Вертеп на сході України — забута традиція чи майбутній тренд?
Давні українські традиції з роками набирають шаленої популярності. Вишиванка стала повсякденним одягом, українська пісня лунає з усіх радіостанцій, а вечорниці — це модна вечірка підлітків. Але чи поширюється цей тренд на традиційний український вертеп? Чи пам’ятаєте ви що це таке і коли востаннє ви його бачили на вулицях українського міста?
Вертеп — це мандрівний театр. Зазвичай учасники вертепу мандрують не країнами світу, а від хати до хати у своєму місті чи селищі. Не так масштабно, але не менш цікаво. Кожен з учасників такого театру може обрати для себе роль та показати в ній всю свою креативність та талант.
Головною ідеєю вертепу є прославлення Бога. Це роблять завдяки яскравому театральному дійству та комічному відображенню побутового життя. Вертеп завжди розказує один сюжет: цар Ірод дізнається від волхвів та трьох царів, що народився Христос, претендент на його престол. Він кличе воїнів і наказує вбити усіх дітей у Вифлеємі віком до 2 років. За такий страшний злочин Смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода у постановці, з піснями та танцями прославляють новонародженого Ісуса.
Найперші вертепи виглядали досить незвично — це був пересувний ляльковий театр. Він виглядав як дерев’яна коробка з кількома поверхами. На третьому та другому поверсі показували різдвяну драму, а на першому — короткі комедійні вставки, аби розважити авдиторію. Традиційно ці поверхи символізували “підземелля", "небо" і "земля". В одній виставі могло бути до 40 ляльок, а керувала ними лише одна людина, її називали вертипувальником.
Сьогодні вертеп інший. Це яскравий та гучний театр. Тут актори проявляють свою фантазію та креативність, а ще взаємодіють з глядачами. Але ця інтерактивність та сучасність повинна поєднуватись з певними правилами:
📌 Вертеп має прославляти народження Ісуса
📌 Сценарій та герої завжди є традиційними. Наприклад, Ангел, Пастушки, Три Царі, Жид, Чорт та інші.
📌 Вертеп супроводжується піснями, зазвичай колядками
Вертеп часто можна побачити на заході України та рідше в інших регіонах. Він лише починає завойовувати популярність серед молоді. Чому так? На підготовку вертепу йде багато часу. Потрібно знайти команду, написати та вивчити сценарій, знайти костюми. Саме вертепування ж може тривати до місяця.
Ці виклики щороку приймають студенти Української академії лідерства — річної програми всебічного розвитку для випускників шкіл та студентів перших курсів. Щороку молодь в п’яти містах України присвячує два місяці навчання для підготовки та показу вистави. До прикладу, студенти Маріупольського осередку цього року за три дні відвідали Бердянськ, Мелітополь та Генічеськ. Більшість жителів Приазов’я бачили вертеп вперше.
Галина, жителька Мелітополя, ділиться:
«Я бачу таке вперше! Це дуже класно та яскраво. Приємно, що українські традиції продовжують жити у нашому суспільстві. Ваша команда показує гарний приклад, приїжджайте частіше».
Для студентів Української академії лідерства вертеп став чудовою пригодою. Яна Трофімчук, з Рівного, вертепувала цього року вперше:
«Я дуже люблю українські традиції, музику та літературу. Але ніколи не брала участі у вертепі. Важко було знайти охочих в рідному місті. Тому за ці кілька днів у ролі чорта я відірвалась на повну. Мене дуже зарядив вертеп. Люди у всіх містах відкриті та щирі, іноді радіють, як діти. Одні з найкращих спогадів!»
Для Віталія з Львівщини цьогорічне вертепування стало особливим:
«Раніше я вертепував у своєму рідному селі Підгірному, що розташоване у Львівській області. Там я був одним з мудреців. Цього разу в Академії я також мудрець, тільки в дещо осучасненому форматі: мудрець-військовий. Адже військові — це люди, які так само несуть дар під назвою мир. Якщо на заході України вертеп — це всім звичне явище, то вертепуючи Приазов‘ям люди сильно йому дивувались, адже багато хто бачив таке дійство вперше. Круто, коли розумієш, що давні українські традиції не забуваються і ми маємо можливість поширювати їх і сьогодні».
Вертеп — це весело та цікаво. Він викликає позитивні емоції у вертепувальнків та глядачів та ще надовго залишається у спогадах. Але через специфіку цього жанру та певні історичні події він поки що залишається забутою традицією, про яку часто згадують бабусі з дідусями.