Прифронтовий Слов'янськ. Як працюють магазини та що відбувається з цінами

Немає газу, води, не ходить громадський транспорт, зачинено всі банки, аптеки. Працює трохи більше 10% магазинів. Таке життя у прифронтовому Слов'янську. 

Сьогодні тут залишилася лише чверть населення, але і їм треба десь купувати продукти та непродовольчі товари. Тому деякі магазини у місті таки працюють. Але їх буквально одиниці.

Наприклад, в одному з найбільших мікрорайонів “Лісовий” працює лише два супермаркети, та й у тих графік скорочено до 16:00. Також двері відчинені ще у кількох маленьких продуктових магазинів.

У центрі міста працює один супермаркет, відкриті декілька кафе та один магазин побутових товарів.

Інші магазини закриті вже давно, їхні вітрини обгороджені захисними щитами. Такі щити стали новою гнітючою міською реальністю Слов'янська.  

Справді, переважна частина асортименту у магазині — це побутові електроприлади. Є трохи одягу та кухонне начиння. Мабуть, на цьому все. 

Звісно, перелік товарів набагато скоротився — до війни тут була окрема зала з продажу скляного та керамічного посуду, були відділи дитячого та дорослого одягу. Нині все це закрито.

На запитання, чому не евакуюються, ми отримали досить поширену відповідь.

“Ми б евакуювалися, якби було куди. Якби були, наприклад, якісь родичі з інших частин країни. А так не хочемо нікуди їхати, бо навіть якщо поселять у безплатне житло, рано чи пізно звідти треба буде з'їжджати. Та, чесно кажучи, взагалі оренда квартири для мене не варіант. У мене три коти, я їх не кину. А з таким хазяйством ніхто мене до своєї квартири не пустить”, — розповідає Людмила.

Щодо продуктових магазинів, тут є більша різноманітність. 

По-перше, є ринки. Як централізовані, так і стихійні. Щоправда, після влучання ракети у Слов'янський центральний ринок, жителі міста, мабуть, бояться використовувати централізовані місця торгівлі. На Центральному ринку жевріють лише малі осередки торгівлі, більшість території пустує.

А слов'янці більше віддають перевагу стихійним ринкам. Один із них знаходиться просто біля входу до єдиного супермаркету, що працює, в центрі міста.

Тут продають овочі зі свого городу, пиріжки. Словом, класика.

Ціни, звичайно, вищі, ніж у містах, віддалених від фронту. Кабачки, огірки — трохи більше ніж 30 грн за кілограм. Якщо хтось захоче з'їсти пиріжок, йому доведеться заплатити 15 гривень. Півтора літра домашнього молока на такому ринку коштує 35 гривень.

Далі заходимо до супермаркету. Тут полиці не порожні, але це не через велику різноманітність. Навпаки, багато однотипних товарів, якими “закривають” нестачу асортименту, розподіляючи їх по всьому прилавку.

Проте, основні товари є. Овочі, ковбаси, сири, молоко.

З фруктів є лише банани та яблука.

Втім, покупці на відсутність деяких товарів особливо не нарікають.

“Мене турбує не те, що чогось немає. Тут у принципі є все, що зазвичай беру. Ну, немає якогось сорту сиру. Немає житнього хліба, лише білий. Мене не це турбує, а те, що дорого все, і ціни до холодів, звичайно, зростатимуть”, — розповідає одна із відвідувачок.

Те, що нашим людям не звикати до обмежень у побуті чи в товарах — це не новина. Так само було 2014 року, коли Слов'янськ був тимчасово окупований. Нині міста під контролем української влади, але через близькість фронту соціальне та економічне життя тут стало на паузу. 

Як довго така ситуація триватиме зараз, не скаже ніхто. Однозначно сказати можна тільки те, що життя у місті налагодиться лише після перемоги української армії. Жителі, а значить і місцевий бізнес, повертатимуться до міста тільки тоді, коли закінчиться війна.