Кожен день у дорозі: як волонтерка з Красногорівки вже понад рік допомагає жителям Донеччини

Ольга розповідає, що 22 лютого 2022 року вони закінчили ремонт у своєму новопридбаному будинку в селищі Велика Новосілка. 23 лютого вона зареєструвала ФОП, бо виграла грант на виробництво власної пастили та яблучних чіпсів та бажала почати власну справу. Але вже наступного дня життя докорінно змінилося

З перших днів допомагали людям на Донеччині

Що таке війна, Ольга з родиною зрозуміли ще у 2014 році, коли проживала в Донецьку. Волонтерка згадує, як закінчила Донецький національний університет імені Стуса та почала працювати юристкою в одному з місцевих банків. Але через окупацію міста терористами та початок бойових дій довелося покинути Донецьк та шукати більш безпечне місце. Родина виїхала до Волноваського району тільки з одним пакетом власних речей, сподіваючись, що все зможе швидко закінчитися. Але, як виявилося, це був тільки початок.

Осівши на новому місці, Ольга разом із чоловіком почали працювати в комунальних підприємствах та у фермерському господарстві. За деякий час до повномасштабного вторгнення чоловік виїхав працювати за кордон у Чехію на заробітки, а Ольга виграла грант на виробництво пастили та яблучних чіпсів. Родина змогла придбати домівку у Великій Новосілці, за декілька днів до повномасштабної війни закінчила робити там ремонт. Але вмить усе змінилося.

Після повномасштабного вторгнення росії, чоловік Ольги, який тоді був в Україні, записався до територіальної оборони, а пізніше долучився до лав ЗСУ. Ольга ж почала думати, як почати допомагати людям. Її мама та сестра зі своєю родиною залишалися в Маріуполі та вже за декілька днів опинилися в блокаді. Оля ніяк не могла зв’язатися з рідними, не могла допомогти чи приїхати туди. Щоб узяти себе до рук та не збожеволіти, Оля почала волонтерити.

«Волонтерство мене рятувало. Якось мама змогла подзвонити з Маріуполя та сказала, що продуктів вистачить їм тільки на один-два дні. Я дзвонила в різні фонди, у Червоний Хрест, намагалася їх врятувати, але це не вдавалося. Це було жахіття. І я почала волонтерити на місці. У перші дні ми виїхали з Великої Новосілки в село Ялта Волноваського району. Там зустрічали людей із Волновахи, з Маріуполя, допомагали знаходити їм харчові продукти, матраци, одяг. Усе робили тоді гуртом», — пригадує Ольга Семібратова.

У такому темпі Оля працювала до 18 квітня. А потім подзвонив чоловік, який уже перебував на фронті, та закликав її виїхати з Ялти через можливий прорив ворога. Жінка перебралася до селища Софіївка Дніпропетровської області.

«На рідних жигулях вивезла дитину, маму, яка приїхала з Маріуполя та тітку. Тут я зареєструвала благодійну організацію «Благодійний фонд «Сила жінки» й ми почали допомагати переселенцям. Тоді я виграла грант, і ми облаштували соціальну пральню для переселенців, бо в багатьох будинках не було можливостей для прання», — пригадує Ольга.

З часом волонтери благодійної організації почали співпрацювати з міжнародними організаціями. Це давало змогу отримувати гуманітарну допомогу та завозити її у Великоновосілківську, Комарську та Вугледарську громади. Тоді вдавалося охопити велику кількість людей. Тільки в Комарській громаді, розповідає Ольга, волонтери забезпечили 4000 осіб.

«Дуже важко, але як можна інакше?»

У жовтні минулого року Оля повернулася з Софіївки до Ялти. Звідси й далі організовує доставлення гуманітарної допомоги населенню.

«Зараз ми їздимо до Великоновосілківської, Комарської громади, до мого рідного міста — Красногорівка. Максимальна допомога йде саме на це місто, ми покриваємо його повністю. Кожна людина там отримує харчові продукти та будівельні матеріали. Невдовзі будемо допомагати ще й водою», — розповідає Ольга.

Для розвезення гуманітарної допомоги Ольга використовує причеп до Жигулів, а іноді їздить на броньованій машині з Білими янголами. У благодійній організації на постійній основі працює пʼятеро людей, але Ольга зізнається, що в гарячі точки їздить одна. За час роботи бували за крок до небезпеки. Волонтерка згадує, як в один день у неї трапився «другий» День народження:

«Одного разу ми роздавали гуманітарну допомогу в Красногорівці. Нам сказали, що є ще люди з інвалідністю, які прикуті до ліжка. Ми поїхали до них, і там у нас поцілила авіаційна ракета. Приліт був перед машиною, але якось Господь уберіг, що ракета поцілила в 4-х метрах від нас, і вона потрапила в бордюру. Й осколки відлетіли назад, а не вперед. Це був «другий» День народження».

Харчовими наборами благодійному фонду допомагає World Central Kitchen, а організація «Людина в біді» — будівельними матеріалами та засобами гігієни. Нещодавно фонд «Сила жінки» виграв грант, на кошти якого самостійно зробить закупівлю. На дорогу волонтери вже витрачають власні кошти.

Окрім допомоги цивільним мешканцям, благодійна організація влаштовує збори для військових, допомагає їм отримувати потрібні речі за запитами.

Ольга зізнається, що волонтерити понад рік дуже важко.

Вона майже не бачить свого маленького сина, ризикує кожного дня власною безпекою, але по-інакшому просто не може:

«Як можна інакше, коли в країні війна? У нас зараз п’ять волонтерів на постійній основі. Але дуже тішить, що, коли приходять вантажі, а це 30 тонн, то приходять допомагати розвантажувати місцеві. Це може бути не їм гуманітарна допомога, але вони все одно допомагають. Приходить дідусь, якому вже за 70 років. Ми просимо, щоб він відпочивав. Але він не погоджується і працює з усіма».

У кожну поїздку до прифронтових територій відчувається біль людей, каже Ольга. Це важко витримати психологічно. Важкості додає і брак прямого фінансування, тому треба постійно думати, звідки долучити більше допомоги від людей.

«Психологічно я вже не можу зупинитися. Я беру вихідні, але в ці дні відчуваю, що живу даремно», — каже Оля.

Волонтери благодійної організації не думають зупиняться і вже планують нові проєкти на майбутнє:

«Будемо писати гранти. Хочемо на постійній основі запустити майстер-класи для діточок, ми вже їх тричі проводили. Робили піцу, паски для військових, проводили арттерапія. Дітям зараз найважче, адже в них просто забрали дитинство. Дуже хотілося б працювати за напрямом гендернозумовленного насилля, від цієї війни постраждало багато жінок… Дуже прикро, що в добі тільки 24 години. На все не вистачає часу», — каже Ольга Семібратова.

Волонтерка планує за можливості відкрити й притулок для тварин, у яких немає домівки. Таких дуже багато на прифронтових територіях. Волонтери намагаються постійно їх підгодовувати. Трьох тваринок Оля вже приютила до себе.

Ольга вбачає велику важливість своєї роботи та роботи команди. Адже так вони допомагають людям у їхній біді. А надалі команда планує долучитися і до процесу відбудови країни.

***