Навіть винахідниця для Дому Шанель в Парижі. Три знаменитості родом зі Слов'янська

«Слов'янський сокіл»

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...». Кожному жителю Слов'янська знайомі ці рядки й кожен знає, кому належить авторство. Відомий український поет-лірик Михайло Петренко народився 1817 року.

Серед місцевих краєзнавців і знавців творчості поета завжди вирували суперечки — чи дійсно поет народився в Слов'янську? Місце народження залишається хоча й обґрунтованою, але все ж гіпотезою. 

Є документальні підтвердження, що батько поета Микола Петренко проживав і служив в Слов'янську, тут же народився молодший на 5 років брат поета. А дідусь, квартальний поручик Дмитро Петренко, одружився 4-го лютого 1789 року на доньці купця зі Слов'янська — Ксенії Борисівні П'ятирубльовій.

Вперше про біографію М. Петренка згадувалося 1848 року в «Південному російському збірнику».

Видавець А. Метлинський помістив коротку довідку про поета:

Навчався і працював Михайло Петренко в Харкові. 1837 року він вступив до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет. 1841 року Михайло закінчив повний курс наук юридичного факультету Харківського університету. Цього ж року були опубліковані його перші вірші в альманасі «Сніп».

Через три роки вступив на службу в Харківську Палату кримінального суду канцелярським чиновником. 1847 року визначено до Вовчанського повітового суду секретарем, через два роки переведений в місто Лебедин повітовим прокурором.

У 1848 році вийшов у друк окремий збірник віршів Петренко «Думи і пісні». Всього до нас дійшло 19 поетичних творів Михайла Петренка, опублікованих протягом семи років 1841-1848 рр.

У формулярних списках Михайла Петренка згадувалося, що в місті Слов'янську Харківської губернії він має поміж інших спадкоємців два будинки та при них чотири душі селян. Про рідний Слов'янську поет написав чимало прекрасних віршів.

«Слов’янськ, Слов’янськ! Як гарно ти

По річці Тору, по рівнині

Розкинув пишнії садки,

Квіти пахучі по долині

I так красуєшся собі!»

Помер Михайло Миколайович Петренко 25 грудня 1862 року в 45 років від гарячки. Похований в Лебедині, але де саме знаходиться могила поета досі невідомо.

Як повідомляли в Держархіві Донецької області, 2001 року історик Олександр Добровольський почав пошук документів і нащадків Михайла Петренка. Навесні 2002 року ним і співробітником УСБУ в Донецькій області В. Мікушевим була видана хронікально-документальна книга «Дивлюсь я на небо...».

Уже після видання книги Олександр Добровольський ще раз поїхав в гості до родини Петренків, і в схованці старої шафи знайшлася тека з документами сімейного архіву.

Знайдені унікальні документи були передані істориком на зберігання до Державного архіву Донецької області.

Петро Кончаловський

Відомий художник Петро Петрович Кончаловський народився 1876 року в Слов'янську в сім'ї поміщика-підприємця. Батько походив із дворянського роду і був успішним перекладачем і видавцем. 1884 року його заарештували та заслали в Холмогори, родинний маєток було конфісковано. Кончаловські поїхали жити до Харкова, Петро почав навчатися в художній школі.

У 1889 році сім'я переїхала до Москви, де хлопчик відвідував вечірні курси Строгановського училища. Пізніше продовжив навчання живопису в академії Жюліана в Парижі і петербурзькій Академії мистецтв. Всього художник написав понад дві тисячі картин. На його творчість сильно вплинули картини Вінсента Ван Гога.

Цікаво, що майстерня художника розташована в будинку на Садовому кільці біля Тріумфальної площі, в тому самому під'їзді, де жив письменник Михайло Булгаков. Художник малював натюрморти, пейзажі та портрети.

Наприклад, Всеволода Мейєрхольда, Олексія Толстого. Але портрет Йосипа Сталіна малювати відмовився, пославшись на те, що він «реаліст».

Вся сім'я Петра Кончаловського — люди творчості. Добре відомі його нащадки.

