"Ви будете пишатися": як зміниться центральний пляж Маріуполя після реконструкції
У проєкті передбачені ферми для вирощування мідій, вагони-ресторани та дитячі зони з водою, відокремлені від моря.
У Маріуполі підбили підсумки архітектурного конкурсу, де вибирали проєкт кращої центральної набережної Маріуполя. Усі охочі могли проголосувати за вподобану роботу, в конкурсі також було журі. Перемогу здобув проєкт команди SBM Studio, заснованої у 2000-му році.
Саме ця студія займалася проєктом водно-пейзажного парку Саржин Яр в Харкові. Раніше команда також розробляла проєкт набережної в Бердянську.
«Східний варіант» поговорив з керівницею студії Ольгою Клейтман про проєкт пляжу, його сильні сторони, вартість та складність обслуговування.
Про життєздатність проєкту
— Наголос у всіх наших проєктах зроблений на життєздатність, стійкість.
Ми не допускаємо проєктів зі слабообслуговувальних матеріалів або матеріалів, які швидко непридатніють.
Наприклад, скло, яке потрібно чистити з ранку до вечора. Або штучна дошка, яка дряпається і стає непридатною через кілька років.
Ми намагаємося використовувати природні матеріали, які навіть старіють красиво і можуть бути використані довгі роки.
Наша країна насправді не найбагатша в Європі. І ми маємо весь час пам'ятати про те, що ми повинні жити за своїми можливостями.
Мені страшенно не подобаються проєкти, які не можуть собі дозволити Торонто і Берлін, але вони чомусь пропонуються в Україні.
Потрібно бути реалістами та працювати в тих умовах, які існують на сьогоднішній момент.
Про залізницю біля пляжу
— Ми розуміємо, наскільки неприємно перебувати поблизу залізниці. У крайньому ряду стоять вагони, і ми придумали зробити з цих вагонів всілякі кафе і крамнички. Щоб вони відокремлювали простір від решти лінії залізниці.
А в тих місцях, де це неможливо, поставити металеві форми та запустити ними виноград.
Про ферми мідій
— Ми зрозуміли, що проблема вашої води — забрудненість. В море впадають річки, приносять мул, плюс ще медузи. Ми знаємо зі світового досвіду, що мідії очищають воду. Тому ми придумали такі великі кільця з сіток, на яких можна розводити мідій. А всередині цих кілець — басейни чистої води без медуз, в яких можна буде купатися.
Нам здається, що це може привабити як просто купальщиків місцевих, так і туристів, яким буде цікаво, як ці мідії ростуть і що з ними потім роблять. Це більш стійке рішення. Ми бачили таке у Франції, там буквально п'ять осіб можуть обслуговувати дуже великі площі цих мідієвих ферм.
Про маяк
— Для продовження сезону ми запропонували зробити конференц-хол з «маяком», щоб його можна було використовувати цілий рік, проводити всілякі події, розміщувати людей.
І там є фудкорт, який сам на собі замкнутий, зроблений кільцем із внутрішнім двором. Тобто, вітру там не буде, тому його теж можна використовувати цілий рік.
Про дитячі ігрові зони
— Це практика всього світу — відводити для дітей воду від водойми. У холодних місцях, наприклад, використовують воду припливу, де вона нагрівається. Для більш спекотних місць використовується прісна вода. Вода проходить через фільтр, тому її, як і в басейні, можна раз на рік міняти.
Такі майданчики дуже класно працюють, тому що діти готові нескінченно гратися у воді та увага батьків сконцентрована в одному місці.
Про кола в воді
— Вони різного призначення, на плані це зазначено. Насправді це такі штуки, які стоять на геошурупах [великі металеві палі, які вгвинчуються в землю — ред.]. Частина з цих об'єктів використовується для танців та вечірок і контакту з водою. Частина є обмежувачами ферм — басейни з найчистішою водою без медуз.
Про побоювання маріупольців про те, що буде з конструкціями в воді, коли море покриється льодом
— Правильно побоюються. Але ті хвилерізи, які існують, залишилися на генплані. І справа навіть не в цьому. Ви повинні зрозуміти, що ми працюємо в науковому колективі, у нас є й гідрогеологи, і гідротехніки. Коли ми отримаємо відомості з приводу цього берега, його поведінки й так далі, ми вже будемо коригувати свої рішення.
Про складність в обслуговуванні дерев'яних конструкцій
— У північних країнах взагалі всі ось ці штуки робляться з дерева. Воно дійсно схильне до змін. Але, з іншого боку, чим старіше — тим красивіше. Ми бачимо це в Венеції, хоча там дуже агресивне водне середовище.
Догляд за деревом хороший тим, що можна видалити одну-дві дошки, і не доведеться замінювати цілі частини покриття. Тому, звісно, як і в будь-якому парку, навесні відбувається щорічна підготовка до сезону. Але протягом сезону все буде добре. Ми повинні розуміти, що громадське місце зазнає навантаження, і в будь-якому разі якісь невеликі гроші на обслуговування потрібні.
Про те, що залишиться
— Одна з наших жорстких позицій: завжди потрібно залишати частину простору такою, якою вона була, може трохи «причесаною». Частину берега ми залишили повністю природною, з тієї ж рослинністю, просто додали її більше. Тому що дуже багато людей люблять цей берег за те, що він такий. Не можна у них забирати ці спогади, цей зв'язок.
Про проєкти інших учасників конкурсу
— Чесно скажу, перший етап я бачила, другий не бачила. Мені, в принципі, ось ця «шкаралупа» над залізницею сподобалася.
Але я розумію, що вона була б актуальна в Нью-Йорку, наприклад. У Маріуполі, де вартість землі не така висока, сенсу зводити таку конструкцію я не бачу. Я просто розумію, що підтримувати в нормальному стані рослинність, яка повинна на цій бетонній шкаралупі бути, за ваших вітрів і вашої спеки дуже затратно. Красиво, але те, наскільки воно актуально в цьому місці, за цієї вартості землі та за цього клімату — я не впевнена.
Про дорожнечу проєкту
— Для того, щоб був кошторис, насамперед потрібні мережі, геологія берега. Основні витрати підуть на розширення берега і там же потрібно буде поставити санвузли з правильною відстанню, до них підвести воду, каналізацію і так далі. Поки немає вихідних даних для того, щоб можна було оцінити проєкт. Але, в будь-якому разі, в нашому проєкті зроблено все досить мінімалістично.
Про враження маріупольців
— Якщо все буде добре, ви будете пишатися. Тому що, наприклад, Саржин Яр отримав гран-прі, був надрукований у всіх журналах світу. [Маріупольцям], я так розумію, не вистачає пафосу в нашому проєкті. Але в тому-то і концепція.
Коли приїжджаєш до Берліна і йдеш в парк, то бачиш, що там немає нічого: ні бордюрів, ні граніту. Просто доглянута природа і необхідний мінімум. Так повинні вирішуватися громадські простори. Тільки бідна людина намагається продемонструвати свій добробут. Заможна людина робить тільки те, що необхідно.