Пережили три евакуації: історія порятунку Луганського драмтеатру

За даними Міністерства культури та інформаційної політики, 388 культурних пам’яток зазнали руйнувань за час повномасштабного російського вторгнення. Зокрема, на Луганщині постраждали 60 закладів культури та історичних пам’яток: 14 з них розбиті вщент, ще 47 отримали серйозні пошкодження. Більшість з будівель зруйновані на 70-90 відсотків.

Одним із символів злочинів росії не тільки проти культурної спадщини, а, головним чином, проти людяності, став авіаудар по Маріупольському драмтеатру. Таку ж долю спіткав і Луганський обласний український музично-драматичний театр, що з 2014 року базується у місті Сєвєродонецьку: у червні 2022 року його цілеспрямовано обстріляли окупанти. 

«Східний Варіант» поговорив з директором та художнім керівником театру Сергієм Дорофєєвим про переїзд до Сєвєродонецька, роботу в молодому колективі та схильність українського театру до експериментів.

«Нам не було, коли грати, а було, коли ставити»

У 2021 році Луганському обласному українському музично-драматичному театру виповнилося 80 років, з яких він тричі пережив евакуацію. Створений у серпні 1941-го року для обслуговування Закавказького фронту під час Другої Світової війни, театр спершу базувався в Харкові, який згодом, у жовтні, був окупований. Лише у 1944 році творчий колектив перевезли до Луганська, тодішнього Ворошиловограда.

У радянські часи Луганський український театр не мав свого приміщення і  працював разом з театром російської драми: один тиждень показували українські вистави, інший тиждень — російські. Це тривало аж до проголошення незалежності. У вільній Україні Луганський український муздрам отримав власну будівлю на вулиці Оборонній і швидко став улюбленим театром для луганського глядача. 

«Коли говорять, що Луганськ російськомовний, врозріз цьому можна сказати, що Луганський український театр був набагато популярнішим за Луганський російський театр», — стверджує нинішній директор та художній керівник Луганського українського музично-драматичного театру Сергій Дорофєєв.

Так тривало до 2014 року. Після тимчасової окупації Луганська та частини Луганської області квазіутворенням «лнр», на підконтрольну Україні територію Луганщини перемістились тільки 6 закладів культури. Серед них був і Луганський український музично-драматичний театр у складі директора, бухгалтерки та одного актора. 

«Інші обласні театри — російський театр і театр ляльок — залишилися на окупованій території. Більше того, в окупації залишилася і третина нашого колективу. Частина поїхала до росії, інша частина роз'їхались територією України», — згадує Сергій Дорофєєв.

Новим домом для театру стало місто Сєвєродонецьк. До того часу в місті існував муніципальний театр, що підпорядковувався міському бюджету. Але у тому ж таки 2014 році через фінансові складнощі місцева влада прийняла рішення про його закриття. Колишнє приміщення місцевого театру пустувало, і у липні 2015 року  його повернули за призначенням, але вже театру-переселенцю. 

За словами директора Луганського театру Сергія Дорофєєва, багато людей об’єднували ці події, які ніяк не пов’язані між собою:

«Процес ліквідації сєвєродонецького театру почався ще в січні 2014 року, коли про війну ще не йшлося. А наш театр переїхав до Сєвєродонецька тільки в грудні. Ми фінансуємося з бюджету області, яка утримувала театр всі ці роки, і до сьогодні продовжує це робити».

Будівля, яку отримав Луганський український театр у спадок від попередника, являла собою напівзруйноване приміщення, зі стелею, що протікала, і дірками в підлозі: у 2001 році в театрі сталася пожежа і вигоріла глядацька зала. Колектив театру міг там тільки створювати вистави, але показував їх на сцені міського Палацу культури. У зв’язку з цим виникали певні труднощі в роботі: фактично відсутня можливість порепетирувати перед виставою та обмежена кількість показаних вистав — до 5 на місяць.