Дочка Наталя була письменницею і перекладачкою, вийшла заміж за дитячого письменника Сергія Михалкова. Син подружжя — режисер театру і кіно, актор і продюсер Андрій Кончаловський (онук Петра Кончаловського). Його молодший брат — актор і режисер Микита Михалков.

Паризький еталон стилю леді Абді

Саме вона винайшла заколку для волосся на застібці-автомат, запатентовану Домом Шанель. Ія Ге народилася в Слов'янську 8 серпня 1903 року в родині відомого актора Імператорського Олександрійського театру Григорія Григоровича Ге і драматичної актриси Новікової. Прапрадід Ії був французом, який втік до Росії під час французької революції.

Навчалася в школі для дівчаток в Лозаннському замку Монтшуазьєн. Під час світової війни перебувала в Німеччині, потім у Швейцарії. У 1921 році приїхала в Париж.

За сімейними обставинами вона намагалася повернутися в Росію через Фінляндію. Там зустріла голландського бізнесмена, консула Голландії в Петербурзі, Уонгеянса. Народила йому двох дітей.

Син Ії і Уонгеянса Георгій згодом стане відомий як голлівудський актор Джордж Гейнс. Він може бути вам знайомий в ролі комісара Лассарда в комедії «Поліцейська академія».

Ія повернулася в Париж. Працювала спочатку манекенницею на Єлисейських полях в Домі моди сестер Калло. Багато знімалася для журналів мод. Тоді вона познайомилася зі своїм другим чоловіком сером Робертом Едвардом Абді, п'ятим баронетом багатого аристократичного роду. Почалося активне світське життя.

Мати Ії Анна Новикова-Вуїч тримала невеликий дім білизни і моди «Анек», для якого леді Абді робила ескізи сумок-мішків. Коко Шанель познайомилася з Ією Абді на вечері у Місі Серт. Потім вона відправилася в дім «Анек» дивитися речі, створені за задумом леді Абді, і запропонувала їй роботу — разом створювати нові моделі в ательє.

«Якби я знала характер Шанель, то ні за що не пішла б до неї працювати. Це була неймовірно владна жінка. Я ніколи нічого подібного не бачила. Можливо, вона навіть придушувала особистість, якщо та піддавалася їй легко. Коли вона робила моделі, ми разом їх обговорювали. Я пропонувала свої ідеї, а вона їх приймала чи ні. Для її магазину я робила маленькі речі — сумки-мішки, які вона скопіювала у «Анек». Мені багато чого доводилося робити у Шанель, але залишалася я там тільки рік», — описує спогади Ії Адбі Олександр Васильєв.

У Домі Шанель Ія вважалася еталоном елегантності. Всі довоєнні роки її портрети друкували в «Vogue» і інших модних виданнях. Вона стала однією з найбільш знаменитих світських красунь Парижа. Після розлучення у неї залишився знаменитий весільний подарунок — діамант у понад 20 каратів. Закладений в банк, він давав чималі відсотки. 

У 30-ті роки леді Абді пов'язала свою долю з італійцем, представником уряду Муссоліні, на ім’я Ензіо. Обвинувачена в шпигунстві на користь Італії, вона була арештована, а після окупації Парижа німцями вислана в Віші. Її шанувальник був відкликаний в Рим і замінений іншим представником. З Віші, попри військові дії, леді Абді перебирається до Англії. Тут вона була мобілізована, оскільки за паспортом вважалася англійкою, і служила перекладачкою в англійській армії.

Вона була незамінна на переговорах, оскільки вільно говорила французькою, російською і німецькою. В кінці війни леді Абді тісно співпрацювала з радянською місією з репатріації російських полонених разом з полковником Лєтуновим. Після демобілізації повернулася в Париж і займалася перекладами.

Ймовірно, її зв'язки з військовими колами Італії, США, СРСР, Франції і Англії зробили подальше перебування в Парижі неможливим. Леді Абді поїхала з Франції в Нью-Йорк. Звідти переселилася в Мексику. Повернулася до Франції лише в 70-і роки. Її син і дочка жили весь цей час в Каліфорнії.

Довге життя леді Абді закінчилося в лікарні будинку для людей похилого віку в Канно, поблизу Ніцци, восени 1992 року.