На тебе чекають вдома. Як медсестри, водії та навіть "міністри", які працювали на бойовиків "ЛДНР", отримують другий шанс

На відео двоє чоловіків розмовляють між собою, сидячи за столом. Один, в діловому костюмі, ставить питання другому, чиє обличчя спеціально приховано. Мало хто знає, але людина в костюмі — колишній «міністр культури ДНР» Юрій Лекстутес. Зі своїм співрозмовником він обговорює те, що відбувалося в Донецьку в різні роки, піддаючи критиці дії місцевої «влади».

Лекстутес — один із сотень учасників програми Служби безпеки України (СБУ) «На тебе чекають вдома», яка існує практично з самого початку війни на Донбасі. Її учасники фактично отримують другий шанс на спокійне життя в Україні, уникаючи покарання за участь в незаконних збройних формуваннях і організації референдуму у 2014 році.

Кожен, хто хоча б раз був на КПВВ, підконтрольному українській владі, помічав соціальну рекламу СБУ. З неї дивиться білява дівчинка, готова ось-ось розплакатися. А поруч з її фото — номери телефонів, електронні адреси та напис «На тебе чекають вдома».

Потрібно відзначити, що понад 400 людей, які скористалися програмою — це лише ті, хто пройшов шлях до кінця. Людей, чия особистість ще перевіряється, набагато більше. За даними ЗМІ, це понад три тисячі осіб.

Програма влаштована так: людина в окупації сама повідомляє про свій намір перейти на бік України через довірені телефони або адреси електронної пошти. Якщо вона з якихось причин не може цього зробити, її дані українським спецслужбам передають родичі. Тоді СБУ сама виходить на зв'язок з людиною.

Потім починається перевірка минулого людини.

До речі, деякі люди, що працюють в держустановах «ЛДНР», можуть навіть не знати, що в Україні вони в розшуку.

Галина розповідає, що недавно одна жінка перетинала пункт пропуску «Мілове», де її затримали. У неї за плечима — кілька років роботи заступницею представника окупаційної адміністрації.

На підконтрольну територію вона їхала, щоб після весілля змінити в паспорті прізвище, а в перспективі хотіла перевезти сюди ж сімейний бізнес і почати нове життя. Зараз жінка перебуває під слідством.

В українських правозахисників є кілька побоювань щодо дії програми. Неодноразово програму звинувачували в закритості та неможливості проконтролювати її роботу.

«Оскільки програма засекречена, нам важко оцінити її ефективність. Це породжує різні міфи та здогадки», — каже координаторка «Медійної ініціативи за права людини»Тетяна Катриченко.

Вона згадує про випадок Олександра Зубченка, який є одним з ключових свідків сторони звинувачення у справі Івана Без'язикова.

Тетяна каже, що якщо Україна хоче повернути людей і окуповані території під свій контроль, то потрібно бути максимально відкритими та руйнувати міфи про те, що «тут всіх покарають».

«По-перше, Україна повинна пояснювати, для кого точно не буде покарання, для кого воно буде, але легким завдяки пом'якшувальним обставинам. І пояснити, хто точно буде відбувати покарання і за що», — вважає експертка.

Але вона не заперечує того, що така програма обов'язково повинна бути.

«Щодо цієї програми, думаю, що вона не може бути публічною, тому що ми повинні захищати її учасників і тих, хто мотивував людей стати її учасниками. У катівнях в окупації є люди, яких звинуватили конкретно в тому, що вони намагалися якимось чином провести людей за цією програмою або в тому, що вони намагалися повернути їх на підконтрольну територію», — розповідає Тетяна.

І якщо люди бачитимуть, як працює програма, бачитимуть реальних людей, які нею скористалися і ведуть нове благополучне життя, то у них буде більше впевненості.

«Можливо, потрібен якийсь громадський таємний контроль з підпискою про нерозголошення. Щоб люди розуміли, що відбувається всередині цієї програми та не було зловживань», — резюмувала Тетяна Катриченко.