Дмитрий Журавлев
Врятувала від обстрілів: як дівчина зі Святогірська змогла евакуювати коней
Повномасштабна війна в Україні триває вже понад два місяці. Весь цей час люди щодня залишають території, де є небезпека обстрілу. Цей процес давно налагоджений та доступний усім, хто хоче виїхати у безпечні місця. Але трапляється так, що евакуювати доводиться не лише людей, а й тварин. Причому не домашніх улюбленців, а великих, які потребують спеціальних навичок та ресурсів. Про історію евакуації коней зі Святогірська дізнався «Східний варіант».
Святогірськ — ідеальне місце
Історія ця почалася у 2016 році, коли наша героїня Ксенія приїхала до Святогірська і зрозуміла, що хоче присвятити своє життя коням.
«Я чула, що у Святогірську є людина, яка хоче розводити коней, і звернулася до неї. Свого часу здобула певний досвід роботи з цими тваринами, займаючись у Слов'янському кінно-спортивному клубі “Аллюр”», — розповідає Ксенія.
У власника на той момент уже були коні. Вони потребували догляду та виховання. Їх планували використовувати для туризму, тому коням потрібно було «шліфування».
«Святогірськ сприяє відпочинку завдяки своїй природі. Тут завжди багато туристів. Є все: ліс, поля, річка. Місце, яке ідеально підходить для тварин та для кінних прогулянок. Але для цього коней треба було навчити адекватно сприймати людину, бо всі вони були молоді, дуже енергійні та звиклі до вільного життя», — пояснює дівчина.
У заняттях та турботі пройшли шість років. У череді залишилося п'ять молодих здорових кобил різної масті. Вони поступово ставали родзинкою Святогірська.
Коні вже почали набирати популярності, люди приїжджали спеціально покататися на конях Ксенії.
Але події 2022 перекреслили цей етап. Після початку російської агресії у коней почалося інше життя.
Далі від війни
Лютий 2022-го, початок повномасштабної війни, яка поступово дедалі ближче підбиралася до Святогірська. У місті стало небезпечно, і Ксенія зі своїм напарником вирішили вивезти коней у село Пришиб, неподалік Святогірська. Тим більше там жив їхній власник.
«Ми вирушили туди просто верхи. Для коня 10 кілометрів це не відстань. Ми вдвох верхи, а решта коней просто пішла за нами. Це було дуже гарне, зручне для коней місце. Там тихо, далеко від великих доріг та скупчення людей. Поруч луки, річка. То вже був березень, початок весни, з'явилася молода трава. Нам здалося, що це буде безпечніше місце, ніж Святогірськ», — згадує Ксенія.
Оскільки коням потрібен був догляд, дівчина приїжджала туди зі Святогірська щодня. Так тривало доти, доки від Донецької обласної адміністрації не з'явилися рекомендації евакуюватися.
На той час у Святогірську стало «спекотніше». Активні бойові дії, здавалося, наблизилися. Почастішали обстріли.
Тоді Ксенія з сім'єю вирішили евакуюватися, залишивши коней повністю під опікою власника. Тому що думали, що цього місця, куди їх перевели, війна не торкнеться.
Ксенія із сім'єю поїхали до Черкас, але постійно підтримували зв'язок із власником. А потім у якийсь момент зв'язок перервався, а ще через якийсь час дізналися, що коней бачили у Святогірську. Тобто вони повернулися до звичних для них місць. У ті місця, де вони росли та проходили виховання. Водночас, за словами тих, хто їх знайшов, вони були без супроводу і без контролю.
«Ми так зрозуміли, що вони просто туди втекли. Чому це сталося, я зараз сказати не можу. Можливо, був обстріл, злякалися гучних звуків. Я хочу сказати, що вони були на прив'язі. Але так сталося, що вони звільнилися. У табуні так заведено, що якщо один кінь-лідер рвоне, то рвонуть усі. Мабуть, так і вийшло», — каже дівчина.
Знайти та евакуювати
Втеча коней не викликала занепокоєння у власника, тому що у тварин були місця для випасу і де сховатися. Якби не обстріли. Через них довкола Святогірська почали горіти ліси. Коні дедалі частіше стали виходити до людей. Їх все частіше можна було зустріти на дорозі чи вулицях Святогірська.
Хоча Ксенія в цей час жила за сотні кілометрів від Святогірська, але вирішила їх вивезти, попередньо отримавши на це дозвіл власника.
«Це було складне рішення, бо я перед цією проблемою опинилася одна. Розраховувати на допомогу власника коней мені не довелося. Та й зв'язку тоді не було, я ні з ким не могла зв'язатись, щоб знайти допомогу на місці. Щоб хтось допоміг коней знайти, адже вони постійно рухаються. І головне, потрібна була допомога, щоби їх спіймати», — пояснює дівчина.
