У пошуках істини: як правильно ставити наголос в назві Слов'янська
Слов'янську 376 років. За ці роки він пережив багато і називався по-різному. Останнім часом йде суперечка, звідки пішла назва Слов'янськ і як її правильно вимовляти історично. «Східний варіант» постарався в цьому розібратися.
«СлавЯнск» або «СлАвянск»? Це питання періодично розбурхує уми жителів міста, з’являється в соціальних мережах, викликає суперечки різної температури розжарювання.
Причому до 2014 року питання, де ставити наголос в назві міста, цікавило виключно місцевих краєзнавців. Однак після початку війни на Донбасі воно набуло політичного відтінку і навіть стало певним маркером ідентичності.
Коли Слов'янськ став Слов'янськом
Всім, хто хоч трохи цікавиться історією міста, відомо, що до того, як Слов'янськ отримав своє сучасне ім'я, він мав мінімум дві назви: «Тор» і «Соляной». І тут немає ніякого простору для фантазій і теорій, де потрібно було б ставити наголос. Назва «Тор» пішла від річки Тор (нині Казенний Торець), а вже звідки витоки гідроніма (назви річок і озер — ред.), тут теж лише припущення.
Також дотепер точно не відомо, чому один і той самий населений пункт іноді на картах підписувався як «Тор», іноді як «Соляной». На сьогодні є одне припущення, що «Тором» спочатку називався охоронний острожок. А коли цей острожок обріс посадом, тобто громадянською забудовою, він перестав бути виключно військовою спорудою та отримав окрему назву — «Соляной». Але це все лише роздуми краєзнавців.
І навіть про заснування Тора зараз ведуться нехай і не дуже гарячі, але все ж краєзнавчі суперечки. Офіційна дата заснування Тора 1645 рік — за роком споруди якогось охоронного острожка (в документах не мав власного імені), який був зруйнований того ж року. А історично заснування фортеці Тор — 1676 рік, час, коли на солоних озерах з'явився так званий Стоялов острог і оселилися ті, хто ніс в ньому службу.
Не викликає суперечок лише одне — дата, коли фортеця Тор стала Слов'янськом. Це 1784 рік.
Дата стала відома завдяки роботі Слов'янського краєзнавця Ігоря Гулька. Він знайшов лист, відправлений з Катеринославського намісництва в Словенську духовну консисторію (церковний адміністративний орган в Катеринославі), про перейменування низки міст, в тому числі й Слов'янська. І ось з цього моменту починаються суперечки, де ж ставити наголос у слові «Славянск».
«Славянск». Як його називали тоді
Почати потрібно з того, що не варто шукати в самому походженні сучасного імені міста ніяких місцевих, локальних, народних коренів (як в Тор, наприклад). Принаймні документального підтвердження цьому немає.
Назва «Славянск», як випливає з представленого вище документа, була спущена зверху від московського уряду. А це значить, що сама назва, добре це чи погано, спочатку була «придумана» як російська, попри те, що більшість місцевих жителів як тоді, так і через сотню років, була україномовною. І протягом майже двохсот років, судячи з усього, не існувало офіційної назви міста мовою місцевого населення, українською.
Отже, вже тоді як місцеве населення, так і місцеві чиновники вимовляли та писали це слово за власним уподобанням і виходячи з того, хто як його сприймав на слух.
Тому в документах того часу місто підписувалося, як «Словенск» і навіть «Солеванск». Так тривало і в 18, і частково в 19 столітті.
Слов'янськ українською
На жаль, ми не можемо зараз точно сказати, як українці, які населяють південно-слобідський Слов'янськ, називали його в побуті. Наприклад, в 19 столітті та на початку 20-го.
Про це можна судити тільки з друкованих видань того часу. Одне з найбільш ранніх — вірш Михайла Петренка про Слов'янськ. Цей вірш було опубліковано в альманасі «Южный русскій зборникъ» в 1848 році.
