Спротив русифікації: як вчителі під окупацією можуть захистити дітей

У зоні активних бойових дій Луганської та Донецької областей школи не працюють і діти не змогли закінчити навчальний рік. А от в містах, які захопили окупанти ще в березні, школярі Донбасу вже отримали табелі та атестати російського зразка. 

Рашисти обрали своєю ціллю найбеззахисніших — українських дітей. Та намагаються «зламати» їх, змусити за допомогою своїх наративів у навчальній програмі полюбити росію.   

Журналісти «Східного Варіанту» поспілкувалися з практикуючою вчителькою, яка вже проживала подібне в радянські часи, а також з учителькою з Донбасу. Що вони радять своїм колегам в умовах окупації — читайте в матеріалі. 

Навчання без української мови та історії України

Так званий лінгвоцид, іншими словами мововбивство, відчули на собі діти, які вимушені навчатися за правилами «руського міра».  На окупованих територіях Донбасу досить швидко відновили освітній процес, але вже без вивчення української мови, літератури та історії України.

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь повідомив:

«На території Донецької та Луганської областей, щойно окупованих російськими військами, вороги продовжують політику деукраїнізації закладів освіти».

Тарас Кремінь наголошує, що всі злочини окупантів, зокрема пов'язані з лінгвоцидом, мають фіксуватися, щоб росія була притягнута до міжнародно-правової відповідальності. Тому він закликає за найменшої можливості повідомляти про будь-які утиски української мови на окупованих територіях. 

У Маріуполі окупанти оголосили про продовження навчального року для дітей до 1 вересня. Діти будуть навчатися без канікул. Основна мета такого навчання деукраїнізація та підготовка до навчального року за російською програмою. В місті планують відкрити 9 шкіл. Станом на кінець травня окупантам вдалося знайти 53 вчителя. Про це заявив радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.

«По 6 вчителів на школу — яскрава ілюстрація російської освіти в Маріуполі при окупації. Лють. Просто лють», — написав Петро Андрющенко. 

Для того, щоб адаптувати дітей Маріуполя до навчання за російською програмою, у школах будуть викладати усього три предмети: російську мову та літературу; історію росії та математику.

Українські бібліотеки в окупації не мають право на життя

На початку червня в центральній районній бібліотеці міста Сватове на Луганщині окупанти провели «круглий стіл» для дітей на тему «россия в сердце моём».  Про це повідомили самі окупанти — фактично зізналися у воєнному злочині.  

Для цієї псевдопатріотичної події зібрали дітей Сватівщини та провели флешмоб на тему «флаг россии». Школярі власноруч клеїли з паперу триколори.

«Свято» підтримала місцева колаборантка Людмила Русанова, яка передала в бібліотеку «книги від дітей Саратова дітям Сватового». Кожній дитині, яка брала участь у флешмобі, подарували російськомовну книжку.

Росіяни  називають україномовні книжки «екстремістською» літературою. Вони знищують книжкові фонди та шкільну літературу в бібліотеках Донецької області, зокрема в Мангуші та Нікольському. 

З подачі окупантів з’явився так званий рух «молодь Донбасу проти екстремізму». До «екстремістської» літератури належать, зокрема, всі підручники Історії України та української літератури. Вилучення подібних книжок проводять працівники бібліотеки ім. Крупської в Донецьку.

Петро Андрющенко відзначає, що історія України рухається по колу і деукраїнізація в бібліотеці Донецька відбувається повторно.

«Пікантний факт. Саме бібліотека Крупської в Донецьку на початку Незалежності була центром культурного розвитку молоді та боротьби зі спадщиною совка. Таке собі коло історії», — пише радник мера у своєму телеграм-каналі.

Вчителям треба йти на компроміс, але заради дітей

Вчителька молодших класів з Черкащини Ельвіра Жукова пережила подібні часи вчителювання  багато років тому і ділиться своїм досвідом та порадами.

Жінка розповідає, що ще у 80-ті роки за радянського союзу більшість черкаських шкіл викладали усі предмети виключно російською мовою і лише в одній школі не відкрили жодного російського класу. Таке рішення прийняла директорка школи та батьки її підтримували. Як каже пані Ельвіра, така сміливість є сильним проявом власної думки. 

