"Війна забрала брата та другий дім": як волонтерка з Луганська допомагає ЗСУ та переселенцям

Оля Жидкова у Луганську працювала директором однієї з торговельних організацій, та після окупації міста разом з родиною переїхала у Сєвєродонецьк. Здавалося, що тут можна побудувати нове життя, та повномасштабне вторгнення усе змінило. Після окупації Сєвєродонецька Ольга переїхала до Івано-Франківська, продовжила займатися евакуацією маломобільного населення з Донеччини та Луганщини, а також допомагати підрозділу, де служив її рідний брат Андрій Жидков. Детальніше про це читайте вже у матеріалі 

З початку повномасштабного вторгнення рф займалась волонтерством 

Оля розповідає, виїхала з Луганська вже після його повної окупації. Брат Андрій виїхав раніше, а вона змогла вивезти скрізь ворожі блокпости цінні речі багатьох своїх знайомих, важливі жорсткі диски з інформацією та документи.

“Мене як жінку тоді не перевіряли. Мені було це легко. Багато чого я привезла. Люди виїжджали без документів, а я їх привозила. Я не боялася. Потім купили житло у Сєвєродонецьку і там вже почали жити”, – пригадує Оля.

Одразу після вторгнення Оля долучилась до команди волонтерів. Так почалась допомога населенню з харчовими наборами, гігієною та евакуацією. Її брат Андрій у перший же день долучився до територіальної оборони для захисту Батьківщини. Тоді Оля почала допомагати брату із забезпеченням. У цьому її підтримували й інші небайдужі люди.

Жінка також долучилась до благодійного фонду “Восток SOS” та почала працювати координаторкою. У Сєвєродонецьку Оля перебувала майже до моменту самої окупації, коли вже не було води, газу та електрики. Виїхати вдалось 20 квітня, коли росіяни почали заходити до міста.

Продовжувала допомагати ЗСУ

Оля виїхала до Івано-Франківська. Тут продовжила працювала координаторкою “Восток SOS”, займалася евакуацією маломобільного населення та підтримувала забезпеченням підрозділ брата. Та нещастя родину не оминуло. 

4 листопада 2022 року Андрій Жидков загинув під Ямполем через ворожий артобстріл. Позивний “Прєпод” в Андрія був не просто так. До повномасштабного вторгнення він був науковцем, працював проректором Східно-Українського національного університету. З першого дня пішов захищати свою державу. Був молодшим лейтенантом, командиром взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти військової частини А7039.

Андрій був кандидатом технічних наук. Його любили та поважали студенти, колеги, обласна адміністрація. Оля розповідає, Андрій був медійною людиною – виступав на телебаченні, давав інтерв’ю. У нього був “білий квиток” і спочатку його дуже не хотіли брати на службу. Але відмовити не змогли.

“Він дуже вмотивований. Був інклюзивним громадським радником на Луганщині. Ми разом займалися питаннями інклюзії. Тому я й обрала напрямок маломобільних людей, коли займаємось евакуацією людей з “Восток  SOS”, – говорить Оля.

Оля продовжила допомагати підрозділу свого брата. Адже тільки так можна наблизити перемогу України.  Якщо спочатку це були просто донати, то потім – великі проєкти для допомоги військових.

 

Наприклад, “Зігрій долоні ЗСУ”. Завдяки йому тисячі захисників та захисниць отримати хімічні грілки для рук та ніг, шкарпетки, термобілизну, туристичні газові грілки та окопні свічки. Станом на кінець лютого вдалось зібрати понад 250 тисяч гривень. Усі гроші пішли на забезпечення військових у зимових умовах. 

“Зараз їде остання партія з цього проєкту. А наступна його стадія – це такий собі ребрендинг ми зробимо, це “Очі ЗСУ”. Ми будемо замовляти монокуляри, біноклі, усе для оптики. Будемо готуватися до запитів хлопців та дівчат, збирати, закупати, відправляти. Люди нам довірять та допомагають. Одна жінка нам задонатила 60 тисяч. У неї син, Сергій Євтушенко, теж загинув під Золотим. Вони з моїм братом разом служили. І вона вирішила нам постійно допомагати”, – розповідає Оля. 

