Сила єдності українок: як волонтерки допомагають переселенкам зі сходу
Багато людей зі сходу України через війну та окупацію їхніх населених пунктів росією були вимушені терміново тікати в безпечніші міста і знаходити там тимчасовий прихисток. Вони мали можливість взяти з собою мінімум речей, а іноді й взагалі через руйнування домівок їхати з тим, в чому були та що мали на той момент у руках. “Східний варіант” розповідає, хто допоможе жінкам у таких ситуаціях.
Під час повномасштабної війни з’явилась велика кількість організацій, які приймають та збирають гуманітарну допомогу, а також займаються роздачею та доставкою її до сімей переселенців. Окрім ГО та благодійних фондів, небайдужі українці також долучаються до зборів та допомагають як одягом, продуктами та предметами побуту, так і фінансово.
«Канал допомоги коліжанкам» займається тим, що зводить між собою волонтерок і жінок, які мають потребу в одязі. Канал вже допоміг понад 70 жінкам. Найбільше запитів отримують від переселенок з Луганської та Донецької областей, зокрема Маріуполя.
«Східний Варіант» поговорив з засновницею ініціативи Марією Максимович про те, як формулювати запит на допомогу, якщо ви її потребуєте, що в першу чергу потрібно переселенцям та чому не ок віддавати те, що самому не потрібно.
«Трапляється одяг дуже “різної” якості: непоправний, з дірками та просто дуже старий»
Мария МаксиМарія Максимович — корінна киянка, яка до початку повномасштабної війни мешкала на лівому березі Києва. Займалась приватним підприємництвом: мала клінінгову компанію, та маленький б’юті-рум, де особисто працювала майстром депіляції та бровісткою.
Дівчина не сприймала всерйоз новини про загрозу вторгнення росії аж до ранку 24 лютого.
«Близько 6 години почали телефонувати мої прибиральниці та запитувати, чи виходити їм на роботу. Я всім відповіла, що виходити: “Війна війною, а ми працюємо”. Потім я по черзі зв’язувалась з нашими клієнтами — адміністраторами торгових центрів і почула, що вони закриті, бо у країні війна, бомблять Харків», — пригадує Марія.
У перший день війни дівчина ще встигла забрати печатки та документи з офісу з іншого кінця Києва, а вже вночі, з 24 на 25 лютого, в сусідній будинок з тим, де жила Марія, поцілила ракета.
«Я почула сильний вибух, дуже злякалась і визирнула у вікно. А там люди, як мурахи, вибігали з будинків із собаками, з речами й прямували до укриття.
Ми почали думати, йти чи ні, і я зрозуміла, що немає такого укриття, яке врятує тебе від масштабної руйнації. Залишились вдома», — продовжує Марія Максимович.
Другу таку ніч сім’я дівчини не захотіла переживати й вирішили їхати з міста. Між Полтавою та Хмельницьким обрали останнє. Виїжджали дванадцять людей, з двома котами та трьома собаками.
Перші дні по приїзду Марія постійно читала новини в Телеграмі, дивилася телевізор: давалось взнаки хвилювання за старшу сестру, що лишилась в Ірпені. Але довго нічого не робити майбутня волонтерка не могла.
«Перше, що нам запропонували, — плести сітки. Я зрозуміла, що це не для мене. Ти начебто й допомагаєш, але зав'язав пару бантиків, йдеш пити чай, і потім знову. Для такої роботи є пенсіонери та діти», — ділиться Марія Максимович.
Тоді дівчина почала зв’язуватись з волонтерами, які у Хмельницькому допомагають з речами. Відвідавши кілька гуманітарних штабів, Марія була розчарована якістю одягу, що там побачила.
«Я не знаю, в якому морально пригніченому стані мають бути люди, щоб вони ці речі взяли та сказали “спасибі”. Трапляється одяг дуже “різної” якості: непоправний, з дірками й просто дуже старий. Я в цьому всьому побула і зрозуміла, що, якщо хочу допомагати, то маю це робити особисто», — пояснює волонтерка.
Приблизно в цей час Марія побачила пост блогерки Ксюші Манекен про те, що вона хоче віддати власні речі переселенцям. На цей пост відгукнулося багато людей з різними потребами, яким речі блогерки підійти просто не могли. Тоді волонтерка вирішила взяти 7 жінок з коментарів і спробувати допомогти їм адресно.
«При цьому своїх речей у мене не було, я теж бігла лише з валізою. Тоді я відкрила збір в своєму Інстаграмі. Відгукнулось багато моїх знайомих, навіть однокласників. Зібравши потрібну суму, я поїхала і купила все нове. Дівчата були дуже задоволені», — захоплено ділиться Марія.
«Допомагаємо не однією футболкою»
Після цього Марії Максимович почали писати жінки, яким необхідна була допомога речами. Лише за перший тиждень вона отримала близько 30 повідомлень. Тоді у дівчини й з’явилась ідея Телеграм-каналу «Канал допомоги коліжанкам».
Умови для отримання допомоги в ньому прості:
- Надіслати Марії, як адміністратору каналу, свій запит з короткою інформацією про себе, чого саме потребуєте, розмірами (якщо це одяг/взуття) та контактними даними для відправки.
- Марія коригує та уточнює запит, опісля публікує його в Телеграм-каналі.
- Всі інші, хто може допомогти, бачать це повідомлення і безпосередньо контактують з тим, хто потребує допомоги: відправляють речі, домовляються, що підходить, а що ні.
- Коли людина отримала допомогу, вона має написати, чи виконаний її запит повністю, чи частково.
