегах річок. Це давало змогу військовим відчути близькість до дому, а дітям зрозуміти, що таке патріотизм, і чому військові взагалі у нас тут знаходяться.

Ми багато чого робили. Ми займались  адаптацією ветеранів АТО/ООС. У нас була база відпочинку у Лиманському районі. Вона була як база реабілітації. Влаштовували сплави по Сіверському Донцю. Збирали татусів з їхніми дітьми, і вони йшли разом у сплав, все робили разом, без жінок. Теж крутий проєкт. Багато цікавого було. 

— Повертаючись до 24 лютого 2022 року. Як зустріли цей день і коли зрозуміли, що потрібно починати допомагати людям?

— Десь об 11 годині ранку мною вже був створений чат координації області, в який увійшли усі спроможні організації, керівники департаментів ОДА, голови ОМС. Мабуть, о 5-6 годині у нас почались перші дії з подолання кризової ситуації. Ми вже домовлялись щодо подачі потягів для евакуації. Евакуація у нас почалась з 26 лютого. Була створена коаліція з місцевою, обласною владою та інститутами громадянського суспільства. І завдяки цьому об’єднанню ми витягнули евакуацію Донецької області так, як було потрібно. Я можу сказати, що у нас в області вона була злагодженою, вірно прокоординованою та систематичною.

— Ви казали, що вам вдалось евакуювати 380 тисяч людей за перші місяці. За який саме період? 

— Так, саме завдяки об‘єднанню зусиль громадянського суспільства, волонтерів і влади. Починаючи з 26 лютого, коли перший потяг пішов, і закінчуючи вибухом на Краматорському вокзалі. Після цього евакуацію було перенесено до Покровська. 

Після вибуху на Краматорську вокзалі на наступний ранок ми перейшли на автобуси, які почали вивозити людей автотранспортом.

— Ці евакуаційні заходи відбували повністю за вашої організації, або за співпраці з Донецькою ОДА?

— Так, це було разом з ОДА та іншими організаціями, які займались евакуацією. У мене було велике крило волонтерське по всій області. У кожній громаді були волонтери. 25 числа я усіх обдзвонив, а 26 числа майже усі волонтери вже вийшли на лінію залізничних вокзалів, починаючи з Лиману і закінчуючи Покровськом, Костянтинівкою. Вони допомагали людей координувати. Ми запустили гарячу лінію, де відбувалися консультації по відходу потягів, що з собою брати, що не брати. Ми домовились з віддаленими громадами, щоб комунальним транспортом треба було довозити людей до вокзалу. І потім ми координували посадку повністю. Тобто, у нас були свої волонтери на вокзалах, і завжди були представники від ОДА, які теж допомагали справлятися з екстреними моментами.

З перших днів ми та інші організації піднімали питання обов’язкової евакуації. І все ж таки нам вдалось з керівництвом ОДА донести це до Міністерства і цю програму прийняли. 

Ми думали, яким чином можна людей вивозити з області, бо ситуація погіршувалась з кожним днем. У нас по 18-20 тисяч людей виїжджали кожен день, об’єми евакуації були великі. І були випадки, що люди виїжджали, а потім повертались назад, хоча ситуація погіршувалась. І ми думали, можливо заборонити в’їзд в область, можливо хоча б тим, хто з дітьми. 

— І зараз ваші волонтери теж продовжують координувати евакуацію? 

— Так. Ми створили систему, в якій працюють організації спільно з Департаментом соціального захисту населення ОДА. Залишились гарячі лінії, на які поступають дзвінки, оператори записують у програмі, і кожен евакуаційник бачить, де людина. І вони вже можуть брати заявки з програми та вивозити. Усі данні потім централізовано поступають до ОДА, щоб вони розуміли, скільки людей і звідки евакуювали. З цього вони розуміють, скільки місць для розміщення готувати, скільки виплат і так далі. 

— Якщо говорити про гуманітарну допомогу, ви казали, що налагодили цей процес чи не найперші в області. Як це було? Коли й з чого почали?

