"Російська ракета забрала ногу в Маріуполі": як українці готуються до протезування

Росіяни в лічені дні кинули Маріуполь у хаос. Оточене пів мільйонне місто вже за тиждень вторгнення було знеструмлене, зачинилися всі аптеки та магазини. В місті поширився бартер. 

Напередодні війни Владислав Безкровний та його дівчина Майя купили хіба що субпродуктів для кішки та собаки. Собі взяли продуктів, як зазвичай, на два дні. Спершу трималися завдяки сусідам, які лишили ключі від квартири із повним харчів холодильником.

Проте і цей провіант швидко закінчився. Влад та Майя жили в Кальміуському районі, який росіяни почали руйнувати вщент одним з останніх. Але вже на той момент у квартирі сусідів були вибиті вікна, а сусідні будинки обстріляні. Під гуркіт авіації та безпілотників вони бігали по воду на місцеву криничку та дивилися згори, як палає та димить околиця міста 23-й мікрорайон. 

“У полі навпроти було видно нерозірвану “Точку-У. А одного дня прямо над чергою біля джерела почав падати збитий безпілотник”, — згадує Владислав. 

Я не відчуваю ніг

Добувати воду та їжу ставало дедалі важче. На четвертому тижні березня Владиславу вчергове довелося піти на бартер. До двора прийшла дівчина, яка мала рибу. Після того дня, 26 березня 2022 року, Влад запах риби більше не виносить. До їх двора впав снаряд. 

“Три трупи на місці, я один вижив. Вони потрапили у центр двора”, — розповідає Владислав. 

Майя щосили тягнула Влада до під’їзду: “Допоможи мені! Спробуй встати!”. 

“Я не відчуваю ніг”, — відповів Владислав.

Уламком Владиславу перебило артерію на правій нозі, ще близько двадцяти дрібних уламків посікли ліву ногу. Майя знайшла в аптечці кровоспинне та зробила укол. 

“Вона рятувала тварин раніше, мала дуже хорошу аптечку. Якби не Майя, я б на місці стік кров’ю”, — згадує Влад. 

Дівчина побігла шукати машину до лікарні. Вже за пів години Владислав був там. 

“Їхати туди недалеко, але я відчував як водій обережно щось об'їжджає. Це були тіла людей. Ними була всипана вся дорога”, — згадує Владислав.

При першому огляді лікарі рекомендували Владиславу ампутацію. Але попередили, що операція може завершитися летально. 

“Світла не було, вони працювали від генератора, могло трапитися будь-що під час операції. Ногу можна було врятувати, але не в умовах Маріуполя”, — говорить Владислав.

Він вирішив почекати, коли повернеться Майя. Але зустрівся з нею вже за місяць — район заблокували, а біля лікарні розривалися снаряди. За декілька днів снаряд впав за стіною палати Владислава, його та ще вісім лежачих пацієнтів вивезли в коридор. І лишили. 

“Забрали ліки та пішли у підвал. Я б засудив їх за це”, — гнівається на лікарів Владислав.

Сюрреалістичний досвід

Повністю роздягнений, накритий тонкою ковдрою, Владислав лишився в темному коридорі. Відділенням почали блукати випадкові містяни — в пошуках ліків та їжі. Наркозалежний чоловік знайшов банку тунця та віддав Владиславу. 

“Я з’їв дві ложки та віддав двом жінкам з перебитими ногами. Той чоловік зробив нам свічку з масла та марлі. Обіцяв повернутися наступного дня та забрати на машині. Але не судилося. Звісно, я не засуджую”, — згадує Владислав. 

Жінка з теплою кашею, старенькі з опіками, наркозалежний — Владислав пам’ятає кожного, хто намагався підтримати його, покинутого у лікарні. Аж раптом пожежа охопила сусіднє відділення. 

“Лікарня вся у пластику, займалася вогнем дуже швидко, до нас пішов дим. Я намочив свою ковдру водою та закрив ніс”, — згадує Владислав. 

Родичі лежачих пацієнтів, що лишалися в лікарні, вивезли всіх на вулицю, до гаража машин “швидкої допомоги”. 

“Це був дуже сюрреалістичний досвід. Двох жінок докотив до підвалу психічно хворий перехожий. Я вмовити його не зміг, то ж нас в гаражі лишилося двоє”, — згадує Безкровний.