Евакуація маломобільного населення та відновлення пансіонатів 

Оля продовжує бути координаторкою організації “Восток SOS” на Івано-Франківщині. Велику частину її діяльності займає пошук та відбудова будівель в області для розміщення евакуйованих з гарячих точок маломобільних українців.  Зокрема, це старі будівлі при лікарнях, які довгий час пустували. Ремонтні роботи проходять коштом  “Восток SOS”, будівлю у користування організації надають міські адміністрації. Зараз працюють вже три такі будівлі, у селах Більшівці, Блюдники та Лисець, четверта у Калуші – на стадії ремонту.

“Це літні люди з Донеччини та Луганщини, яким нікуди повертатися. Вони доживають тут свого віку. У нас таких в області до 500 людей. Але кожного дня їх стає більше, а дехто… помирає. Розумієте, молоді зможуть пересидіти, а потім повернутися та відбудувати там. А літнім людям це може бути не під силу. У кожному такому будинку облаштовуємо приблизно до 60 місць”, – розповідає Ольга Жидкова. 

Евакуаційними заходами організація “Восток SOS” займається разом з благодійним фондом “Ангели спасіння”. Станом на початок березня, за рік повномасштабного вторгнення, зі сходу України вдалось евакуювати 46 тисяч осіб, з яких 4,5 тисячі – це маломобільні. 

“Наші евакуаційні бригади – герої. Вони доїжджають туди, куди ніхто не доїжджає, та забирають лежачих людей. А ви ж розумієте, за ними потрібен постійний догляд. Цим займаються молоді люди, які понесуть стареньку бабусю на руках, змінять підгузок, нагодують”, – говорить Ольга. 

За словами Ольги, евакуація відбувається без списків. Волонтери прибувають у населений пункт, дізнаються, хто залишився, пропонують виїхати та з отримання згоди допомагають цивільним покинути небезпечний населений пункт. 

“Це наш біль. Літні люди нікому не потрібні. Вони приїжджають з психологічними травмами. Їм потрібні консультації психолога, речі гігієни, годування. Це велике навантаження на бюджет громади. Не всі готові. Але ми домовляємось, ремонт робимо за наші кошти, а громади чи адміністрації надають працівників та забезпечують старих надалі”, – пояснює Ольга.

Зараз Оля планує проєкт, завдяки якому вдасться зберегти памʼять про старців з Луганської та Донецької областей.

“Ці люди виїхали з рідного краю. Вони тут помирають. І на їх могилі є тільки дата народження та дата смерті. А між ними – нічого. І ми хотіли б проїхати нашими пансіонатами, нашими шелтерами та пофотографувати наших старців, взяти у них невеличкі інтерв’ю, а потім видати книгу”, – розповідає Оля. 

Навіть якщо проєкт Олі не отримає грант, вона планує все одно реалізувати цю надважливу ідею. Разом з книгою планується фотовиставка та створення вебсайту, де про кожного та кожну буде історія. 

“Вони навіть не вивезли свої фотографії. І на могилу нам нічого взяти. А вони ж життя прожили! Кожен з них по 70 років або більше. Кожен з них – культурна спадщина нашого регіону”, – зазначає Оля.  

Такий проєкт буде реалізовувати з відомим фотографом Олександром Плаксіним. Оля вірить що так вдасться зберегти більше пам’яті про наших громадян. 

“Старші – важкі люди. Та це наша задача – допомагати їм, щоб їх останні роки пройшли у спокої. І знаєте, вони сваряться,  миряться і навіть одружуються! Одна пара одружилась у Більшівцях, а їх на двох більше як 150 років”, – каже Оля. 

Як допомогти? 

Якщо у вас є можливість допомогти Олі у її діяльності, ви можете скористатися реквізитами: 

Волонтерська карта МОНОБАНК (Ольга Жидкова):

5375411421816989

***