Дарья Литовченко
Плата за несвободу: що відбувається у в'язницях ОРДЛО
У незаконно ув'язнених на тимчасово окупованих територіях Донбасу вимагають гроші за проживання. Катування, голод та вимагання. Усе це продовжується з початку війни на Донбасі. У доступі до осіб, що утримуються, бойовики відмовляють. Що відбувається зараз у в'язницях ОРДЛО та чим можна допомогти ув'язненим?
Тюремники ОРДЛО вимагають, щоб родичі ув'язнених перераховували гроші на картку і нібито на ці гроші їх утримуватимуть. Про це розповів представник Донецька в українській делегації у Тристоронній контактній групі Сергій Гармаш.
«Тих, хто відмовляється звертатися до рідних з таким проханням, або хто не має грошей і вони не можуть перерахувати потрібні суми, — позбавляють можливості користуватися телефоном, переводять на триразове харчування. Отже, годують три рази на тиждень», — розповідає Гармаш.
На додаток, кілька тижнів тому у в'язницях на окупованих територіях запровадили «карантин»: скасовано всі побачення, заборонено передачу продуктів, ліків, навіть масок та води. Ситуація з коронавірусом залишає бажати кращого. Жодного лікування просто немає.
Такса за камеру
На початку жовтня уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова заявила наступне:
«Керівництво Макіївської колонії №32 та Сніжнянської виправної колонії №127 систематично залякує та вимагає гроші у в'язнів з метою неправомірного збагачення.
На кожного встановлюється певна сума, яку необхідно віддавати щомісяця», — повідомляє омбудсмен.
Ув'язнених, за яких не надходить оплата, відправляють до барака, не пристосованого для проживання. У ньому немає опалення, водопостачання та каналізації, частково відсутні двері та вікна.
Як наголошує Денісова, в'язні залишаються практично «на вулиці». Це серйозне випробування для здоров'я, враховуючи, що воно і так підірване тортурами та голодом. Медична допомога не надається. У більшості ув'язнених загострюються хронічні хвороби, з'являються нові, є всі симптоми коронавірусу.
Омбудсмен звернулася до голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матільди Богне, голови делегації Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні Флоранс Жиллєтт та представниці ОБСЄ у ТКГ Шарлотти Реландер із проханням провести моніторинг у зазначених в'язницях.
Так було завжди
Такі вимагання у в'язнів завжди були з початку війни на Донбасі. Про це говорить співзасновник «Східної правозахисної групи» Павло Лисянський.
«Якщо людина хоче нормально сидіти на території ОРДЛО, вона щомісяця перекидає на картку “Приватбанку” певну суму. Це коштує 700-800 гривень на людину. Бувають різні умови. Наприклад, якщо сидить ґвалтівник і треба, щоб його не чіпали, він платить за це начальнику в'язниці. Є різні моменти, але це стосується всіх», — наголошує Лисянський.
За всю історію діяльності організації правозахисники звільнили 5 осіб із в'язниць на окупованих територіях. Усі вони, а також їхні родичі розповідали, як відправляють гроші та за що. Взимку найчастіше це купівля вугілля.
«Це свавілля, тому що пенітенціарна система у нас та у них відрізняється. У нас вона дотаційна, а там в'язниці самі собі заробляють. Іншими словами, у них на більшості зон працюють промислові зони», — пояснює правозахисник.
Наприклад, окупаційній адміністрації міста Антрацит необхідно зробити бордюри. Адміністрація замовляє їх у Краснолученської колонії, усі ув'язнені починають їх готувати. «Адміністрація» Антрацита платить за це гроші. Ув'язненим нічого не платять і колонія відповідно заробляє.
«Кошти на вугілля є. Це просто корупція та відмовка, щоб мати гроші з родичів ув'язнених. Родичі платитимуть, бо вони розуміють: якщо не заплатять, то у “ДНР” та “ЛНР” там із родичами може статися все, що завгодно. Вони можуть вбити людину і навіть вбити безкровно. Наприклад, у нас був випадок, коли трьох ув'язнених послали чистити колектор у 19 зоні та не дали їм засіб індивідуального захисту. Люди просто задихнулися», — розповідає Лисянський.