Одна тонка ковдра, жодного перехожого на вулиці — хлопці розуміли, що вночі замерзнуть. Пожежа тим часом вщухала. Знерухомлені хлопці за допомогою милиць намагалися рухати ліжка назад до згорілого відділення. 

“Тактика була така, він перший під’їжджає до дверей, моє ліжко позаду, я чіпляюся милицями за двері, та “вбиваю” його в приміщення”, — розповідає Владислав. 

Заїхати в відділення пораненим вдалося за чотири години. Кожні п’ять хвилин вони кричали по допомогу, але марно. Тільки на світанку повз відділення пройшла старенька жінка. Вона і докотила поранених до підвалу із лікарями. 

“Купа чоловіків варили їжу, а прийти по нас не могли!” — обурюється Безкровний. Проте в умовах підвалу зробити операцію було вже неможливо.

“Нога була в чотири рази більша за другу. В лікарів не було навіть обезболу”, — розповідає хлопець. 

Від поранення до операції минуло майже два тижні. Владислава, як найважчого пацієнта, евакуювали транспортом окупантів першим. Він опинився в Новоазовську.

“Лежу на підлозі на носилках. Годин десь п’ять лежав. Поряд зі мною той товариш з гаража, каже: “Ти білий”. А я не можу взяти в руки воду, мене вимикає. Тоді мене і відвезли в хірургію, ввели анестезію та відбулася ампутація”, — розповідає Безкровний. 

За три дні Владислав дзвонив по відео мамі. Він перегорнув камеру на ноги, згини ковдри сказали все за нього. У “Вайбері” зависла тиша. 

“Я довго переконував маму, що я живий, що я не маленький та впораюся. Поплакали, звісно, потім. Але я в нормі. Нога це не життя”, — говорить Владислав.

Зараз Владислав Безкровний та його дівчина Майя живуть у Львові. Хлопець відвідує центр фізичної терапії “Rehab” та чекає на протезування в Латвії. Протез йому виготовляє “Designed to live”. 

“Спочатку сам намагався вставати за допомогою стільців. Потім чотири місяці тренувався в Rehab, почав з ваги 5 кг на ногу, зараз вже можу віджати 35. Нещодавно піднявся без милиць на шість сходинок. Але, мабуть, більше так робити не буду, бо там два шляхи тільки — летиш або вперед, або назад”, — сміється Безкровний. 

В очікуванні протеза Владислав користується ходунками та візком. 

“Зараз я мобільний, мені треба допомога хіба що зі сходів спуститися”, — говорить Владислав.

Він з нетерпінням чекає оформлення довідки від медико-соціальної експертної комісії, аби відправитися до Латвії. 

“Як воно буде на протезі, навіть не уявляю. Але я бачив відео, як чоловік за такою ж високою ампутацією, як в мене, ходить без палиці”, — ділиться переживанням Владислав. 

Пацієнт став молодшим

Адаптація до протеза більшою мірою залежить від налаштованості пацієнта, говорить керівник напрямку протезування Національного реабілітаційного центру “Незламні” Назар Багнюк.

Він має стаж роботи у галузі протезування понад 18 років і каже, що війна докорінно змінила портрет його пацієнтів. 

“Пацієнт став молодшим, і стало багато рук”, — говорить Назар. 

До воєнних часів запит на протези рук був рідкістю. Причин для травми верхніх кінцівок небагато — ДТП, виробничі травми, вроджені вади. Натомість ампутація нижніх кінцівок в мирний час більш розповсюджена — внаслідок судинних захворювань, діабету українці літнього віку втрачали ноги. 

Зараз найбільше серед пацієнтів на протезування військових, потім цивільних похилого віку. Найстарший пацієнт центру Незламних — 72-річний чоловік із Донецької області. 

“Чоловік дуже хотів викопати картоплю. Назбирав власноруч 12 “лепестків” (протипіхотна міна, заборонена Оттавською конвенцією, лишається на озброєнні ВС РФ — прим.). Ніс траву з городу і не побачив з-за неї попереду ще один “лепесток”. Йому відірвало ногу. Але наскільки важко людям похилого віку вчитися, та він вступив в протез і пішов без милиць!” — захоплено згадує пацієнта протезист. 