«Сцена Палацу культури була постійно зайнята: це була єдина сцена міста і центральна сцена області на той час, всі події відбувалися там. Але є і позитивний момент: з 2015 по 2016 рік ми поставили 12 вистав, коли інші українські театри готують до 8 прем’єр на сезон. Нам не було, коли грати, а було, коли ставити», — сміється Сергій Дорофєєв.

Попри складні умови роботи, трупа театру поступово збільшувалася. Коли Сергій Дорофєєв прийшов на посаду директора театру в жовтні 2015 року, колектив налічував менш як 10 акторів: один актор, який виїхав з Луганська, троє акторок сєвєродонецького театру, які разом з керівницею театру не виїхали до росії з початком війни, та кілька молодих акторів, які працювали лише пару місяців.

Тоді новопризначений директор вирішив обдзвонити артистів, які раніше працювали в Луганську і з війною виїхали на підконтрольну Україні територію, запросити їх на роботу. Вдалося вмовити та багаторічного головного режисера Луганського українського театру Володимира Московченка повернутися до свого рідного театру.

«Так про нас пішов розголос і серед акторів, і серед режисерів. У трупі театру з'явилося кілька сімейних акторських пар, випускники мистецьких вишів. Режисери з різних куточків України почали приїжджати та робити на сцені Луганського муздраму свої постановки», — з гордістю розповідає Сергій Дорофєєв.

Врешті-решт, зусилля колективу по відновленню театру не залишились непоміченими, і у 2016 році місцева влада прийняла рішення про капітальний ремонт будівлі. Тривав цей ремонт рівно рік. Тепер Луганський український театр міг похизуватись не тільки відповідним зовнішнім виглядом, який глядачі називали «дуже театральним», а і сценою, оснащеною професійним світловим та звуковим обладнанням.

«Поруч з театром знаходився невеликий сквер. Ми працювали з ландшафтним дизайнером і поставили задачу, щоб щось постійно квітло, починаючи з весни та до пізньої осені. І це вдалося зробити. Це була ніби оаза в пустелі, бо Сєвєродонецьк стоїть на піску», — додає директор-художній керівник театру.

«Український театр схильний до експериментів»

Луганський український музично-драматичний театр у Сєвєродонецьку можна назвати універсальним театром. Щоб задовольнити глядачів різної вікової категорії, трупа театру виконувала вистави у жанрі документального та сучасного театру, ставила і класику, і сучасну драматургію. 

«Серед інших вдалих вистав, можу відмітити виставу «І все-таки я тебе зраджу» про життя Лесі Українки у постановці Вероніки Золотоверхої. Це не стандартна історія про Лесю, багатостраждальну жінку, про яку нам розповідали в школі та книжках, а про жінку, яка кохала, мріяла і в якої було життя поза поезією», — ділиться директор-художній керівник театру Сергій Дорофєєв.

Створював колектив театру й інклюзивні проєкти, тісно співпрацюючи з обласною організацією осіб з інвалідністю.

«Показували одну з наших найпопулярніших вистав «Ніч на полонині» з залученням перекладача жестової мови. Запросили людей з усієї області з порушеннями слуху. Були деякі люди старше 50 років, які вперше побували в театрі. І це для них була неймовірна подія», — розчулено розповідає Сергій Дорофєєв.

На думку Сергія Дорофеєва, така готовність до експериментів та сучасний підхід пояснювалась молодим складом команди театру:

«Станом на 2022 рік сформувалася потужна команда зі 120 людей, середній вік якої — 28-30 років. Ми намагалися робити універсальну трупу, щоб всі вміли все робити: і співати, і танцювати. Якщо у 2016 році нас запросили на найбільший міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії» у Херсоні, як театр-переселенець, щоб підтримати, то вже на наступний рік ми поїхали на загальних умовах».

Важливим в цьому процесі директор-художний керівник театру вважав і фактор мови:

«Якщо порівнювати український і російський театр, то російське енергетично гальмує розвиток і я не жартую. Український театр схильний до пошуків, експериментів, він, розвиваючись, здатний дати якісний продукт. Навіть у самій російській драматургії забагато пафосу, нещирості».