- У випадку, якщо переселенець отримав все, що необхідно, його запит з каналу видаляється. Важливо: при потребі людина може знову звернутися за допомогою.
Формулювати свій запит Марія просить максимально точно, уникаючи вітань та слів ввічливості.
«Скажу відверто: перші два тижні я відповідала людям довгими повідомленнями, співчувала. Але потім я просто не встигала. Коли є чіткий запит, волонтери одразу бачать та оцінюють, можуть допомогти чи ні. Намагаєшся максимально не витрачати нічий час», — підтверджує дівчина.
Волонтерці, яка хоче взяти «замовлення» переселенки, на його обробку дається 10 днів. Коли цей час минає, Марія починає питати безпосередньо людину, що подала запит на допомогу, допомогли їй чи ні. Якщо допомога надійшла лише частково, дівчина просить відредагувати запит, щоб опублікувати його повторно.
«Запитів буває настільки багато, що я сама в них гублюся. Тому максимально прошу тих, хто їх лишає, нагадувати про себе. У такому випадку я дублюю ці запити, щоб волонтери бачили, що потреба ще існує», — пояснює Марія Максимович.
Як каже Марія, серед підписниць каналу є і ті, хто допомагає самотужки, і ті, хто ще волонтерять в гуманітарних штабах, там беруть потрібні речі та відправляють за запитами з каналу.
«Не можу не згадати дівчину-волонтерку Аню з Києва. Вона максимально ловить усі запити та надсилає людям дуже багато речей», — з вдячністю говорить Марія.
Окрім ведення каналу, Марія також продовжує волонтерити. Зазвичай «бере в роботу» кілька прохань і їде скуповуватись. Своїх речей, придатних для того, щоб роздати, у дівчини не лишилось:
«Коли я періодично їздила до Києва, то туди була порожня валіза, а назад приїжджала з повною і все роздавала».
«70 жінок — це не велика цифра, але ми намагаємося допомогти не однією футболкою. Якщо відправляємо, то так, щоб людина сказала, що їй більше нічого не потрібно», — наголошує Марія Максимович.
Запити до «Каналу допомоги коліжанкам» досі надходять щодня. У середньому Марія отримує 3-4 запити.
«У квітні мені могли й 20 людей за день написати. Зараз потреба трохи вщухає: хтось одержав грошову допомогу від держави, хтось — від інших волонтерів. Але сезонність змінюється, і ближче до осені може з’явитись багато запитів на теплі речі», — розмірковує волонтерка.
«Біженкам підбори не потрібні»
У межах «Каналу допомоги коліжанкам» волонтерки допомагають в основному жіночими/дитячими речами та взуттям. Але є запити й на дрібні побутові прилади, посуд: праски, фени, каструлі, сковорідки. Також люди просять побутову хімію, засоби особистої гігієни, постільну білизну, рушники. Останнім часом почастішали прохання щодо допомоги їжею тривалого зберігання: консервами, крупами.
«Багато жінок виїхали всією родиною з бабусями та дідусями. Тому з’явилися запити на чоловічі речі, дорослі памперси та пелюшки, загалом на засоби, які потрібні людям з інвалідністю. Пару разів просили ліки, але, на жаль, у нас немає зв'язку з тими, хто постачає медицину», — розповідає Марія.
За негласним правилом каналу, дитячі речі надсилають лише нові.
«У мене є така фішка: коли я відправляю допомогу і знаю, що в сім’ї є дітки, завжди намагаюся покласти туди кіндер або ще щось, щоб трохи підняти настрій дитині», — посміхається дівчина.
Марія наголошує, що вона намагається не працювати з фінансовими запитами: не хоче брати на себе відповідальність. Підписницям каналу вона також радить купувати та надсилати речі, аніж допомагати грошима.
«Багато жінок вимушені були переїхати до сіл та навіть просили не надсилати гроші, бо там все одно немає, де купити одяг», — стверджує волонтерка.
Основна порада від Марії для тих, хто хоче доєднатись до каналу і допомагати жінкам-переселенкам, — надсилати речі згідно з запитом:
«Більшість жінок, які звертаються, пишуть конкретно, що їм потрібно. Вони просять небагато, аргументуючи це тим, що не знають, що буде завтра і, можливо, знову доведеться кудись їхати. Також мало хто має достатньо місця і меблів, щоб зберігати велику кількість речей».
Також дівчина просить з розумінням ставитись до ситуації ВПО і не намагатись розвантажити свою шафу, надсилаючи нікому не потрібні речі.
«Ще коли створювала канал, я попереджала дівчат-волонтерок, що біженкам підбори не потрібні, їм нема, куди їх носити. Люди хочуть максимально простий, зручний одяг та взуття», — підтверджує Марія.
У своїй практиці Марія ніколи не стикалась з невдячністю від людей, що отримали допомогу, чи упередженим ставленням у дусі «нам всі винні»:
«Всі дякують, скидають фотозвіти з задоволеними дітьми, яким надіслали іграшки. Люди не сприймають допомогу, як належне, вони реально вдячні на 200%. І завдяки цьому хочеться допомагати ще більше».
За словами дівчини, волонтерство приносить користь і їй самій. До цього вона мучилась почуттям провини, адже перебуває у відносній безпеці, а в інших частинах України помирають люди. Марія впевнена, що тільки коли почала регулярно допомагати, то по-справжньому дозволила собі жити.
Якщо ви жінка-переселенка, яка потребує допомоги, або самі хочете стати волонтеркою, приєднуйтесь до «Каналу допомоги коліжанкам» в Телеграмі
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
4330