«Тоді ми в журналі писала те, що від нас вимагали, а з батьками домовлялися і робили те, що потрібно було для майбутнього українських дітей. В той час друкували букварі, за якими ми мали вчити дітей. Ми той буквар взяли в бібліотеці, поклали на парту і казали діткам, що якщо зайде хтось чужий, то дістаємо ці букварі та працюємо, а взагалі ми їх і не відкривали», — говорить вчителька.

Ельвіра Вікторівна радить батькам проводити власне домашнє навчання за українською програмою та пояснювати дітям, що відбувається. Вона наголошує: окупація тимчасова і це потрібно перечекати. А вчителям пані Ельвіра радить не відходити від своїх принципів навіть в умовах, коли проявляти їх публічно неможливо.

«Я вважаю, що вчителям треба йти на компроміс, але заради дітей. Не треба виставляти «грудь вперед» і казати, що я не буду викладати російською. Такого вчителя швидко приберуть з посади та діти залишаться без педагога з позицією. Варто робити своє, не афішуючи цього», — говорить Ельвіра Вікторівна.

При цьому вона наголошує: в ситуації на Донбасі задача вчителя зберегти власне життя. Вчителька вважає, що все залежить від людей, які мають розумно вчинити, щоб не нашкодити собі та залишитись вірними своїй справі.

Мова стала фільтром

Вчителька трудового навчання Вікторія Михайлівна з Донецька вже вдруге стала переселенкою. Вона вимушено залишила рідне місто ще у 2014 році та переїхала до Бахмута. Але після повномасштабного вторгнення жінка з маленьким сином була змушена виїхати в центральну Україну.

За час роботи в Донецьку Вікторія Михайлівна викладала в російськомовній школі. Після переїзду в Бахмут жінка почала працювати в українській школі. Вікторія Михайлівна розповідає про колег з Донецька:

«Те, що я чула від колег, то щодо мовності зведено все на нуль. Всіх вчителів, які викладали українські предмети, перевели на «русовєдов». Деякі вчителі просто звільнилися».

Вікторія Михайлівна розповідає, що ще у 2014 році діти на окупованій Донеччині потерпали навіть від однокласників, коли намагалися проявити свою проукраїнську позицію. 

«Я допрацьовувала в донецькій школі перед від'їздом в Бахмут. Ми на уроці робили з хлопчиками кухонні дощечки. Один з учнів підійшов і запитав у мене, чи може розфарбувати свою дощечку в жовто-блакитний колір. Одразу відчутно, що батьки в його родині прищеплюють дитині українське. Я звичайно дозволила йому так розфарбувати. На що однокласники його«зафукали». Це прикро», — пригадує вчителька. 

Вона наголошує: теза про те, що причина війни у захисті мови, є безпідставною. На її думку, у людини є потреба розвиватися і знати декілька мов. Це стосується не лише української та російської. 

За словами Вікторії Михайлівни, діти Донбасу страждають від примусової русифікації, оскільки ворожій державі потрібні «зручні» громадяни, які будуть виконувати вказівки зверху.

«Тоталітарному режиму не потрібні люди, які вчать різні мови і вміють розмірковувати. Їм потрібні зручні обмежені в знаннях люди, якими вони примусово хочуть зробити молоде покоління. На прикладі школи можна порівняти. Вчителю не зручно вчити неслухняного учня, але згодом з нього виростає успішна людина. А от ті, хто вчився за правилами, як правило не має великих досягнень», — ділиться вчителька.

Вікторія Михайлівна погоджується зі своєю колегою з Черкас та вважає, що вчителям, які залишилися в окупації, небезпечно йти проти нової тимчасової влади. 

При цьому, каже вона, викладати «по-тихому» за звичайною програмою також не завжди виходитиме,  бо думки батьків розійдуться. Іншим виходом для педагогів і батьків, які хочуть зберегти українське в дітях, вчителька бачить приватні уроки з україномовними предметами.

Резюмуючи, можемо стверджувати, що в умовах окупації та тотальної русифікації українських дітей на вчителів, які залишаються працювати, лягає ще більша відповідальність і величезна небезпека. Збереження українського в дітях тепер залежить від справжнього героїзму вчителів та підходу батьків. 

Тож можливі варіанти для цього:

• викладати українську програму дітям, не афішуючи цього (може не спрацювати, оскільки деякі батьки можуть виступити проти);
• проводити приватні україномовні заняття;
• батькам проводити власну роз’яснювальну роботу та крім школи, вчити дітей вдома.

Головне при цьому для вчителів з проукраїнською позицією — зберегти власне життя і не наражати себе на небезпеку.