Уже у 2022 році театр мав постійну публіку не тільки серед сєвєродончан: приїжджали мешканці Лисичанська, Рубіжного, Краматорська, інших містечок Луганщини та Донеччини. 

«Люди замовляли автобус, завчасно викуповували квитки. Потужним поштовхом приїхати для нових поціновувачів театру стала організація нами власного всеукраїнського театрального фестивалю «Світогляд». Загалом театр відвідували щороко приблизно 20-25 тисяч глядачів», — констатує директор-художній керівник Луганського українського театру.

«Після ремонту будівлі ми встигли відпрацювати більше 40 прем'єр, побувати в 15 областях України та в Польщі, взяти участь у понад 20 театральних конкурсах», — скрушно підсумовує Сергій Дорофєєв. 

Повномасштабна війна: від евакуації до створення театрального фонду

За словами Сергія Дорофєєва, вони з колективом заздалегідь обговорювали свої дії у випадку повномасштабного наступу росії на територію України.

«Я запропонував зробити план, як ми зможемо за 10 хвилин сповістити всіх наших про те, що потрібно терміново евакуюватися. І цей план спрацював: коли 24 лютого розпочались обстріли, за 10-15 хвилин всі знали, що необхідно терміново приймати рішення, чи виїжджати, чи ні», — пригадує той день  чоловік.

Завчасно був продуманий і план евакуації колективу: за тиждень до вторгнення Сергій Дорофєєв погодив з директором Львівського обласного театру імені Юрія Дорогобича, що частина трупи може поїхати туди. На відміну від 2014 року, у 2022 99% колективу театру виїхали на вільну територію Україну. 

«24-го я зателефонував Миколові Гнатенку і сказав, що ми їдемо до вас. Є і зараз частина людей, які залишилися в Дрогобичі, вони живуть в гуртожитку музичного училища і волонтерять в театрі: готують їжу для фронту, беруть участь у виставах для переселенців та військових», — розповідає директор-художній керівник театру.

Інша частина колективу, разом з Сергієм Дорофєєвим, опинилася в Дніпрі. Ідея поїхати в це місто спала на думку чоловікові, бо там живе його рідна сестра. Аж потім директор Дніпровського театру дізнався про трупу з Сєвєродонецьку і запропонував їм переночувати в їхньому театрі. Там актори й оселились, аж доки не знайшли власне житло.

Ще троє співробітників театру служать у лавах ЗСУ. Для того, щоб ефективно їм допомагати, колектив навіть створив внутрішньотеатральний волонтерський рух, який збирає гроші та купляє все необхідне: взуття, іншу амуніцію для фронту. Зараз «театральний благодійний фонд» поставив собі амбітну мету: придбати ще одну автівку для підрозділу, в якому служить їхній колега. І для цього звернулись по допомогу до своїх глядачів.

«Коли ти допомагаєш одному військовому, то вже починаєш допомагати й всьому підрозділу, в якому він служить, а там проблеми ширші», — пояснює Сергій Дорофєєв.

Нещодавно стало відомо, що будівлю Луганського театру в Сєвєродонецьку зруйнували окупанти: російський полонений військовий на допиті зізнався, що однією з його цілей був саме театр. Це підтверджено і зйомками з дрону.

«На відео в інтернеті видно, що театр вже без даху. Правдами та неправдами через знайомих нам вдалося дізнатися, що театр повністю вигорів. Майже вся матеріально-технічна база залишилася там», — з сумом констатує Сергій Дорофеєв.

Знову залишившись без домівки, на час війни театр планує влаштуватися в одному з міст України. Як каже Сергій Дорофєєв, вже є домовленості по приміщенню. Але колектив Луганського українського музично-драматичного театру не втрачає надії після перемоги повернутись до своєї Батьківщини, в рідний Луганськ. Будівля українського театру там досі збереглась і чекає своїх законних власників.

Фото надані Луганським обласним українським музично-драматичним театром, фотографи О. Ковальов, О. Плаксін, К. Скоморох.