Та ще й фінансові витрати були колосальні. Включаючи ціну на паливо, що зростала на очах, та послуги коневоза.
«Але мене надихнула дівчина, яка вивозила своїх коней із Сєвєродонецька. А там ситуація набагато, набагато гірша, ніж у Святогірську. Вона розповідала, що їй вдалося зібрати необхідну суму лише за тиждень.
І вона поїхала за своїми кіньми до Сєвєродонецька, коли там практично вже нічого живого не залишилося. І вона їх вивезла», — згадує Ксенія.
І Ксенія спробувала. Відкрила збір грошей, попросила допомоги. За короткий проміжок часу вона написала велика кількість людей, надіслали багато корисних контактів. Протягом тижня вдалося зібрати 70 тисяч гривень та знайти транспорт.
Проте завдання на той момент не стало легшим. Транспорт був готовим, водії готові. Але коней ще треба було знайти та зловити. А це непросте завдання. Недосвідченій людині воно просто не під силу.
«Спочатку хотіли попросити місцевих, адже мене там не було, ми жили в Черкасах. Ми намагалися вирішити це все дистанційно, але не виходило, бо мобільний зв'язок був дуже поганий… До того ж більша частина людей зі Святогірська виїхала», — розповідає Ксенія.
Пробували різні варіанти. Просили тероборону, військових. Вони якось спробували зловити, бо коні до них приходили. Але у процесі тварини їх покусали та втекли.
Усі спроби дистанційно розв’язати цю проблему ні до чого не призвели. Єдине, чим допомогли місцеві — це скидали останні фотографії, де бачили коней. Тоді Ксенія зрозуміла, що єдиний шлях — це їхати до Святогірська самій.
Коневоз знайшли у Харкові. Він приїхав у Дніпро, де Ксенія та її напарник зустрілися та поїхали до Святогірська.
«Коней ми знайшли. Вони були в хорошому стані, нагодовані. Єдине, вони мали дрібні рани, садна. Може, десь зачепилися, а може й від дрібних уламків. Були невеликі поверхневі рани. Ми їх завантажили та повезли», — розповідає Ксенія.
Зі Святогірська до Черкас добиралися близько 16 годин практично без перепочинку. Зупинки звичайно були, але коней не випускали, тому що навантаження було досить складним — коні молоді, норовисті, до того ж ще жодного разу не їздили в коневозі. Тож вирішили на зупинках їх не виводити. Але дорогу тварини загалом перенесли добре.
Життя на новому місці
Наразі коні перебувають у безпечному місці у Черкасах. В одному із приватних кінних клубів.
Але тепер постало питання — їхнє утримання. Коні їдять багато. Травлення цих тварин влаштоване так, що вони постійно повинні щось жувати, їжа постійно дрібними порціями повинна надходити в шлунок, інакше це загрожує проблемами зі здоров'ям.
«Нас прийняв невеликий приватний клуб, і я розумію, що зміст утримання голів — це істотні витрати. Наразі годування коней складається частково з вільного випасу, а частково вони їдять сіно кінного клубу», — пояснює Ксенія.
Небагато сіна підкидають волонтери. Найближчим часом дівчина планує налагодити співпрацю з різними волонтерськими організаціями, щоб вони допомогли з кормами. Це може бути й сіно, і корм у гранулах.
«Плюс я вкладаю свою працю, свої сили та час в утримання коней. Також ми готові запропонувати своїх тварин у найм для прогулянок. Це буде хоча б частково компенсувати їхню постійність у клубі», — каже дівчина.
До того ж, за словами Ксенії, у клубі практикується іпотерапія, що дуже важливо особливо зараз. Нині багато діток, які пережили обстріли. А кінь у цьому плані чудово лікує. Тому таку нішу можна добре розвинути.
На новому місці коням зі Святогірська зараз добре. Проте Ксенія зауважує, що як тільки з'явиться можливість, вони обов'язково повернуться додому.
«Ми навіть розглядали варіант повертатися верхи. Нас це не лякає, головне, щоб уже не було обстрілів. Особливо якщо буде ще тепло. Ти береш просто спальний мішок, сідаєш на коня — і в дорогу. Їдеш уздовж полів, зупиняєшся поряд із річкою. Тому повернення верхи нас не лякає, а навіть мотивує на якісь подорожі», — додає дівчина.
Як допомогти
Попри те, що Святогірські коні вже мають дах над головою, вони все ще потребують фінансової та матеріальної допомоги. Потрібно закуповувати корм, медикаменти для заліковування ран, отриманих ще вдома. Тому збір коштів триває.
Щоб регулярно отримувати інформацію про те, що зараз з тваринами, можна підписатися на Інстаграм Ксенії.
А фінансово можна допомогти, надіславши кошти на картку ПриватБанку: 5168745116100949
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
3460