— Починалось усе з купейних вагонів. Люди виїжджали. У нас були головні міста для евакуації – Львів, Хмельницький та Ужгород, потім доєднались інші міста. На місцях у нас були координатори, які поїхали туди з Краматорська одразу після початку вторгнення. Координатори домовлялись на місцях і звідти до нас йшла гуманітарна допомога потягами. Вони домовлялись зі знайомими з Польщі, або волонтери давали, або просто приносили люди. І до нас йшли завантажені купе на Донеччину. Така процедура продовжувалась близько двох місяців. Бо тоді багато людей допомагали Києву і вся увага концентрувалась на визволені столиці, нам приходилось вирішувати наші гуманітарні питання самостійно.

А потім вже я виїжджав за межі області та шукав гуманітарку, налагоджував нові контакти для допомоги населенню Донеччини. Першу об‘ємну допомогу нам надав  фонд “Здійснити мрію” Уляни Флишко. І вони порадили нам звернутися до World Central Kitchen. Ми звернулися, вони погодились з нами працювати. І наприкінці квітня у нас вже пішли перші вагони з їжею. “Укрзалізниця” давала нам вагони, вони завантажувалися і йшли на Донеччину вже планово. У нас були фасовані цехи, розгрузочні. Нам допомагали хлопці-військові, бо у нас не було ще вантажного транспорту.

Волонтери розвантажували, на складі все фасувалося і роздавалося людям. За гуманітарний напрямок з самого початку і по сьогодні відповідає Оніщенко Катерина, на той момент вона була директоркою Благодійного Фонду Едуарда Мкртчана. При заснуванні нашої Асоціації у нас був кістяк з шести організацій – це “Клуб Рибалок України”, “Точка доступу”, Фонд Едуарда Мкртчана, IT Cluster Donbass, ГО “Смарта”, Агенція розвитку та інновацій “Наш Краматорськ”. Потім кожен пішов і своїм шляхом, але основні  залишились, прийшли й нові. Зараз у нас нараховується, якщо не помиляюсь, 58 членів-організацій і 211 партнерів. 

— Як тоді роздавали гуманітарну допомогу?

— У нас були пункти видачі у кожній громаді області. Де не було хабів, волонтери виїжджали по селах та по малих містах і видавали допомогу прямо з бусів. Ми домовлялись з владою, щоб вони надавали нам приміщення.  Тобто ми працювали вже як мережа. І на той час надавали гуманітарну допомогу усім, хто її потребував. У нас не було категорій, нічого. Тільки через 3-4 місяці почали вводити, тому що великі об’єми, і почали заходити додаткові організації, які нам допомагали. Тобто ті, які допомагали Донеччині. А на той час ми були перші, хто працював з такими об’ємами допомоги.

На день видавалась величезна кількість допомоги. За період – з 10 березня до 31 жовтня 2022 року NGO WCK нам надало для дистрибуції більш ніж 15 тисяч тонн гуманітарної допомоги, яку ми зберігали, фасували та транспортували для видачі людям з усі куточки області.

— Скільки у вас волонтерів? 

— Зараз у нас, якщо беремо по всій Україні, це 442 людини. Якщо Донецька область, приблизно 127 осіб, але на активний період було близько 500 осіб. Ми ще займаємось і захистом прав волонтерів. Тому що зараз, навіть ухвалений Закон про волонтерство не дає захисту. Я вважаю, що ті волонтери, які дійсно працювали й працюють у межах цих територій, де проводяться бойові дії, заслуговують не тільки виплат та компенсацій по інвалідності, а й потребують чогось приблизно схожого на УБД (учасник бойових дій – ред.). Тому що робота, яку вони виконували й виконують, дуже важлива. І вони теж ризикують життям, і теж гинуть. Ця робота недооцінена, і, можливо, це аполітично сказано, але держава недооцінює труд саме цих людей. Тому що на рівні держави немає ще створеного нормального механізму по захисту прав волонтерів. І це дуже прикро. 

— Якщо пригадувати минулий рік, то з часом ситуація все ж трохи стабілізувалася. У ЗСУ були успіхи на фронті, евакуація продовжувалась, люди трохи заспокоїлись. З урахуванням цього, як ви працювали вже у другій половині або під кінець 2022 року? Чи відбулись зміни в організації допомоги?

— У нас продовжується координація евакуації, продовжуємо видавати гуманітарну допомогу через органи місцевого самоврядування. Наш співробітник став співробітником World Central Kitchen, щоб було легше працювати з ними, це вже наші внутрішні моменти. 