Людина застібнула куртку на змійку. І посміхнулася

Реабілітаційний період після ампутації в середньому триває 1,5 місяця. 

“Але діабет може і пів року гоїтися, або ж в куксі лишитися уламки”, — попереджає експерт.

Сам протез виготовляється протягом тижня-двох. Далі навчання — супровід реабілітологів протягом місяця. 

В реабілітаційному центрі “Незламні” від початку повномасштабного вторгнення отримали лікування понад 11 тисяч поранених українців, 350 з яких — діти. 

“Як швидко опанує протез людина, сказати важко. Скільки мала дитина падає, поки вчиться? Це практично та сама історія. Або ж протез руки. Наші ерготерапевти вчать вправам на дрібну моторику, шнурівку, складання кубиків. Я бачив, як зневірена вже людина раптом застібнула куртку на змійку. І посміхнулася”, — згадує Назар.

За його спостереженнями на заваді успішній реабілітації часто стають завищені очікування пацієнта — від власного темпу навчання, від самого протезу. 

“Самі розумієте, в інтернеті люди бачать суперуспішних пацієнтів. Які грають в футбол та бігають перегони. Але спортивна людина звикла до дисципліни, для іншої буде проблемою біль в куксі від протеза. А як же! П’ятки ми товчемо від народження, то ж шкіра має адаптуватися, буде реагувати на навантаження перший час, — пояснює Багнюк. — Проте немає меж людської адаптації та креативності”.

Як слідкувати за протезом?  

Більшість властивостей протеза можна асоціювати зі взуттям, пояснює Назар Багнюк. Змінювати його треба в мірі зростання дитини або зношення/поламки в дорослої людини. Кожного дня слідкувати за чистотою — знімати під час сну, купання та мити милом з водою, аби запобігти подразненню шкіри. 

“У більшості протези не водоопірні, тому перед прийомом душу їх варто знімати. Але бувають водоопірні коліна, з ними можна заходити в море”, — говорить протезист. 

Протези виготовляють із термопластичних матеріалів, тому екстремальна температура може змінити їх текстуру. 

“Та палюче сонце може завдати людині опіків. Протез реагує так само як тіло людини. Можна ходити в дощ, можна ходити в холод. Єдине, на сильному морозі колінний механізм може гальмувати перші кроки, масло замерзає. Але при подальшому русі протез працює, як треба”, — розповідає Багнюк. 

Як отримати протез? 

Протезування в Україні безплатне. Проте протези за бюджетні кошти мають граничну ціну. Якщо замовлення пацієнта перевищує її, надлишкову суму можна сплатити шляхом місцевого бюджету, особистих коштів або благодійних внесків. 

Так, найвища гранична ціна у держбюджеті закладена для протезу плеча з активною ротацією кисті та можливістю керування першим пальцем за допомогою міосигналу (коли датчик реєструє сигнал м'яза — прим.) — 1,9 мільйона гривень. Максимальна ціна протеза стегна із коліном на електронному керуванні та можливістю роботи в вологому середовищі — 971 тисяча гривень. З усім переліком граничних цін можна ознайомитися в наказі Мінсоцполітики № 158 від 25.05.2022. 

Обрати виробника протезів пацієнту доведеться самому. З переліком підприємств, затверджених Мінсоцполітики та Держлікслужбою можна ознайомитися за посиланнями: тут та тут. 

Далі треба написати заяву про забезпечення засобом реабілітації (або виплату компенсації за протез) в ЦНАПі або ж в структурному підрозділі з питань соціального захисту населення. Разом із заявою треба підготувати копії документів: паспорт, висновок МСЕК про встановлення інвалідності, індивідуальна програма або висновок ЛКК — показання для забезпечення засобами реабілітації, ІНН, оригінал довідки з місця роботи/служби/навчання. Перелік для військовослужбовців відрізняється, знадобиться витяг з наказу командира військової частини або довідка про обставини травми. Заяву можливо подати також через Єдиний державний вебпортал електронних послуг “Дія”. 

***

“Гаряча лінія” з питань протезування кінцівок: 050-177-68-39

Проєкт Підтримки Протезування в Україні Protez Hub 

Підтримати Владислава Бескровного: 4441114447014497

***