Сімейна пекарня на Львівщині: як переселенка з Маріуполя втілила мрію полеглого на війні чоловіка

Оксана Дубик жила та будувала свої плани у Маріуполі. Після початку повномасштабного російського вторгнення вимушено виїхала на Львівщину. Її чоловік Ігор з першого дня пішов на захист рідного міста, отримав важке поранення та потрапив у російський полон. У неволі сподівався на звільнення та мріяв відкрити власну пекарню. Його звільнили у межах обміну 1 грудня 2022 року. У лютому 2023-го Ігор Дубик знову пішов боронити Україну. У жовтні того ж року — загинув при виконанні завдання.

У пам'ять про чоловіка, пані Оксана створила пекарню у селі Поршна на Львівщині, де власноруч пече хліб та улюблений торт Ігоря — «Наполеон». Вона поділилася своєю історією зі Східним Варіантом.

«Будемо шукати один одного у Львові»

Оксана Дубик разом чоловіком Ігорем будували своє сімейне життя у Маріуполі.  Протягом 17 років вона працювала на рибоконсервному комбінаті, але за спеціальністю була керівником будівельної дільниці. Згодом працювала на будівництві.

Після початку повномасштабного російського вторгнення, 21 березня 2022 року, пані Оксана була вимушена покинути Маріуполь через сильні обстріли їхнього району, який був навпроти заводу Азовсталь. За добу, минувши 12 блокпостів, їй з татом вдалося добратися до Запоріжжя.

«Ігор залишився у Маріуполі, й ми домовилися, що я поїду до родичів і будемо шукати один одного у Львові, якщо виживемо. Евакуаційним потягом за добу ми з татом виїхали із Запоріжжя в напрямку Львова», — пригадує пані Оксана.

«Пішов на війну з першого дня»

Ігор Дубик з 2014 року волонтерив, допомагав війську. Згодом приєднався до полку «Азов», де прослужив рік. У 2016 році він звільнився і далі продовжував їм допомагати. Пані Оксана пригадує:

«У 2022 році він пішов на війну з першого дня. Із хлопцями з «Азову» не було зв'язку, і він пішов туди, де давали зброю — в ТРО. Так  він опинився у нашій Маріупольській 109 бригаді».

Перебуваючи у Львові, Оксана втратила зв'язок з чоловіком. Згодом дізналась, що Ігор був важко поранений і потрапив у полон.

«Був в Оленівці. Згодом я дізналась, що їх перемістили в Шебекино і в Курськ. У нього була одна лиш можливість подзвонити влітку. Ми говорили півтори хвилинки та це був єдиний зв'язок. Далі, коли хтось виходив з полону, то щось розказував. Найголовніше — я знала, що він живий», — говорить вона.

1 грудня 2022 року Ігор Дубик звільнився з полону під час обміну «50 на 50».  За словами пані Оксани, обміняли 49 солдатів і одного офіцера — це саме її чоловік. Через три місяці Ігор знову повернувся до своїх побратимів та пішов захищати Україну.

«Я спочатку волонтерила на його бригаду, на його підрозділ. Все купляли — від лопат до машини. Коли вже забезпечили основним, то одночасно волонтерила і пішла працювати у будівельну компанію», — розповідає Оксана.

Вона пригадує, що 10 жовтня 2023 року не змогла додзвонитися до чоловіка, але знала, що він на завданні. Згодом зрозуміла, що Ігор загинув.

«Було таке відчуття, що щось сталося. 13 жовтня мені прийшло сповіщення, що він зник безвісти, але я вже знала що Ігор загинув при виконанні бойового завдання на Покровському напрямку біля села Юр'ївка. Потім були довгі місяці боротьби, щоб забрати його з поля бою. 23 серпня 2024 року ми похоронили чоловіка у Львові на Марсовому полі», — поділилась пані Оксана.

«Мріяв відкрити власну пекарню-магазин»

Після важкої втрати пані Оксана протягом року збиралась із силами, відновлювалась. Згодом планувала займатися близькою їй справою — відкрити невеликий будівельний магазин.

«Ігор мав звільнятися зі служби ще у 2022 році по віку, йому було за 60 років, та мріяв відкрити невелику власну пекарню-магазин. Перебуваючи у полоні, він згадував і записував сімейні рецепти, придумав назву, «Бабусині смаколики», та логотип. Одного дня мені наснився сон у якому Ігор сказав покинути роботу і починати займатися пекарнею», — пригадує вона.

Вже наступного дня пані Оксана написала заяву на звільнення і пішла навчатися у Львівську міську раду за програмою «Відвага до бізнесу». Паралельно три місяці провчилася у Молодіжному навчальному центрі ім. Св. Івана Боско за програмою для дружин загиблих.

«Вибрала напрямок «Кулінарія», оскільки у мене не було досвіду у цьому», — говорить вона.