Тут ми бачимо явну кальку українського написання з російської мови. «Славянск» ще пишеться через А, хоч і за українською традицією пом'якшення звуку. Правда ще без апострофа, а через м'який знак.
Далі трансформацію написання Слов'янська українською можна спостерігати в виданнях більшовицького періоду під час глобальної українізації 1920-хх. Хоча і там написання для сучасного жителя міста нетипове.
Дещо інше написання назви міста можна спостерігати в Харківських газетах трохи раніше, періоду Української Народної Республіки, 1918 рік.
Усе це може говорити про те, що раніше не було досвіду написання назви міста українською. Необхідність виникла тільки, коли Україна стала на шлях здобуття незалежності та переосмислення власного культурного пласта після розвалу Російської імперії.
То де ж ставити наголос?
Перш ніж відповісти на питання щодо російськомовної назви міста, зауважимо, що в українській назві «Слов`янськ» ніколи такої проблеми не було. Носії української мови завжди точно та інтуїтивно знають, що тут наголос падає на букву Я. Інша ситуація зі «Славянском» російською.
Тут можна поміркувати про те, звідки пішло це слово. За однією версією від назви етносу «славяне». Прихильники цієї теорії наводять версію, що назву дала Катерина на честь перемоги слов'янського світу над мусульманським після завоювання Криму. Тоді назва нашого міста російською має звучати «СлавЯнск».
Інша версія — від слова «слава». Тут наводиться міф, що сама Катерина проїжджала повз і вимовила: «Ах, какой славный городок». Тоді можна було б говорити «СлАвянск» (від слова слава). Швидше за все, цей шлях веде в глухий кут.
Водночас фахівці кажуть, що в такому випадку діють правила того, що географічна назва звучить і записується так, як її вимовляють місцеві жителі. Це прописано ще в спеціалізованій літературі, як, наприклад, в Довіднику написання географічних назв за 1967 рік. Тут насамперед пропонують спиратися на опитування місцевого населення.
А що ж кажуть місцеві?
Перша згадка того, який же наголос жителі ставили в назві Слов'янська, можна знайти в записках одного з мандрівників під назвою «Славянск, его воды и заводы» за 1884 рік.
Тут автор дає чітко зрозуміти, що понад сто років тому місцеві вимовляли з наголосом на «А».
Ще один шлях — звернутися до правил російської мови та пошукати де, як і за яких обставин потрібно або можна ставити наголоси. Але тут починається цікаве.
Переважна більшість російськомовних довідників і ресурсів радять вимовляти «Славянск» з наголосом на «Я».
Починаючи з Енциклопедичного словника 1955 року.
І закінчуючи сучасними інтернет-ресурсами типу Грамота.ру
У чому ж тут річ?
А річ у тім, що в російській мові існує якщо не правило, то звичай ставити певні закінчення в залежності від слова, від якого пішла та чи інша назва.
Відповідно до цього, місто ну ніяк не може називатися «Славянск» з наголосом на «А».
Якби назва пішла від слова «слава», тоді відповідно до правила вона мала б писатися, як «Славинск». За аналогією «Правдинск» від «правда», «Рыбинск» від «риба» і так далі. Якщо місту дали назву «Славянск», то не від «славы», а від «славян». Це, власне, і позначено в російськомовних довідниках.
Сьогодні ж, судячи з опитування, проведеного «Східним варіантом» серед місцевих жителів, місто називають і СлАвянск, і СлавЯнск. Приблизно порівну. Щодо офіційної назви, то вона ось уже протягом 30 років незалежності України залишається незмінною — Слов'янськ. Назва ця закріплена законодавчо. Перш за все відповідно до Закону про географічні назви та в серії Указів, які керуються цим законом.
У побуті ж, звичайно, ніхто нікому не може заборонити називати місто так, як це традиційно заведено в його оточенні або сім'ї. Тільки лише спостереження показують, що у назві наголос на «А» роблять ті, хто переважно говорить російською, а на «Я» ті, у кого в родині заведено розмовляти українською мовою.