Міжнародні організації не мають доступу до ув'язнених на окупованих територіях. Крім заяв, ніхто нічого не може зробити. Якщо українські правозахисники можуть перевірити та опублікувати інформацію від родичів ув'язнених, то у міжнародних організацій це займе кілька місяців. Інакше у звіті інформація буде вказана як неперевірена, а отже, реагувати на неї не можна. Саме тому, на думку Лисянського, система міжнародних організацій ОРДЛО не ефективна.
«Треба платити за утримання»
З 2014 року рідні ув'язнених повністю забезпечують частину однієї з колоній в ОРДО. Йдеться про те, що бойовики називають «укропським бараком». Місце із найгіршими умовами перебування. Тут окремо утримують заарештованих за політичними мотивами.
Як згадує голова організації «Блакитний птах» Ганна Мокроусова, щороку опалення барака лягає на плечі родичів.
«Родичі постійно скидаються на вугілля, на дрова, ми допомагаємо постійно. Там потрібно фактично платити за утримання. Це не зовсім вимога. Якщо не купити вугілля, то не буде опалення та ув'язнені мерзнутимуть. Колись один із тих, хто був у полоні, допомагав передавати постільну білизну. Ми й білизну допомагали шукати, і шибки у вікна, яких зовсім не було», — розповідає Ганна.
На окупованих територіях є колонії, СІЗО та інші місця позбавлення волі. Кожна з цих зон має свої вимоги. За словами Мокроусової, купівля вугілля не найгірший варіант.
На своїй сторінці у Facebook правозахисниця як звіт опублікувала відомості про купівлю вугілля.
«Це щороку купується вугілля на одну із колоній у Донецькій області на сезон. На цей раз ми збирали гроші на картку одного з рідних полонених. Зазвичай просять розписки про те, що просять прийняти на колонію. Буквально з цього понеділка нарешті хлопці матимуть опалення», — пояснює Ганна.
За словами правозахисниці, у більшості випадків ув'язненим допомагають або переселенці, або люди, які пережили полон. Наразі найбільша проблема — передати на окуповані території ліки. До початку пандемії волонтери купували аптечки для полонених на зимовий період, але сьогодні передати їх через лінію розмежування просто неможливо.
Як радить Ганна Мокроусова, якщо потрібно щось передати до в'язниць в ОРДЛО, потрібно шукати родичів, які перебувають на окупованій території. Це досить проблемно. Громадським організаціям сьогодні важко допомагати.
«Раніше ми могли передати білизну, постільні речі, якісь речі, побутову хімію або якісь продукти. Громадські організації збирають на вільній території, а родичі вже перевозять через блок-пости. Сьогодні це зробити важче. Саме вугілля теж купували саме родичі на окупованій території. Здебільшого ми знаємо, які родичі проживають в ОРДЛО, і можемо допомогти з контактами», — розповідає голова ГО «Блакитний птах».
Також один із варіантів передати передачку, звернутися до Міжнародного комітету Червоного хреста. Але, за словами родичів, це не оптимальний зв'язковий канал. Передати можуть, але із великими затримками.
Як стверджує Павло Лисянський, єдиний спосіб тиску на бойовиків — це протести. Наприклад, у 2016 році у Луганську відбувся протест родичів ув'язнених. Після цього деякі проблеми у в'язницях вирішилися.
«Також розголос цього всього не в українських ЗМІ, а в міжнародних із прив'язкою до Путіна. Якщо щось виходить із прив'язкою “Путін”, то на це одразу реагують. Ми таким чином звільнили одну людину», — каже правозахисник.
Бойовики утримують у в'язницях та підвалах сотні українських громадян. Усі вони утримуються в нелюдських умовах, піддаються тортурам та знущанням. Міжнародні організації не мають доступу до полонених. Поки що всі розмови в ТКГ про обмін російська сторона блокує. І єдиний спосіб підтримати в'язнів у ОРДЛО — пошук родичів та знайомих на непідконтрольних територіях.
Читайте також: Реінтеграція після полону: як поверталися до життя колишні заручники та яка є підтримка
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
3179