Продовжуємо мобільні виїзди, розвозимо гаряче харчування. Проводяться виїзди у прифронтові громади, у деокуповані громади. Ми допомагали й Луганській області, коли це було ще можливим. Зараз продовжуємо допомагати жителям Луганщини, але вже через хаби громад. Ми через офіційні органи надаємо їм гуманітарну допомогу, а вони вже видають громадянам. Продовжуємо виїзди мобільного харчування туди, де багато руйнувань. Ця робота вже розподілена з World Central Kitchen, десь ми координуємо, а десь вони самостійно працюють.

Наша Асоціація  взяла на себе моніторинг по області запитів та викликів, що людям потрібно, що відбувається, які проблеми.  Моніторинг ведеться через запити інформації у локальних організацій, а також через системне опитування волонтерів.  Потім цю інформую ми порівнюємо з інформацією від ВА та ОДА. 

“Клуб Рибалок України” зараз знаходиться у семи областях країни, але Донецька область залишається у пріоритеті. І ми побачили, що на Донеччині просідає  момент родин з дітьми. І так, як ми займались цим до повномасштабної війни, ми вже  більше пів року працюємо у напрямку допомоги сім’ям з дітьми – це підтримка, надання психологічної допомоги, проведення заходів у наших хабах, вирішення проблем разом з сім’ями.

Зараз ми бачимо, що дуже просідає освіта. У когось немає ноутбуків, у когось немає Інтернету. Наразі при підтримці Міністерства освіти та UNICEF нами ведуться переговори, що до створення крутих навчальних просторів базової освіти у гібридному форматі в Донецькій області, авжеж з забезпеченням безпекової складової.

Займаємось мобільними бригадами психологічної допомоги та екстреної підтримки. Тобто поступають дзвінки, і ми ці проблеми намагаємось закривати. У нас багато волонтерів, які займаються “гарячими громадами”, наприклад, ближче до Маріїнки. Там залишилось небагато людей, але вони потребують допомоги. Їм привозять воду, їжу. 

Допомагаємо місцевій владі. Наприклад, зараз працює Об’єднання волонтерів Краматорська, вони “вийшли з нас”, можна сказати. І вони допомагають місцевій владі, іншим організаціям. І ще ми робимо виїзди “після прильотів”, як кажуть. Наприклад, коли бомба зруйнувала живий дім у Краматорську, наші волонтери вже були на місці через 15 хвилин і допомагали розбирати завали.

— Чи очікуються якісь нові проєкти? 

— Так, звичайно. Ми бачимо, що вже зараз треба думати про момент відновлення. Тому ми ініціювали створення Ради відновлення при Донецькій обласній державній адміністрації, зараз чекаємо від них відповіді.  Це такий орган, який буде займатися планами на відновлення Донеччини. Організації “Клуб Рибалок” та “Точка доступу” стали ініціаторами створення такого дорадчого органу. І у нього ми теж увійдемо, якщо створиться.

— У разі створення такої Ради, будете займатися обговоренням та складанням планів з відновлення Донеччини?

— Плани з відновлення Донеччини – комплексні. І вони повинні вже зараз розроблятись. Тому що війна закінчиться, ми переможемо однозначно. І ці плани вже повинні бути на той момент. Якщо їх не буде, це займе ще час, а ми розуміємо, що це люди, і це все не один день. Тому ми повинні на кінець війни вже мати їх на руках і просто почати працювати.

— Якщо казати про перспективи, які вони?  

— Евакуація, гуманітарна допомога, робота над відновленням області, відновлення освітніх процесів у області, мобільні бригади психо-соціальної допомоги, допомога дітям і пріоритетний напрямок – згуртованість у громадах, проведення згуртованих діалогів між тими, хто залишився на місцях, хто виїжджав і між місцевою владою. Громади потрібно об’єднувати, щоб вони могли працювати над відновленням своїх територій вже сьогодні. Бо зараз сваритися не можна. Треба єднатися і працювати над відновленням області, над кожним кроком до перемоги, тому зараз цим і займаємось. 

***

У разі потреби звернутися до благодійного фонду “Все буде добре — Україна” можна у Facebook або Telegram.