За певний час пані Оксані вдалося виграти два гранти. Завдяки цим коштам, підтримці дітей, друзів та власним заощадженням, маріупольці вдалося відкрити пекарню-магазин у селі Поршна на Львівщині.

«Назва, яку придумав Ігор, нам не підійшла, бо така вже є у Києві. Ми з рідними довго не могли вирішити і все ж підібрали назву для нашої пекарні — «Сімейні рецепти родини Дубик». Може задовга, але всі вже звикають», — розповідає вона.

Визначитись з місцем для пекарні засновниці допоміг староста села Поршна, де пані Оксана придбала будинок для проживання. Вона розповідає:

«Я шукала будинок не далі 10-15 км від Львова, щоб я могла частіше їздити до чоловіка — два рази на тиждень буваю у нього на кладовищі. Це було дорожче, але я знайшла своє і придбала будинок. Перед цим переговорила із сільським старостою, він підказав локацію, де можна поставити пекарню».

Трішки більше ніж за рік, пані Оксана зробила масштабну роботу — збудувала пекарню. Спочатку зробили фундамент, каналізацію, підвели воду, МАФ засновниця замовила у Львові. Вона поділилась, що відчувала підтримку від оточення.

«Хлопці, з якими я працювала у Бучі, приїхали й зробили каналізацію та електрику. МАФ мені зробили посиленим, як я просила, і з великою знижкою. Навіть сусід поряд, він теж допоміг багато. Люди підходили, щось підказували. Кожен, хто мені допомагав, всі були з відкритим серцем і, мені здається, чекали ту пекарню більше ніж я», — посміхаючись говорить пані Оксана.

«Рецепт хліба «Бабусин» від бабці»

У травні 2026 року відбулося офіційне відкриття пекарні, але перший хліб був випечений ще 28 березня. Спочатку Оксана з помічницями вчилася працювати на обладнанні, вони адаптували домашні рецепти під великі обсяги.

«Мені допомагало дуже багато людей. Вчили працювати з обладнанням, допомагали з рецептурою, бо я ж не пекар, а інженер-будівельник, але тепер я вважаю себе непоганим пекарем, бо вже відчуваю тісто. Рецепт хліба від моєї бабці — він так і називається «Бабусин». Це білий хліб на молоці, вона такий на свята пекла. Рецепт «Наполеон» — це від свекрухи. Ігор дуже любив цей торт і на всі свята просив спекти саме його», — говорить власниця пекарні.

В асортименті пекарні наразі шість хлібів на заквасці та кілька видів хліба на дріжджах, який випікають почергово. Також є булочки з м'ясом, капустою, вишнею, чорницею. Крім цього пекарі виготовляють ватрушки з сиром, сосиски у тісті.

«Усі ці пиріжки ми печемо на одному тісті від моєї бабці. Також робимо піцу м'ясну, грибну, інколи робимо сирну. Печемо кіші з лососем та куркою з грибами. Також печемо круасани з нутеллою. Також є слойки — бринза, фета, кріп. Люди люблять таке поєднання в слойках. Це все щоденний асортимент», — говорить пані Оксана.

Торт Наполеон є завжди в асортименті. Також у пекарні є великий асортимент іншої солодкої випічки: медовий рулет з чорносливом, Спартак, снікерс, чизкейк.  

«Важливо побути серед своїх»

Продукцію пекарні «Сімейні рецепти родини Дубик» можна знайти й у Львові. Пані Оксана привозить свою випічку на ветеранські ярмарки, які проходять щонеділі на площі Ринок. Вона говорить:

«Ми можемо і на місці це продати, але мені дуже важливо побути серед своїх. Львів дуже орієнтовний для ветеранів, переселенців. Я жодного разу не пошкодувала, що поїхала саме до Львова, тому що відчула тут допомогу та підтримку».

Власниця пекарні працює з двома помічницями. Безліч питань вирішує самостійно, поєднуючи обов'язки вантажника, прибиральниці, менеджера, директора та пекаря. Вона поділилась планами:

«На майбутнє варто бути енергонезалежними на пекарні — потрібно ставити сонячні панелі з батареями. Щоб під час відключень світла ми могли пекти хліб і годувати людей. Також шукаю грант, щоб купити машину для роботи, бо моя вже не витримує таких навантажень».

Пані Оксана також поділилась, що коли щось не виходить чи бракує сил, то їде до чоловіка на кладовище і відчуває його підтримку.

«Побуду у нього, поплачу, поговорю і тоді наче люди потрібні знаходяться, або просто спокій приходить. Він мені якось допомагає з небес. Саме завдяки йому я змінила своє життя кардинально, багато фізично працюю, втомлююсь, але отримую задоволення від такої роботи».

***

Подивитися історію Оксани Дубик можна у відео Східного Варіанта.